1907 року фінські жінки – першими в Європі – отримали рівні з чоловіками політичні права. І вже тоді вони здобули 10% місць у парламенті (для порівняння: в українському уряді нині жодної жінки), сьогодні ж депутаток у головному законодавчому органі Фінляндії 40%. У попередньому уряді жінок-міністрів було аж 60%! Обов'язковим 40-відсоткове представництво прекрасної статі є й у муніципалітетах та керівництві компаній, які цілком або частково належать державі. Фінляндія посідає перше місце в ЄС за представництвом жінок у державному секторі. А от у приватних компаніях справи гірші, тому що в їхніх керівних органах лише 17% жінок, що нині є головною проблемою омбудсмена з питань рівноправності Піркко Мякінен, з якою Тиждень мав нагоду спілкуватися у Гельсінкі. Проте і тут є успіхи: представники великого бізнесу погодилися добровільно відновити гендерний баланс.
У. Т.: Чи визначено якийсь часовий проміжок, за який це має бути зроблено?
– Йдеться про чотири роки – один електоральний цикл. Така сама дискусія зараз точиться й на рівні Європейського Союзу. Єврокомісар Вівієн Реддінг кілька разів у своїх промовах порушувала цю тему і відзначала, що в у сьому ЄС має бути більше жінок у радах директорів компаній, акції яких котируються на біржах. Такі квоти вже діють у Норвегії, Ісландії, а також у Франції, Іспанії. Тож Фінляндія трохи відстає. У Норвегії, де квота на представництво жінок становить 40%, був перехідний період у п’ять років, тому компанії мали достатньо часу, щоби організувати курси для компетентних жінок, які згодом обійняли ці посади. Тепер ми з нетерпінням чекаємо, чи в наступні чотири роки приватний сектор в нашій країні піде на зміни і збільшить представництво жінок. Тоді ми не потребуватимемо законодавчо закріплених вимог.
Ми часто ставимо запитання, чому така ситуація склалася у приватному секторі? Якщо звернутися до статистики, жінки мають нині кращу освіту, але є сегрегація. Чоловіки частіше за жінок обирають технічні або природничі спеціальності, жінки ж більш схильні до інших фахів. І ця сегрегація в освіті потім відтворюється на ринку праці. Жінки частіше працюють у держсекторі, ніж чоловіки. І рівень оплати праці у «жіночих» секторах зазвичай нижчий, тож друга велика проблема на нашому ринку праці, яка випливає з цієї сегрегації, – це розрив в оплаті праці чоловіків та жінок. Ми провадимо просвітницьку діяльність, тож деякі дівчата вже обирають нестереотипні кар'єрні шляхи. Наприклад, фах художника колись був у Фінляндії чоловічим, але тепер у ньому переважають жінки. На юридичних факультетах кількість жінок нині становить 60% студентів.
Але якщо говорити про фах вчителя чи медсестри, чоловіки рідко його обирають. Чоловіки домінують в інженерних спеціальностях. А оскільки приватні компанії у країні дуже часто очолюють саме інженери, тому чоловіки переважають й у їхньому керівництві.
У. Т: Чи громадськість у Фінляндії підтримує гендерні квоти?
– Квоти в органах, що ухвалюють рішення, були запроваджені 1995 року. І тоді спалахнула дискусія в парламенті. Чимало депутатів були проти квот. Але згодом ми звикли до них. А у деяких партіях чоловіки від квот навіть виграли. Наприклад, у Партії зелених більшість депутатів становили жінки.
У. Т.: Критики квот вважають, що вони демотивують жінок…
– Це надмірне спрощення. Чимало молодих депутаток 1995 року казали, що вони хочуть бути призначеними на посаду не через квоту, а тому, що вони кваліфіковані експерти. Але згодом думки змінилися, адже завдяки квотам вони мали можливість взяти участь у тому чи іншому проекті чи комітеті. І вони побачили, що чоловіки-колеги були ж так само «малокваліфіковані», як і вони. Доволі часто жінки ставили до себе надмірні вимоги і думали, що вони недостатньо кваліфіковані.
У. Т.: Тобто жінки іноді недооцінюють власний потенціал?
– Саме так!
