У світі, де дитячі мрії часто розбиваються об жорстоку реальність війни, допомогти може лише диво — і часом воно стається. Молоді кінематографісти з Баден-Вюртемберзької кіноакадемії створили проникливу короткометражну стрічку «Якби я могла літати» (If I Could Fly). Це історія про силу дитячої мрії, яка здатна подолати будь-які перешкоди. От тільки йдеться про українську дитину, травмовану вимушеним переміщенням і розлукою з батьком, що воює. І мрії в неї відповідні.
Фільм тривалістю 7 хвилин розповідає історію 10-річної дівчинки, яка разом із молодшою сестрою змушена покинути рідний дім, рятуючись від вибухів та руйнувань. У її снах народжується дивовижна здатність — літати. Ця фантастична можливість стає символом незламної дитячої віри та надії, а також засобом для подолання болю та страху. У своїх польотах дівчинка вирушає на пошуки батька, який захищає країну на фронті.
Фільм, створений міжнародною командою митців та студентів, наголошує на глибокому психологічному впливі війни на дитячі душі. Режисер Александер Кюн і продюсер Марко Генн майстерно передали внутрішній світ дитини, яка переживає війну, — світ, де реальність переплітається з фантазією, а страх — із надією.
Творці фільму нагадують, що війна — це не лише цифри та статистика. Це також зламані дитячі мрії та травми, які залишаються на все життя. Мета команди — щоб світ почув голоси цих дітей і допоміг їм повернути дитинство.
Фільм «Якби я могла літати» — це не лише мистецький проект, а й благодійна ініціатива. Команда кінематографістів прагне зібрати 10 000 доларів на підтримку фонду «Голоси дітей», який допомагає українським дітям, що постраждали від війни.
Переглянути фільм можна за посиланням.
Подібні акти підтримки особливо важливі на тлі новин про нерозрізнення жертви й агресора. Наприклад, у березні World Press Photo винагородили в парі зображення української дитини в прифронтовій зоні та російського солдата у шпиталі так званої ДНР.
Читайте також: Навіщо німцям ярмарок російської книжки
Наратив про зрівняння жертви та агресора, який знов і знов виринає в європейському дискурсі, має кілька джерел: досвід двох світових війн сприяв розвитку пацифістичних настроїв та прагнення до уникнення будь-яких конфліктів. До того ж у деяких західних колах існує тенденція до універсалізації страждань, незалежно від того, хто є агресором, а хто — жертвою, та до морального релятивізму, коли всі сторони конфлікту вважаються однаково винними, незалежно від їхніх дій. Цьому сприяє російська пропаганда, що активно працює над поширенням наративу про «складність» конфлікту, намагаючись розмити чітку лінію між агресором і жертвою. Деякі європейці не цілком розуміють історичний контекст російсько-українських відносин та причини війни, і це може призводити до спрощеного сприйняття конфлікту як «внутрішнього» або «двостороннього». Це розмиває відповідальність агресора, знецінює страждання жертв та ускладнює досягнення справедливого миру. Мусимо не втомлюватись активно протидіяти цьому наративу й доносити правду про російську агресію.