Фізика змін

Попри політичну напругу, міністр виглядає спокійним. Складається враження, що доля коаліції його не хвилює. Як справжній вчений він зайнятий наукою, точніше, проблемами, з нею пов’язаними.

 

– Це зовсім не так. Те, що ми здійснили, – одна з найрадикальніших реформ в галузі освіти. Декларувати зміни можна охоче, але щойно вони торкаються нас, виникають метафізичний страх і бажання оминути ці зміни. Я очікував, що буде спротив тестуванню, що «добрі традиційні методи» захочуть, так чи інакше, вмонтувати в нову систему. Один ректор мені заявив: «Я ж не знав, що це так серйозно!…» Ще коли я був ректором, у 1992 році запровадив тестування й відчував аналогічне протистояння в університеті. Згідно із соцопитуваннями, 72% українців підтримують ідею тестування, але політична критика наших реформ як таких посилювала позиції окремих керівників вишів. Якби суспільство було солідарне, спротив ректорів відпав би. Я зустрічався з ректорами десятки разів, і це справило позитивний ефект. Водночас, коли я прийшов на посаду міністра, більшість позицій щодо вступу на наступний рік була сформована. Наприклад, випускників підготовчих курсів фактично приймали без особливого клопоту. Я не міг «на марші» позбутися цього баласту. Головне не те, чим довелося пожертвувати, а те, що нам вдалося впровадити систему тестувань. Я очікував навіть більше 5% тих, хто «ухиляться» від тестів. Наступного року буде менше.

 

 

– Умови вступу наступного року готові, обговорені, опубліковані й зараз на затвердженні в Мін’юсті. Пільги переважно знято, підготовчі відділення залишено, але їх слухачі вступатимуть до ВНЗ на загальних засадах. Нижня прохідна межа зберігається, проте виші можуть її піднімати від 124-х балів до, скажімо, 150-ти, чи вище, за рішенням приймальної комісії, щоб тримати рівень.

 

 

– Був шокований, почувши про це випадково по телевізору. За день перед цим пояснював, що в жодному разі цього не можна робити. І, як виявилося, країна була готова до цієї реформи. Коли перше тестування відбулося, 22 квітня, я зрозумів: перемога – за нами.

 

 

– Частина приватних ВНЗ дають гарну освіту. Частина ж, із примітивним рівнем освіти, не мають права на існування. Деякі з цих установ самоліквідуються: один інститут цьогоріч не набрав жодного студента. І навпаки: якісний ВНЗ шукає освіченого абітурієнта. Київські університети, для прикладу, значно розширили географію набраних студентів. Унаслідок тестування діти з високими балами не побоялися й приїхали до Києва.

 

 

– Є доручення уряду, розпорядження міністерства, яке встановлює рівень оплат. Проблему потрібно вирішувати на законодавчому рівні, й це буде зроблено, хоч сьогодні ми можемо лише рекомендувати.

 

 

– На жаль, так.

 

 

– Підтримую і як міністр роблю кроки в цьому напрямку. Проте лише зростання зарплат недостатньо. Аби творити сучасну науку, потрібне сучасне дороге обладнання. Деякі наукові школи ще «тягнуться», і їх можна відтворити: на наступний рік ми закладаємо в бюджет можливість купити кількадесят приладів світового рівня для університетів, де ще є наука, а таких, як не прикро, менше половини. А університет без науки – це не університет, університет – це заклад, де є фундаментальна наука, прикладна наука, де є власні розробки.

 

 

– Важлива неперервність наукових шкіл. Якщо кафедра вела потужний напрямок власних розробок, то він розвивається. Старше покоління «втрачає сприйняття», це нормальне явище, але обов’язок ученого – передати своє вміння наступникам. Відтік молодих науковців за кордон зменшився, тут поступово з’являються перспективи, й подальші відкриття робитиме молодь.

 

 

– Збірник має бути відповідного рівня, бо вже при зіставленні очевидно, чи це рівень районної газети, чи наукового ступеня, а профанація деморалізує суспільство. Ми звернулися до ректорів із пропозицією стимулювати преміями тих учених, які друкуються в серйозних журналах, я маю на увазі не «ваківські», а видання з високим імпакт-фактором |див. словничок|. Аби побороти самоізоляцію, ми купили для наших учених вільний доступ в Інтернеті приблизно до двох тисяч наукових журналів. Це перший радикальний крок.

 

 

– Проект змін до Закону «Про вищу освіту» передбачає кроки до вирівняння наукового рівня наших кандидатів наук та Ph.D |див. словничок|.

 

 

– Я не знаю, в чому зацікавлені парламентарі, але якщо ми декларуємо інтеграцію в європейський простір, зокрема освітній і науковий, то без такого зіставлення всі розмови є деклараціями, не більше. Тому запропоновано: немає поняття «кандидат наук», є «доктор філософії» і «доктор наук». Перехід на цю систему – не просто перейменування. Я хочу змінити систему зсередини. Зокрема, дати можливістьВНЗ, які мають кваліфіковані наукові спецради, самим надавати вчені звання, без подальшого затвердження. Ці процедури та вимоги будуть іншими, ніж до кандидата наук.

 

 

– Якщо її ліквідувати одразу, матимемо й надалі ситуацію, коли можна будь-що відкрити й будь-кому присвоїти ступінь. Хоч я особисто за те, щоб ВАКу в майбутньому не було. Коли говорити відповідально, ми не нормалізуємо ситуацію, припинивши від завтра надання наукових звань та почавши своєрідну «люстрацію». Є інший шлях: залишаємо вже захищених кандидатів із їхніми званнями, пільгами та статусом, а хто хоче – хай захищає ще докторат на Ph.D.