У. Т.: А чи поставало запитання про те, що ця політика квотування може призвести до дискримінації чоловіків?
– Насправді ця політика була дуже слабкою. Якби ми також запровадили 1995 року на ринку праці норму, відповідно до якої кожне підприємство, що має понад 30 працівників, повинно щороку готувати план гендерної рівності, в якому б зазначали, яких заходів вони готові вжити, щоб виправити ситуацію з гендерною рівністю (включно з практиками набору персоналу, які б сприяли залученню недорепрезентованих груп населення на певних спеціальностях, а це трапляється дуже-дуже рідко)…
У. Т.: Проте фінська система соціального захисту усе ж дуже гуманна і дає змогу і жінкам, і чоловікам приділяти більше часу родині. Наприклад, в Україні чоловіки не мають оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.
– Справді? Щоправда, у Фінляндії чоловіки мають лише місяць такої відпустки. Наша система вибудувана так, що після народження дитини спочатку надається декретна відпустка суто для мами (105 днів), а за нею – триваліша відпустка для батьків (150–160 днів). І цю відпустку ділять між собою на власний розсуд тато і матір дитини. Крім цього, є ще місячна виключно відпустка для тата, про яку я вже згадувала. Її беруть 85–90% татів, але дуже мало з них (лише близько 7%) беруть частину тієї спільної відпустки, яку вони могли б поділити з матір'ю. Наш міністр рівноправності вважає, що законодавство треба змінити так, щоб і тато, і мама мали по шість місяців відпустки плюс ще шість вони могли б поділити між собою. У нас у Фінляндії доволі високий рівень розлучень, тому такі заходи могли б допомогти його знизити, адже чоловіки брали би більше відповідальності за дітей.
У. Т.: Маю до вас історичне запитання. Після Другої світової війни фінське суспільство все ще було постаграрним, а в таких суспільствах жінки зазвичай виконують роль домогосподарки та матері. Як Фінляндії вдалося так швидко змінити цей стереотип?
– Ця зміна справді була дуже швидкою. 110 років тому рівень життя у нас був приблизно такий самий, як зараз в Ефіопії. Наше аграрне суспільство спиралося на маленькі ферми. І якщо в селянській родині були і хлопчики, і дівчатка, то син успадковував ферму та працював на ній, а доньці давали освіту, щоб вона могла знайти місце на ринку праці та заробити собі на життя. Під час Другої світової війни фінське жіноцтво стало частиною робочої сили і залишилося в ній і після війни, коли Фінляндія мала сплачувати СРСР великі воєнні репарації, а не повернулися до домогосподарства. Тоді ж ми почали будувати суспільство всезагального добробуту за нордичною моделлю, школярів забезпечували гарячими обідами, тож матері могли залишатися на роботі. З часом ми почали також організовувати дитячі садки, щоби дати змогу жінкам залишатися на ринку праці. До речі, тут у нас є відмінність від інших нордичних країн, де жінки, у яких є маленькі діти, працюють лише півдня. У Фінляндії ж традиція така, що і чоловіки, і жінки працюють однаково – повний робочий день (лише близько 11% робочої сили працює половину дня).
На мою думку, у нас немає концепції типової домогосподарки. Дуже-дуже мало жінок залишаються вдома. Але наша система допомоги родинам влаштована так, що якщо хтось із батьків бажає залишитися вдома і доглядати за дітьми, то він чи вона може це зробити, а муніципалітет компенсує їм фінансові витрати. Цей шлях обирає чимало дівчат з поганою освітою. Якщо ви маєте цікаву, високооплачувану роботу, то намагаєтеся швидше повернутися до неї. Ті ж, у кого не дуже цікава і низькооплачувана робота, залишаються вдома на три – чотири роки. Компенсація від муніципалітету приблизно відповідає такій зарплаті. Очікують, що згодом мати все ж повернеться до робочої сили. Наше законодавство про працю гарантує, що після декретної відпустки жінка може повернутися на те саме (або рівноцінне) робоче місце, звідки пішла в декрет. Ці відпустки можуть бути дуже тривалими, тож для працедавця це важка відповідальність, адже йому доводиться шукати іншого працівника на заміну.