Я студент, тож не дивно, що в першу чергу в пошуках позитиву я звернувся до університетського життя. Тож моя історія про студпарламент, який, ніби за замовченням, а скоріш, за радянською звичкою, сприймається як фіктивний орган для імітації прийняття якихось рішень в університеті безпосередньо студентами, задля дотримання закону «Про вищу освіту». Але якщо придивитися, а не просто оперувати стереотипами, можна побачити зміни. Наприклад, дуже цікаво складається з цим на філософському факультеті КНУ ім. Шевченка. Оскільки навчаюсь саме там, але жодного стосунку до будь-якого органу самоуправління не маю, стверджувати таке можу як незаангажований свідок подій. Команда, що опинилась у філософському парламенті в результаті шаленої боротьби, не тільки змогла продемонструвати активні та самостійні дії, але й схоже, заклала фундамент для активізації життя на факультеті в майбутньому. Певний щабель – спускатись на рівні нижче на філософському вже не можна.
Читайте також: Чи прощати переможених
А почалось все, як не дивно, з виборчих перегонів. Жорстких, запеклих та дуже резонансних. Публічні дебати тоді зібрали велику аудиторію, де не було жодного вільного місця. П’ять кандидатів (декілька факультетів на своїх виборах мали лише одного і виглядало все як покарання бідолахи) як могли боролися за місце голови студентського парламенту, навіть використовуючи брудні виборчі технології, як у житті (все ж наймасовішою спеціальністю на факультеті є політологія). Що цікаво, до команди переможця згодом увійшли майже всі учасники перегонів. Можливо, це і стало одним із факторів успіху, бо кожен має змогу на ділі довести, що ціллю була не перемога як така, а зміни на краще в організації студентського життя факультету. А ще, хоча й не дуже вірю в магічну силу слів, орієнтованим на успіх видається слоган, що команда обрала для себе – «Філософський: дій». Дуже лаконічно, але вичерпно ставить конкретну задачу тільки діяти, а не продовжувати далі гру в імітацію, до якої всі вже звикли.
І хоча наші реформатори почали за сценарієм реформаторів державного рівня – створили красиву картинку, тобто бренд факультету, але наразі з ним тепер асоціюються дуже багато конкретних виконаних дій. Під цим брендом тепер відбуваються не тільки суто студентські івенти, але й зустрічі з цікавими та відомими в країні людьми, контакт з якими намагаються знайти всіма можливими методами. І що найважливіше, всі вони збирають дуже багато, як для вечірнього часу після пар у другу зміну, відвідувачів. Під цим же брендом нещодавно відбулась інтелектуальна гра, в кінці якої щасливий проректор плескав в долоні та міцно тримав кубок разом із студентами, колегами по команді.
Читайте також: Знання через розваги
А його опоненти, професори з іншої команди, гуглили спеціальну літературу, аби довести правильність своєї відповіді. Викладачі і навіть представники університетської адміністрації тепер теж залучені, сподіваюсь справді щирою цікавістю, в те, що створили студенти. Важливо, що окрім активізації в сфері різних заходів, реальною стала й функція контролю, що передбачена тим же законом про освіту. Тепер, наприклад, більш прозорим став процес переведення студентів із контрактної форми на бюджетні місця, які поступово можуть звільнятися через перехід бюджетників на інші факультети, чи університети. За законом переведення з контракту на бюджет не можливе без підпису голови студпарламенту. Раніше це була формальність, а тепер на кожний такий підпис є публічний звіт: кого переводять, чому саме цього студента, які в нього успіхи в навчанні.
Не знаю чи все настільки погано в глобальних процесах, але на прикладі успішного старту моїх колег вірю, що зміни можливі. І тут не важливий масштаб. Їм казали, що зламати систему, щось змінити та «розворушити це болото» не можливо. А їм вдалось, і чесно, я не помітив, щоби хтось йшов на цю систему з вилами. Просто з самого початку був задекларований інший підхід, який почали реалізовувати активними та енергійними діями. Цього боїться певно кожна система.