У травні держава починає витрачати гроші на недавно додану статтю — одноразову винагороду 70 тисяч гривень військовим на фронті. Намір щедро винагородити оборонців цілком зрозумілий і справедливий. Однак ідеться про карколомні суми, які були б дуже відчутні для бюджету й у більш стабільний час. І навіть якщо сьогодні для них знайдуться гроші, невідомо, як буде в майбутньому.
Бажання дати якомога більше грошей якомога більшій кількості людей — прикметна риса української влади в усі часи. Але виконати щедрі обіцянки вдається не завжди. Один з найяскравіших прикладів, коли влада пообіцяла дуже багато, а дати вийшло дуже мало, — виплати й пільги для «чорнобильців». Тож важливо вивчити цей урок, щоб не повторювати його на куди більшій кількості людей.
Що наобіцяли «чорнобильцям»?
Одна з найбільш показових ситуацій з обіцяними й невиконаними зобовʼязаннями — виплати для постраждалих від аварії на ЧАЕС. Радянський Союз не завдавав собі клопоту з піклуванням про жертв Чорнобильської катастрофи. Незалежна Україна натомість спробувала побудувати діалог з постраждалими та створити систему нарахування соцвиплат.
Закон про статус і захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи гарантував жертвам аварії низку пільг та виплат. Ця складна система компенсацій не один раз змінювалася й досі залишається предметом дискусій та суперечок. Багаторівнева система виплат, установлена після ухвалення закону, відображає, по суті, радянську практику компенсацій за можливий ризик опромінення, а не за фактичне ушкодження. До того ж ліквідатори зрештою отримали менші компенсації, аніж постраждалі мешканці. Це жодним чином не применшує страждань місцевих жителів, але демонструє нелогічність виплат.
Громадяни мали право претендувати на різні пакети допомоги залежно від визначених категорій заподіяної шкоди, професійного статусу й категорій інвалідності. Наприклад, потерпілі мали отримувати безплатне санаторне лікування, субсидії на комунальні послуги, додаткові бюджетні місця у вишах, грошові виплати й навіть житло. Проте з приміткою, що кожна із цих пільг залежить від держбюджету на конкретний рік. Тобто якщо немає грошей у бюджеті, то й можливості отримати пільгу немає.
Водночас недосконалістю й складністю системи пільг для «чорнобильців» очікувано користувалися шахраї. Можна було, наприклад, оформити «прописку» в потрібному районі й отримати виплати чи навіть землю або нерухомість.
Отже, у реальності більшість справжніх «чорнобильців» отримувала тільки копійчані доплати до пенсії та безплатний проїзд. Сфера пільг для «чорнобильців», що стосувалася житлових і земельних питань, працювала непрозоро. Своє право на обіцяні державою пільги треба було відстоювати в судах, які часто ухвалювали спірні рішення.
Що сьогодні можуть отримати ліквідатори й потерпілі від аварії?
Як пояснює Пенсійний фонд України, постраждалим унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС призначають державну пенсію за віком і додаткову пенсію (так звану чорнобильську). Розмір «чорнобильської» пенсії залежить від того, до якої із чотирьох категорій належать постраждалі. Для них установили компенсаційні доплати, які фінансуються з держбюджету.
Щоб обчислити розміри «чорнобильських» соцвиплат, як розрахункову величину брали розмір актуальної натоді мінімальної заробітної плати. Тоді як усі інші категорії отримували виплати відповідно до мінімальної пенсії за віком (вона завжди була суттєво менша, ніж мінімальна заробітна плата). Через це «чорнобильські» доплати були значно вищими за іншу «соціалку» й, відповідно, потребували більших видатків з держбюджету.
І тут виникла проблема. Економічна й демографічна кризи вкупі з великою кількістю соціальних зобовʼязань, які взяла на себе держава, призвели до того, що держава не могла платити всім, кому пообіцяла. На серпень 2023 року борг перед одними тільки «чорнобильцями» становив 14,2 мільярда гривень.
Читайте також: Чому держава не спроможна розв’язати демографічну проблему
Із часу ухвалення закону про статус і захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи до нього внесли 75 змін і доповнень. Але це не допомогло розвʼязати проблему своєчасних і справедливих соціальних виплат.
Вирішити це спробували радикально: 2014 року Верховна Рада підтримала ініційований Кабміном закон, що фактично анулював усі надбавки для людей, які працюють і проживають на забруднених територіях. Але ліквідаторам додаткові виплати лишили. Це рішення мотивували потребою збалансувати держбюджет і зекономити гроші платників податків. Щоправда, невдовзі цей закон оскаржили в Конституційному Суді, і він повернув усе, як було.
Як спробували урізати виплати «чорнобильцям»?