 

 

– На Заході фаховість наукової праці оцінюють кілька осіб, які ставлять свій підпис. Там видатні люди під брехнею не підпишуться. Якби наш рівень культури був таким самим, то можна було піти цим шляхом. Але захист має бути справді публічним, а не за формулою «зібралися–послухали–проголосували». Відчуваю потребу в підтримці ЗМІ: громадськість має знати про кожен «липовий» захист.

 

 

– Я цього не знаю і не хочу знати, й не тому, що певні проблеми відхиляю. Якщо займатимусь особисто кожним таким випадком, гальмуватиметься загальне просування реформ.

 

 

– Ця проблема є в кожному регіоні, в більшому чи меншому масштабі. Робити штучні перепони перед оволодінням нацменшинами державною мовою більше, ніж аморально. Я проти того, щоб називати угорсько-чи російськомовні школи «угорськими» чи «російськими». Це українські школи з відповідними мовами викладання. Якщо дитина пішла до такої школи, а іншої в селі немає, це не означає, що вона не хоче пройти курс, скажімо історії, українською мовою. Батьки не захочуть – не піде, але наше завдання – уможливити вибір. Вони сплачують податки, і, як усі інші, хочуть, щоб їхні діти були успішними. Часто чую про себе, що проводжу «насильницьку українізацію». Я ж лишень виміряв ситуацію й запропонував план дій.

 

 

– Немає в тому плані такого, щоб змушувати дитину йти вчитися по-українськи. Але створити умови – так. Це передбачено за рахунок варіативної (додаткових годин) складової навчальних планів.

 

 

– Перепон, принаймні, не відчувалося.

 

 

– Якщо українська школа дає не гіршу освіту, ніж російськомовна, то самі ці обставини змусять владу, якщо вона справді влада для людей, подивитися, попри політичні уподобання, під іншим кутом на цю проблему. Відповідно до згаданого вище плану дій, управління на місцях та Міністерство освіти Криму створять локальні програми.

 

 

– Важко переламати традицію неприйняття всього українського як такого. Є потужна держава – Росія, й вона скрізь захищає свою мову, так само Польща, Румунія та інші. Українську мову захистити, окрім України, нікому, так само, як мову кримських татар. Треба творити нові підручники українською, перекладати відомих у світі авторів, щоб ми могли крокувати в ногу зі світовими здобутками, долучаючись до них через рідне слово.

 

 

– Зараз є школи нового типу, де викладають інакше, хоч програми ті самі. Як збалансувати набуття знань у школі, щоб не обмежувати молодь у виборі, – складне питання. Тут ми маємо проблему двох культур – є люди з евристично-логічним та інтуїтивно-образним мисленням. Пізнавати навколишній світ можна як послідовністю логічних тверджень, так і, наприклад, засобами мистецтва. Варто надати більше волі кожному, хто навчає, й кожному, хто навчається. Від енциклопедичності, світоглядних речей не відмовимося, глибокі знання мають знайти застосування за конкретної на те потреби, щоб молода людина не страждала пізніше, обираючи подальший напрям діяльності, зважаючи на її логічне чи образне мислення.

 

 

– Вважаю, що ми не повинні адміністративно обмежувати доступ до різних форм будь-чого. Є сфери, де ми не можемо уникнути використання платного програмного забезпечення. Єдине, що тут може зробити міністерство, – укладати угоди на вигідних умовах. Щодо вільного програмного забезпечення, то цього року вперше здійснено кроки з його впровадження в системі МОН.

 

 

– Та зарплата, з якою людина здатна щось творити. Треба також забезпечити вчителю відповідне інформаційне поле, треба його повсякчас розвивати. Сьогодні діти знають з Інтернету часом більше наставника, а це сором для школи й системи в цілому.

 

 

– Профтехосвіта спроможна відтворитися, й ми запропонували механізм, як її реорганізувати. Престиж цього напряму впав настільки, що йдеться радше не про вступ, а про заганяння дітей до училищ. Хоч саме вони є творцями матеріальної культури. Маємо 920 профтехучилищ, частина з них реально припиняють функціонувати. Вважаю, що їх треба об’єднати з іншими. Частина мають стратегічне значення, а ті, котрі є цінними на локальному рівні, хочемо передати на баланс місцевої влади.

 

 

– Це слід забезпечити юридично. В питанні ПТУ багато безконтрольності, ними ніхто не хоче серйозно займатися, а управління освіти на місцях «провисли» між нами й місцевою владою. Ніхто не контролює використання приміщень. Я просив керівництво областей подати пропозиції: кого вони хотіли б узяти на власний баланс, а кого залишити центральній владі. Це – мобільність в управлінні, адже на місцях видніше. В проекті бюджету на 2009 рік закладено 2,7 млрд грн для реорганізації ПТУ, які підуть якраз у місцеві бюджети.

 

 

– У момент фазового переходу, коли окремий елемент змінює свою позицію, відбуваються нехай невеликі, але незворотні зміни всередині системи, які нерідко сприяють започаткуванню структурних змін.

 

 

– Як на мене, прем’єр із великою повагою ставиться до проблем освіти. Тиску жодного не було.

 

 

– Жодних проблем не мав. Від президента маю доброзичливу підтримку. Я маю вільну руку, про це одразу сказав. Пріоритетом для мене є освіта, й стримувати мене нічого не могло. В мене все є. За собою маю чудові роки наукового життя, перетворень у Львівському університеті. Нагороди мене не цікавили.

 

–        Я повинен давати згоду з дозволу внутрішнього голосу, коли буде сказано: йти й робити. Чим би не зваблювали, коли я відчуваю можливість примусу, відмовляюся. Найвищі цінності – гідність людини та її індивідуальна свобода, і їх я сповідую.