Фламандське соло

ut.net.ua
25 Червня 2010, 00:00

Дострокові парламентсь­­кі вибори у федеральній Бельгії, які відбулися 13 червня, завершилися з сенсаційним резу­­льтатом. Найбільшу фракцію в парламенті зі 150 депутатів утво­­рить сепаратистський Національний фламандський альянс (НФА) – 27 депутатів, другою за чисельністю фракцією є валлонські соціалісти – 26 депутатів. Ос­­танні, однак, разом зі своїми фламандськими колегами, що отримали 13 мандатів, становлять найпотужнішу ідеологічну силу в новому бельгійському уряді.

Виборче цунамі

«Над країною пройшло виборче цунамі, – так прокоментував несподіваний результат голосування один із дипломатів Євросоюзу в Брюсселі. – Всі ми відчували, що сепаратисти здобудуть більше голосів, але ніхто не думав, що з такою великою перевагою. Ніхто не наважи­­ться прогнозувати, скільки часу Бельгія ще проіснує в нинішній формі». Такого прогнозу не готовий зробити й переможець перегонів – лідер НФА Барт де Уевер, хоча у передвиборчій риториці він не раз заявляв, що Фландрія намагатиметься стати незалежною державою в межах ЄС. Нині, коли затихли виборчі баталії, він жодним словом не обмовився про кінець єдності королівства.

Останні три роки Бельгія перебуває в глибокій політичній та економічній кризах. Накопичився величезний державний борг, зросло безробіття, соціальна система тріщить по швах. Бельгію вже називають «Грецією Північної Європи». Тому країні слід швидко сформувати новий уряд, який зможе надати нову динаміку економічному зростанню та водночас реформувати державну структуру. Для цього потрібна урядова коаліція, яка зможе спиратися принаймні на 76 депутатів.

Найлогічнішим форматом майбутньої коаліції, як зазначають оглядачі, була б так звана дзеркальна коаліція, в якій взя­­ли б участь партії, що формують уряди відповідно Валлонського та Фламандсь­­кого регіонів. Адже розподіл повноважень між федеральним центром і регіонами став уже таким глибоким, що без узгодження між різними центрами влади у федеративній Бельгії жодна конструктивна політика немисли­­ма. У Валлонії правлять соціалісти, християнські демократи й «зелені», у Фландрії – демохристияни, соціалісти й націоналісти з НФА. Разом усі вони мають 100 депутатських мандатів, що становить конституційну більшість і дає можливість змінювати конституцію.
«Король владарює, але не урядує», – так звучить одна з головних засад конституційної монархії, якою Бельгія була з часу свого створення в 1830 році. Ґрунтуючись на своєму «моральному авторитеті», король Альберт ІІ минулого тиж­­ня провів уже традиційні консультації спершу з представниками чинної влади – головою уряду, керівником парламенту та лідерами всіх політичних партій. Відтак король запросив стати так званим інформатором Барта де Уевера, переможця виборів.

Після завершення консультацій «інформатор» звітує королю про результат коаліційних переговорів, і монарх призначає «форматора», який утворює новий уряд. Логіка розкладу політичних сил і негайних завдань виконавчої вла­­ди підказує – «форматором» стане лідер валлонських соціалістів Еліо ді Рупо. Якщо він успішно впорається з цією місією, то може стати першим за 35 років франкомовним главою уряду Бельгії.

Італійський іммігрант і фламандський патріот

58-річний Еліо ді Рупо був сьомою дитиною в сім’ї італійського трудового іммігранта, який прибув до Бельгії після Другої світової війни шукати роботу на шахтах Валлонії. Ді Рупо мав тяжке дитинство (батько загинув, коли хлопчикові виповнився рік) і проблеми в школі. Згодом вивчав хімію в університетах Бельгії та Британії. Ще студентом приєднався до соціалістичного руху, читав лівих авторів (Маркузе, Маркса й Бакуніна). Одним із його героїв став індійський пацифіст Магатма Ганді. В юності ді Рупо зрікся католицизму й став членом масонської ложі.

Елегантний політик зі спортивною статурою, Еліо ді Рупо є любителем модерного дизайну й культури з великої літери. Стійкий у своїх переконаннях, але коли цього вимагає вища мета, ладен прийняти логіку свого супротивника. Його поведінку характеризує вислів, записаний журналістами кілька років тому: «Політик повинен знати: він ніколи не має права принизити іншого демократа». Показово, що, виступаючи піс­­ля виборів перед пресою, ді Рупо вперше промовляв також нідерландською мовою.

Можливо, ці риси відіграють позитивну роль у спілкуванні з його майбутнім коаліційним партнером Бартом де Уевером, який теж походить із робітничої родини – його бать­­ко був залізничником. Ді Рупо не одружений, тоді як де Уевер має четверо дітей. Фламандець захоплювався Юлієм Цезарем, залюбки читав біографії видатних особистостей і твори на історичну тематику. В університеті вивчав історію партійних утворень у Фландрії після Другої світової війни.
У своїй поведінці 40-річний Барт де Уевер виявляє барокові риси – любить попоїсти, він красномовний диспутант, не цурається гострих висловлювань. Університетські друзі прозвали його «філософом». Велику популярність Барт де Уевер здобув яскравими виступами в розважальних телепередачах. Йому вдалося перетягти на свій бік численних протестних виборців, зокрема й багатьох прихильників екстремістської націоналістичної партії «Фламандський інтерес». Пер­­шу післявиборчу заяву для преси де Уевер оприлюднив фламандською мовою, причому забув підготувати фран­­цузький текст заяви, чим викликав невдоволення з боку франкомовних журналістів.

Перемога фламандських націоналістів викликає зрозумілу увагу міжнародної громадсь­­кості й підвищену тривогу у валлонській частині Бельгії. Адже НФА у своїй програмі планує поступово довести Фландрію до державної незалежності в межах ЄС. Якщо цей план реалізують, то це відгукнеться в Іспанії, де є потужні децентралістські тенденції серед басків та каталонців. Ді Рупо, однак, заспокоїв міжнародних оглядачів: «Результати голосування в Бельгії можна розглядати як велику проблему, проте реальність зовсім інша. Я впевнений, що ми спроможні досягти розумного компромісу й збалансованої конституційної угоди». За його словами, виборці, які віддали свої голоси за НФА, дали чіткий сигнал, що вони «хочуть еволюції бельгійських інституцій» (тобто перетворен­­ня країни на конфедерацію), тоді як «масова підтримка» соціалістів у франкомовній частині Бельгії вказує на прагнення до стабільності в державі й до солідарного співжиття обох частин королівства.