З 1 квітня 2011 року юридичних осіб позбавили права включати до складу валових витрати на придбання товарів, робіт, послуг та будь-яких (не)матеріальних активів у фізосіб – платників єдиного податку (за винятком ІТ-фахівців). Це не недолугий жарт, а норма Податкового кодексу, що вступає в дію, якщо бути точним, стаття 139 розділу ІІІ. Відтепер співпраця зі спрощенцями є надто дорогим задоволенням для підприємств, оскільки неможливість віднести відповідні витрати на валові збільшуватиме їхній оподаткований прибуток – бюджетні зобов’язання. Відповідно з 1 квітня юридичним особам економічно доцільніше співпрацювати із собі подібними, а не зі спрощенцями.
Логіка митарів
З погляду податківців, які очолили виконавчу владу і домоглися ухвалення свого кодексу, застосування спрощеної системи оподаткування в Україні провокує численні зловживання, найпоширеніші з яких – штучне подрібнення фондів оплати праці підприємствами та заниження обсягів виручки спрощенцями.
«Вони сидять на єдиному податку, а продають на мільйони гривень. В одному зі столичних магазинів ми вилучили 195 годинників на суму 74,6 млн грн, а в іншому – 605 шт. на 74 млн грн», – обурювався торік перший заступник голови ДПАУ, начальник податкової міліції Віктор Шейбут. Фіскалів не бентежить те, що загальні умови оподаткування (зокрема, фондів оплати праці фірм) унеможливлюють легальний і прибутковий бізнес в Україні. Очоливши уряд, команда Миколи Азарова зосередилася на вирішенні лише бюджетних проблем.
Під час податкового Майдану (торішньої акції протестів бізнесменів у столиці) уряд мусив піти на поступки підприємцям-спрощенцям. Розділ XIV ПК, що регламентував умови праці платників єдиного податку, з ініціативи президента відправили на доопрацювання. Тоді ж Кабмін отримав завдання протягом двох місяців підготувати законопроект, який ураховував би не лише інтереси чиновників, а й побажання спільноти підприємців-спрощенців. Відтоді минуло чотири місяці, але спрощенці й далі живуть в умовах невизначеності, багато хто не поспішає офіційно реєструватися через незрозумілість урядової позиції (докладніше див. Тиждень, № 11/2011 р.). Схоже, команду Миколи Азарова така ситуація цілком влаштовує. А після того як з 1 квітня понад 1 млн спрощенців опиняться у фіскальному гетто, можна очікувати, що проблема вирішиться сама по собі: платники єдиного податку, відрізані від співпраці з юрособами, обтяжені сплатою соціальних внесків та під адміністративним тиском митарів, можуть зникнути як клас.
Нерайдужні перспективи
Розрекламована фіскалами теза про те, що спрощенці не дають державі достатньо надходжень, є дуже дискусійною: за даними ДПАУ, в 2009-му близько 1,7 млн спрощенців (91,6% – фізособи) перерахували до бюджету… понад 4,4 млрд грн. Але в будь-якому разі маніпуляції з кодексом свідчать, що влада забуває або взагалі не розуміє соціальних функцій спрощеної системи оподаткування – створення умов для самозайнятості населення, зниження рівня офіційного та прихованого безробіття тощо. Було б дуже добре, якби уряд мав бодай якісь плани щодо створення робочих місць та підвищення зарплат, але ж ситуація прямо протилежна: ніхто цими питаннями особливо не переймається… Водночас складно передбачити соціальні наслідки обмеження спрощеної системи оподаткування в поєднанні з невпинним зростанням цін на харчові продукти, комунальні послуги, бензин. Це на макрорівні.
На мікрорівні все більш-менш зрозуміло: з 1 квітня 2011-го спрощенці, які здавали квартири в оренду комерційним фірмам (зокрема, й особам, що перебувають у службових відрядженнях), опиняються поза законом і фактично не зможуть конкурувати з офісними центрами, готелями. Ювеліри-майстри відтепер працюватимуть із клієнтами безпосередньо або оформлятимуться в найм до власників крамниць. У зоні ризику втрати клієнтів опиняються приватні аудитори та адвокати. Бухгалтери, які давно призвичаїлися співпрацювати з кількома підприємствами в статусі СПД, віднині житимуть на саму зарплату… Хоча не виключено, що всі ці сфери послуг просто відійдуть у тінь. Принаймні поки що проти податкових новел активно і з обуренням виступили лише спрощенці-автоперевізники, яким у тіні не сховатися – на трасі можуть зупинити в будь-який момент, щоб перевірити накладні, маршрутні листи тощо.
