Із дня складання останнього інститутського іспиту я безмежно далекий від науки. Проте навіть побіжне знайомство з «Європейським словником філософій: Лексиконом неперекладностей» переконує, що цей майже 600-сторінковий том є справжнім інтелектуальним бестселером. У 2005-му, після десяти років підготовки, вийшло друком французьке видання. Й ось тепер – маємо українськомовне, за редакцією Костянтина Сігова. Американці, марокканці, іспанці, інші нації ще адаптують цю книгу своїми мовами, а українці вже мають можливість читати, думати, сперечатися.
Центральне слово науки – власне «філософія» – є неперекладним за визначенням. Лише голландська мова витворила кальку з чудернацьким для нашого ока написанням – Wijsbegeerde.
Упорядник книги, професор університету Paris IV-Sorbonne Барбара Кассен разом із колективом із 150 філософів подужали проект, який, даруйте за пафос, можна за значенням для континенту порівняти з… Маастрихтом, введенням спільної валюти та Шенгеном.
Мартін Гайдеґґер писав, що грецька філософія народилася не так у Греції, як у грецькій мові. Колектив авторів заперечує дві тенденції, однаково небезпечні для мов і націй Європи. Для них однаково неприйнятні як ідея заміни національно-мовних філософських, культурних дискурсів «універсальною псевдоанглійською», так і захисний «мовний націоналізм».
Мадам Кассен визнає, що вихід словника почасти має й політичну мету: зробити так, аби європейські мови бралися до уваги, «й не лише з точки зору збереження спадщини, подібно до того, як охороняють види, котрі опинилися під загрозою знищення». Бо коли їх не захищати й не розвивати, світ остаточно перейде на globish – глобальний інгліш. Оця новомова, салют Джорджу Орвеллу, виконує ту саму роль, яку свого часу виконували грецька мова («всі щось перейняли у греків»), латина, французька. Вже зараз глобішем видають переважну кількість літератури, проводять світові форуми. Жартують, що першою жертвою глобалізації стає… англійська та її носії. Бо якраз британців носії збідненої, «оштучнененої» мови розуміють найгірше.
Проект було започатковано з метою реалізації амбітної ідеї, що кожна мова надає її носіям «унікальні та неповторні ресурси для філософствування». Ідея несподівана і, здавалося б, нездійсненна. Створити засобами однієї мови (французької, української, далі буде) лексикон тих слів, які апріорі не перекладаються.
Як це? Неперекладним є те, «що постійно продовжують (не) перекладати». Здавалося б, навіщо кожні -надцять років перекладати сонети Шекспіра. Але ж щоразу втілений британським генієм задум розкривається інакше, ніж це здавалося раніше.
Кожна версія словника споріднена з французьким зразком, але не ідентична. Версії не перекладаються, а адаптуються, бо інакше це б звело нанівець концепцію видання. Опиняючись в іншій мові, іншому культурному оточенні, терміни починають грати іншими смислами, відкривати приховані грані. Матеріалу, до речі, назбиралося ще на чотири томи.
Подібного обсягу та складності завдання перед українськими філософами ще не було. Всі цитати, приміром, довелося шукати в першоджерелах, якою б мовою вони не були написані – латиною, грецькою, німецькою, івритом, арабською, португальською тощо.
Мова й далі творить себе. Новими сенсами й часто вперше для українськомовного читача прозвучали Аристотель і Платон, Спіноза та Ніцше, десятки інших світових мислителів. Доречно згадати, зовсім нещодавно вітчизняні вчені були змушені брати всі цитати не з оригіналів, а з мови Лєніна (навіть не Пушкіна).
Перша словникова стаття була написана ще на початку 1990-х років. Молодому філософові Сігову довелося писати для французького видання статтю «правда». Тепер про цей, сказав би, улюблений термін він може говорити годинами, захоплено та емоційно, наче розповідає не про філософську категорію, а про улюблений футбольний клуб.
Раніше якось не думав про те, що при перекладі англійські терміни truth, justice чи німецький Wahrheit втрачають частину смислу нашої слов’янської правди. Припускаю, саме завдяки затятості Костянтина Борисовича слово кирилицею, а не vérité, є на обкладинці книги, яка вийшла в Парижі. Сігов нагадує, що це слово відіграє ключову роль в інтелектуальній історії України – від «Руської правди» Ярослава Мудрого до «Української правди» Георгія Гонгадзе. Сто років тому його антонім – «неправда» – мав цілком конкретний юридичний зміст: злочин і синонім злочину.
У п’ятитомному радянському «Философском словаре» немає гасла «правда». Це було сміливо з боку редакторів. Вони залишили лакуну, подали тим, хто зрозуміє, знак, аби тільки не оббрехати правди.
Більшовики, назвавши свій центральний партійний орган «Правдою», зманіпулювали цим словом, поставили його в ряд із жахливим «новоязом», надали протилежного до суті змісту. Згадується давній радянський анекдот: «В газете «Правда» нет известий, а в газете «Известия» – правды…»
До речі, в Конституції України слова «правда» немає.