Непрозора система нарахування, багаторівневість і загалом нестача грошей — це не всі проблеми з «чорнобильськими» доплатами. Законодавство, що їх регулює, чітко не визначає критерії для їхнього обчислення. Як наслідок виникла неоднозначна практика нарахування цих багатостраждальних доплат органами Пенсійного фонду. Через це люди часто йдуть до суду для захисту своїх прав. Але й судова практика щодо цього питання теж різна. Одні суди ухвалюють додаткову виплату розміром у два прожиткові мінімуми, інші — у дві мінімальні зарплати. Різниця суттєва — мова про суми в межах 5 і 14 тисяч гривень відповідно. Водночас ті, хто до суду не звертається, доплат не отримують узагалі.
Щоб урегулювати колізію (і заодно зменшити доплати), у закон про держбюджет на 2024 рік внесли цікаву норму. Вона скорочує розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. І вона становить 1,6 тисячі гривень. Тоді як мінімальна зарплата з 1 квітня 2024 року — 8 тисяч гривень.
Що це означає на практиці? Уявімо ситуацію: «чорнобилець» звертається до суду з вимогою перерахувати виплати. Суд стає на бік позивача й зобовʼязує Пенсійний фонд нарахувати йому компенсацію розміром у дві мінімальні заробітні плати. І коли Пенсійний фонд зробить це, то «чорнобилець» отримає 3,2 тисячі, а не 16 тисяч гривень.
Чому ці зміни до держбюджету такі важливі? Бо таке обмеження значно зменшує передбачені державою соціальні виплати. Тобто доплати не скасовуються повністю, проте зменшаться в кілька разів.
Щоб трохи зменшити невдоволення, зареєстрували законопроєкт, що визначає розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до норм закону про держбюджет на 2024 рік — 3,028 тисячі гривень. Але тут ми знову повертаємося до того, із чого почали…
А що насправді може дозволити собі держава?
Гарної відповіді, яка влаштує всіх, на це запитання немає. На прикладі виплат ліквідаторам і потерпілим від аварії на ЧАЕС можна простежити нелогічність дій влади стосовно людей, які ризикували своїм життям і здоровʼям заради держави. І вони не єдині, хто потерпає від непослідовності державної соціальної політики.
Війна вимагає не лише титанічних зусиль на полі бою, а й безперебійного фінансування тих, хто ціною власного життя захищає нашу свободу. Держава, з одного боку, зобов’язана забезпечувати своїх захисників усім необхідним, з іншого — стикається із жорсткими реаліями обмежених ресурсів, які ставлять під сумнів здатність держави виконувати взяті на себе зобов’язання перед військовослужбовцями.
Звісно, бажання щедро винагородити захисників цілком справедливе. Проте обмежені фінансові можливості держави відверто ставлять під сумнів виконання цих зобов’язань. У випадку із «чорнобильцями» нестача грошей та складна система виплат і пільг призвели до того, що владі довелося створювати заплутані пояснення, чому неможливо виконати обіцяне. Повторювати подібне із захисниками (чи в майбутньому — з ветеранами) не найкраща ідея.
Обіцяти не означає виплатити
Державі ніколи не вистачає коштів, а тим паче в умовах повномасштабної війни. Водночас законодавці регулярно пропонують нові доплати для військових, для дітей, для вимушених переселенців тощо. Додаткові 70 тисяч гривень солдатам на фронті — це колосальна стаття видатків, не передбачена законом про держбюджет на 2024 рік. І оскільки використовувати фіндопомогу партнерів на потреби армії не можна, доведеться шукати гроші всередині країни.
Чи не в кожного сьогодні є родич або знайомий у війську, тож епізодичні питання з виплатами «бойових» не таємниця. Звісно, причиною затримок може бути не лише нестача коштів, а й неналежно сформовані військовими частинами запити на виплату зарплатні. Тож важко сказати, наскільки системний характер має ця проблема. Але якщо з виплатами є проблеми вже сьогодні, то де брати ще більше грошей — запитання відкрите.
Читайте також: Лінії фінансового протиборства. Як конфіскувати російські активи
Реалістично оцінювати свої фінансові можливості критично важливо для держави, особливо нині. Щоб доля «чорнобильських» виплат не спіткала інші соціальні програми чи виплати, потрібне точне розуміння, звідки брати кошти. Це мають бути чіткі розрахунки, а не абстрактні формулювання про доходи від детінізації економіки (саме так висловилася група нардепів, подавши до роковин трагедії законопроєкт про десятки й сотні тисяч гривень доплат «чорнобильцям»).
Не менш важливо й чесно комунікувати про спроможності держави до підтримки. Якщо цього не відбуватиметься, зрештою постраждають і держбюджет, і довіра до держави, і ті, кому влада хотіла допомогти додатковими виплатами.