Їхали ми, їхали
Попри обізнаність президента Віктора Януковича в транспортній проблематиці, уряд Миколи Азарова ставиться до автоперевізників аж ніяк не дружньо. Наприклад, наміри міністра енергетики Юрія Бойка ввести додаткове мито на нафтопродукти, імпортовані в Україну, неабияк стурбували Професійну спілку таксистів, Асоціацію вантажоперевізників Києва, інших професійних автооб’єднань. Транспортники побоюються подальшого подорожчання пального. У відкритому листі до прем’єра вони пообіцяли в разі запровадження мита вдатися до акцій громадської непокори. І уряд мусив піти на поступки водіям – наразі від згаданих нововведень відмовилися. Але ж це дрібниця.
За даними Держкомстату, лише на підприємствах наземного транспорту України працюють 254,6 тис. осіб, ще 443,4 тис. – у сфері «додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій». Автомобільний транспорт України торік забезпечив перевезення 158,2 млн т вантажів… Незабаром ці цифри можуть суттєво змінитися (не в кращий бік!), бо з 1 квітня перевізники-спрощенці (власники вантажівок, придбаних, зокрема, і в кредит) втратять клієнтів-юросіб. Причому працювати на загальних умовах (у яких істотно ускладнюється переведення грошей у готівку) перевізники навряд чи зможуть – у дорозі потрібні кошти і на пальне, і на запчастини, і на харчі. Таким чином, армія водіїв-спрощенців ризикує залишитися з машинами і без роботи.
Реакцією на податкові новели став недавній автомайдан. Учасники акції протесту подолали багато кілометрів, досягли Києва і… лишилися майже непомічені загалом. Увага вітчизняних ЗМІ, а через них і громадськості була зосереджена на кримінальній справі проти екс-президента Леоніда Кучми. Логістичні компанії і фірми – користувачі послуг приватних перевізників скаржаться на безліч проблем, пов’язаних із тим, що водії категорично відмовляються працювати за безготівковим розрахунком і вперто вимагають оплати готівкою. Угоди зриваються, логісти наражаються на штрафні санкції з боку контрагентів. Ситуація нагнітається.
Логіка бізнесу
Частково виправданий погляд фіскалів на спрощену систему (як механізм оптимізації сплати податків) не є вичерпним. Для багатьох українських підприємств (насамперед виробників) переведення власних підрозділів на таку систему – спосіб уникнути корпоративної корупції та оптимізувати управління. Виробник не може не дбати про якість випущеного ним товару. Підвищення якості товарів та послуг можна забезпечити двома шляхами: адміністративним (батогом – пряником) чи стимулюванням вільної конкуренції. Останній варіант обрали численні західні виробничі концерни. Для виготовлення кінцевого продукту вони лишають у власності тільки збиральне виробництво, а дрібні деталі та вузли отримують від невеликих майстерень, які, постійно конкуруючи між собою, докладають чимало зусиль, щоб поліпшити якість виробу та зменшити його собівартість. Результати такої організації відомі: наприклад, автомобільні індустрії Німеччини та Японії.
Схожим шляхом пішли й деякі українські підприємства, зокрема ті, що позбулися обтяжливих відділів та виробництв (їдалень, транспортних служб тощо) на користь десятків тисяч спрощенців, які працюють якісніше та оперативніше. З 1 квітня 2011-го ці паростки ефективного господарювання будуть знищені.
Замість резюме
Важко сказати, чи є в представників уряду бодай приблизне бачення наслідків реалізації їхніх ініціатив. Очевидно, що в умовах податкового гетто з дрібного та середнього бізнесу витискають усе, що можна, а реальне спрощення залишається лише базарним торгівцям, які купують товари в оптовиків. Решта спрощенців мають сплачувати податки на загальних умовах або ж піти з ринку взагалі.
Приватні підприємці – найактивніший прошарок українців. За наявності єдиного податку він лишається, з погляду влади, практично неконтрольованим, незалежним. Чи не тому спрощена система знищується? Якщо так, варто згадати історію, так би мовити, вчительку життя. Колись польські королі намагалися у степовому гетто заперти запорозьких козаків, побудувавши фортецю Кодак над Дніпром. На якийсь час їх вдалося вгамувати, але згодом для Речі Посполитої ця історія завершилася дуже погано. Закони, написані командою Миколи Азарова, навряд чи виявляться міцнішими за мури фортеці.