Втім, організатори не надто переймалися браком учасників, адже у запасниках Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури завжди знайдеться чимало дипломних робіт, щоби вкрити ними голі стіни й назвати це «грандіозним і величним» проектом «Школа».
«Грандіозна і велична» – це слова з прес-релізу. Згадується анекдот про те, як Мойсей стоїть із народом на березі Червоного моря, не знаючи, що робити, а до нього підходить літописець і каже, щоб той переходив. «Гадаєш, вийде?» – сумнівається Мойсей. «Вийде не вийде, а в Біблії напишемо те, що треба», – відповідає йому літописець.
Так само і з Арсеналом. З анонсованого «храму мистецтва» він перетворився на банальний світський подієвий майданчик, де з однаковим успіхом одній й тій самій тусовочній публіці можна демонструвати моду, презентувати книжки і – не виключено, найближчим часом, зі створенням Наглядової ради МА на чолі з Ющенком – продукти бджолярства; але нас настирливо продовжують «запрошувати на континент високого мистецтва», як висловилася ведуча прес-конференції.
Плату за виставкові павільйони порівняно з Українським домом підняли вдвічі: ті дев’ять галерей, що взяли участь в цьогорічному Fine Art Ukraine (а його проведення відтягували до останнього), мають дуже серйозно оцінювати себе, щоби викласти по 24 тис. грн за виставковий простір. Хоча певним бонусом є стабільне інвестування МА в присутність шанованих іноземних мистецьких ЗМІ на своїх виставках, здебільшого ці представницькі витрати не окупаються.
Однією з причин цього є 20-відсотковий податок , який галерист має сплатити, перевозячи твір мистецтва через кордон України. Кажуть, що ми єдина країна, в якій є таке правило. Водночас подейкують, що основні гравці ринку знаходять потрібних «кумів», щоби обійти його. Однак загальної ситуації ця поправка на реальність не міняє: ми, як-то кажуть, «сидимо у своїй банці».
Втім, нам в цій банці не так вже й погано. Досить було послухати на прес-конференції з нагоди відкриття спецпроекту Fine Art Ukraine «Школа» професорів Національної академії образотворчих мистецтв й архітектури, зокрема, Василя Гуріна, Миколу Стороженка, Олександра Федорука. Коментуючи власні дипломні роботи та роботи своїх соратників, які припадали пилом в запасниках академії з 1930-х по 1980-ті роки, аби, як виявилося, прикрасити у травні 2011 року покинуті сучасними галереями площі «Мистецького Арсеналу», вони з шармом говорили про «гармонію», «вищі моральні гроші», «великих митців», «збагачення життя розумінням того, що трапилося». Було таке враження, ніби Будинок художника з його повсякчасними ювілеями і віншуваннями поширився через Хрещатик і на Лаврський пагорб.
І ще було трішечки сумно. Дуже тепле почуття охоплює, коли дивишся на всі ці лагідні пейзажі та подвійні портрети сповнених здоров’я робітниць. Та розумієш, що сучасному художникові такого вже не намалювати. Хоч, за словами шанованих професорів, «ніщо не возвеличує державу так, як школа», правда й те, що зі зміною держави й епохи змінюється і школа. І чи можна це вважати «еволюцією», як нам пропонували куратори експозиції, однозначно стверджувати не можна.
Fine Art Ukraine триватиме по 22 травня. Окрім художньої експозиції, щодня працюватиме «мистецький кінозал», де крутитимуть документальні фільми про українських митців: «Слово про Київ» (О. Мурашко, О. Шовкуненко, М. Пимоненко), «У майстерні» (Т. Яблонська), «Геній скульптури ХХ століття» (О. Архіпенко), «Лінія Андрія Чебикіна», «Українська мистецька школа: від іконописців Лаври до Ф. Гуменюка», «Нащадки минулого» (брати Бойчуки, О. Мурашко, А. Маневич, М. Бурачек, Г. Нарбут), «Шляхами Захара Беркута» (Г. Якутович), «Феномен династії Зноби-Голембієвських», «Брати Кричевські», «Архів» (Ф. Кричевський), «Не хлібом єдиним» (М. Стороженко), «Незавершений портрет» (Г. Нарбут), «Споминання» (В. Седляр, М. Бойчук), «На цвинтарі розстріляних ілюзій» (М. Бойчук та бойчукісти). Справді гарний освітній проект, якщо оминути увагою ціну вхідного квитка на Fine Art Ukraine, що становить 40 грн.