Виконавчий директор банку Томас Борґен подав у відставку. У Данії, Естонії, США та, можливо, у деяких інших країнах (адже багато грошей надходило через Лондон) триває розслідування. Причетні заперечують свою провину. Та незалежно від того, хто винен, очевидно: щось пішло не так. Danske Bank має добру репутацію. Країни Данія та Естонія теж. Лунало багато застережень щодо незаконних фінансових потоків, та ніхто не вжив заходів.
Ясна річ, що політичні наслідки не забаряться. Естонія, Латвія та Литва вже мали проблеми зі своїми банками. Латвійському Parex Bank, що спеціалізувався на рахунках для нерезидентів, 2008‑го знадобилася допомога обсягом мільярд доларів. Третій найбільший банк Латвії ABLV на початку цього року зазнав примусової ліквідації у зв’язку зі звинуваченнями у відмиванні грошей і порушенні санкцій. Литовський Snoras Bank, контрольний пакет акцій якого належав росіянину, було поспіхом націоналізовано 2011-го, коли з’явилися тривожні новини про махінації. Президент країни Даля Ґрібаускайте назвала діяльність Snoras Bank «атакою не тільки проти банківської системи Литви, а й проти інтересів литовського населення». Тепер не лишилося й сліду від снобізму естонців щодо труднощів сусідів в управлінні великими потоками «гарячих грошей».
Шкоди завдано за кількома напрямами. По-перше, підірвано довіру громадськості до бізнес-етики. Банки є слабинкою фінансової системи з огляду на їхню бізнес-модель: вони позичають гроші, які не можуть одразу повернути, але зобов’язані без затримок виплачувати кошти вкладникам. Це означає, що такі установи особливо потребують довіри (і надзвичайно залежать від центрального банку країни та державних гарантій). Вони вразливі ще й тому, що приваблюють нечесних на руку клієнтів, які шукають лазівки до решти фінансової системи. Для того щоб не піддатися спокусі, банкірам треба бути прискіпливими, пильними, ощадливими й обережними в питаннях етики, а не легковажними викрутнями, які дбають тільки про квартальні показники прибутків.
По-друге, ще більшого удару банківські скандали завжди завдають репутації регуляторів. Банкіри можуть піддатися спокусі, проте регуляторам платять за те, що вони попереджають банки та, якщо треба, втручаються.
Читайте також: Банківський сектор. Між "вчора" і "завтра"
Коли ж вони не впоралися, громадськість має всі підстави тривожитися. Чому регулятори вчасно не завважили махінацій? Вони некомпетентні? Чи йдеться про тіньові схеми? Ці питання можуть адресуватися не тільки місцевим регуляторам, а і Європейському Союзу.
По-третє, постраждала репутація країни, де спалахнув скандал. У 1990-х країни Балтії відчайдушно прагнули позбутися слави «Дикого Сходу» — периферії, у якій порядкують рекетири й контрабандисти. Я мешкав в Естонії на початку 1990-х років — у період, коли ця держава була одним із найбільших у світі експортерів металів, попри брак вітчизняної металургії. Тепер тяжко виборена репутація сучасної європейської економіки опинилася під загрозою. Аутсайдери почнуть підозрювати, що показове процвітання Естонії засноване на прибутках «гігантського казино». Вони хвилюватимуться, що Латвія та Литва теж не позбулися давніх проблем. А для країн, які намагаються завоювати репутацію серйозних торговельних та інвестиційних партнерів, як-от Україна, життя тим паче ускладнилося.
Читайте також: Банки. Інструмент, а не самоціль
Та дехто лишився у виграші — це Росія. Кремль жахається від думки про те, що його колишні колонії досягнуть економічних чи політичних успіхів. Тому за допомогою грошей атакує ці держави. Фінансові порушення моментально дають дивіденди, тобто змогу відмити гроші, а також здобути політичні переваги завдяки зіпсованій репутації. Отже, місцеві банки становлять значно більшу загрозу національній безпеці, ніж ворожі танки.