Нове покоління, нові методи, нові амбіції. Майдан досяг своєї мети: межі посуваються. Помалу, але посуваються…
Передусім не слід нехтувати впливом культурної дипломатії. У випадку України, яка страждає через відсутність свого образу за кордоном, саме вона дає змогу завоювати нові простори діалогу та сприяє визначенню місця країни на міжнародній сцені. Митці, письменники, інтелектуали — це посли першої величини. Їхній розквіт за кордоном — одне з джерел м’якої сили, до якої вдається або намагається вдаватися так багато країн. Годі заперечити, що фільми Сергія Лозниці, книжки Сергія Жадана й Марії Матіос, концерти гурту «ДахаБраха» і «доньок ДАХу» (Dakh Daughters) роблять багато для створення образу України в Європі та поза її межами. Талановита Джамала може відтепер сяяти поряд із тими, хто намагається вийти на міжнародну сцену. Але, з одного боку, це мало, дуже мало для такої великої країни, а з другого — митці торують собі шлях без підтримки дипломатичної мережі…
Я цілком згоден з аналізом ОНУХА, видрукуваним на сторінках Тижня (№ 16, 2016). Він пише там про рівень вимог, потрібний для створення ефективної та розумної культурної дипломатії. Слід повторювати знову й знову, що такої мети можна досягти тільки тоді, коли стратегія спирається на міцну національну політику розвитку культури, політику, яка дає митцям країни змогу здобувати творчі успіхи, діячам у секторі культури — структуруватись, а для населення уможливлює доступ до художніх творів і знань. Певною мірою заходи культурної дипломатії — це лише відображення такої політики на міжнародній сцені.
Але як створити амбіційну стратегію в царині культурної дипломатії за умов бюджетної скрути?
Безперечно, передусім — і незважаючи ні на що — слід засвідчити справжні амбіції. Якщо виставити на сцену український фольклор, хоч який чарівливий, це анітрохи не посприяє оновленню образу країни. Він прийнятний, але у варіанті 2.0, пов’язаний з реальним життям, позитивний та креативний, як і молоде покоління українських творців.
Крім того, слід рекомендувати смирення й прозірливість: було б марно претендувати на жваву увагу в європейських столицях, де повсякденне життя насичене різноманітними культурними подіями. Адже відповідна дипломатія крім програми організації культзаходів полягає в наполегливій праці, яка допомагає налагодити контакти, залучити нових партнерів, створити умови для поширення впливу. А головне завдання, звичайно, — створення тривкої співпраці та динамічної культурної взаємодії. Саме в цьому аспекті європейські зв’язки повною мірою набувають свого значення.
Було б добре нарешті зробити ставку на те, що є своєрідністю української художньої та культурної сцени в надзвичайно конкурентному європейському та міжнародному середовищі: на її свіжість і спонтанність. На сторінках Тижня часто писали, що made in Ukraine іще має в царині культури чудові дні попереду! Слід знову і знову переконувати іноземних митців й експертів відвідувати Київ та інші міста держави, відкривати для себе ГОГОЛЬFEST, Docudays (Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини), Одеський міжнародний кінофестиваль, книжкові виставки та літературні зустрічі в київському «Арсеналі», у Львові та Чернівцях тощо. Адже ті митці й експерти — важливий засіб зв’язку з їхніми містами та країнами, сполучна ланка, яку час припинити пов’язувати з українськими культурними заходами й не більше інтерпретувати в такому дусі. У цьому культурному завоюванні світу треба якомога більше і використовувати, і створювати цифрові ресурси (Україні не бракує талантів у цій сфері) й без вагань послуговуватись іноземними мовами.
Якщо вже писати нову сторінку культурної дипломатії, то мовою XXI століття.