«Терористичні атаки Аль-Каїди – лише один із аспектів грандіозних цілей організації. Вона прагне очолювати масовий рух мусульман на підтримку салафістської концепції джихаду. Але її проблема полягає в тому, що небагато мусульман дійсно переймаються такою жорсткою та екстремальною ідеологією. Аль-Каїда процвітає у часи війни та високої напруги – такі, як “війна з тероризмом”, розпочата після подій 11 вересня 2001 року, чи перший рік американської окупації в Іраку, де вона могла правдоподібно репрезентувати себе в якості носія стандартів мусульманства. Грубість ранньої американської риторики “глобальної війни з терором” була вигідна Аль-Каїді. Джихадистський рух отримував величезні переваги від злиття різних напрямів ісламу», – пише Лінч.
З іншого боку, події Арабської весни, на думку експерта, зменшували популярність організації: «Ранні арабські повстання частково продемонстрували те, як саме Аль-Каїда могла б врешті зазнати поразки. Успіх народних повстань проти авторитарних секуляризованих режимів залишили мало місця для потенційного революційного авангарду. Те, що ісламісти різних напрямків взяли участь у цих повстаннях варто розглядати як ляпас Аль-Каїді у відповідь на її претензії на лідерство».
«Якби революції призвели до успішних демократичних перетворень, удар по Аль-Каїді міг би стати фатальним. Можливо, організація залишилася б відданою власним цілям, а локальні групи продовжували б організовувати атаки, але, скоріш за все, Аль-Каїда була б чимдалі менш здатною до залучення нових людей та поширення своїх ідей поміж населенням», – вважає Лінч.
«Саме тому невдачі більшості арабських повстань стали справжнім подарунком для Аль-Каїди. Вона відродила потенціал аргументів терористичної організації, в той час як руйнування чи дезорієнтація структур безпеки в державах створили простір для розгортання її діяльності», – зазначає експерт.
У зв’язку із цим Лінч рекомендує американським політикам відмовитися від радикальних заходів у подоланні тероризму: «Тим не менше, відродження Аль-Каїди не варто перебільшувати. Більше того, воно не було неминучим. Якщо зняти з неї маску популярності, організація залишиться рухом з дуже обмеженою привабливістю для широкої арабської та мусульманської публіки. Її основу пошарпано та більшою мірою знищено, і зараз вона складається зі значно розрізнених локальних об’єднань та непередбачуваних поодиноких представників. Не варто повертатися до політики, яка передбачає війну з жорстоким екстремізмом чи марну риторику “глобальної війни з терором”.