В цьому році на премію «Оскар» в номінації «Найкращий документальний повнометражний фільм» претендує кіно Девіда Боренштейна «Містер Ніхто проти Путіна». І хоча у фільма заявлена копродукція Данії, Чехії й Німеччини, фактично це російський фільм, весь знятий Павлом Таланкіним, російським педагогом-організатором і шкільним відеографом з міста Карабаш Челябінської області. Починаючи з 2022 року і до літа 2024-го він фіксував те, як у його рідній школі поступово збільшується кількість пропаганди, стає дедалі більше патріотичних занять й армійських заходів і згодом приїжджають вагнерівці, щоб розповісти про реальну війну. Таланкін налаштований проти цих показушних уроків і намагається протестувати, як може: перед церемонією виносу російського прапору вмикає гімн США у виконанніі Lady Gaga, а потім замість літери Z заклеює вікна стрічкою у формі літери X — «як символ підтримки біженців з України». А ще у нього в кабінеті на дошці висить біло-синьо-білий «російський протестний» прапор. Зрештою, він вирішує звільнитися з роботи, бо не хоче ставати «пішаком режиму», однак отримує електронною поштою пропозицію з Європи зняти фільм про шкільну пропаганду, і вирішує на якийсь час залишитися. Та згодом з усім відзнятим він таки залишає Росію з поясненням: «Якби ми були вільною країною, то мені не довелося б їхати».
Попри цю нібито позитивну ідею «розповісти всю правду про режим, ворожий до простих людей», у фільмі «Містер Ніхто проти Путіна» багато знакових моментів, які, якщо і не відміняють заявлену мету, то принаймні додають до неї кілька суперечливих супутніх тем.
Читайте також: Попри заборону, російські видавництва присутні на Франкфуртському книжковому ярмарку
По-перше, саме кіно Девіда Боренштейна і Павла Таланкіна дуже добре вписується в проросійський наратив, який хоче утвердити думку, що в цій війні страждає і сама Росія. Тобто «Містер Ніхто проти Путіна» розмиває протиставлення ґвалтівника і жертви, кажучи, що «звичайні росіяни» теж виступають жертвами злочинних дій свого уряду.
Так Таланкін записує поховання одного із солдат, на якому чути розпачливі крики матері загиблого, і коментує це так: «По суті, ми теж страждаємо. У нас убивають людей. Звісно, те, що відбувається в Україні, не можна порівняти з тим, що зараз відбувається в моєму рідному місті. Але дедалі більше людей відчувають на собі відбиток війни. І в школі не лишилося жодного куточка куди б не проникла травма».
Отак відповідальність Росії за розв’язану війну покладається винятково на керівництво держави, яке начебто виступає проти волі народу, відправляючи його на смерть.
Та от тільки в самому фільмі більше ніхто, крім Таланкіна, не протестує проти війни, та й він це робить тихцем й обережно у розмовах з матір’ю, дітьми та колегами і трохи відвертіше у своїх відеомонологах. Його ж оточення підтримує Путіна, та й сам Таланкін на замовлення знімає один із Z-пробігів, а потім його відео проєктують на фасад бібліотеки, де його дивляться діти — й оператор визнає, що став пропагандистом і додає: «І я змушений грати за їхніми правилами». Втім, більшість знайомих Таланкіна просто мовчки приймає нові правила життя ще й переконує Павла не бурчати і не виявляти свої протестні настрої, кажучи: «У вʼязницю захотів? Скільки ворогів у школі…» Його мати каже, що війна — нормальне явища, бо хлопчики завжди хочуть повоювати. Матір його колишньої учениці Маші, у якої брат іде служити, повчає її, що треба жити за принципом «Не чіпайте мене і все». Коли ж брат Маші гине, то вона не звинувачує Путіна чи когось іншого, а просто стримано сумує за тим, що родичу не вдалося вижити. Коли ж на уроках школярів просять писати листи підтримки військовим, то вони нічого не засуджують, а просто «пропрацьовують свої емоції». Такий він російський протест: непомітний і непротестний.
По-друге, те, що в короткий список номінації «Найкращий документальний повнометражний фільм» потрапив «Містер Ніхто проти Путіна», а не «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова, який був у довгому списку, — важлива тенденція Оскарівського комітету, що продовжує шукати «хороших русскіх». У 2022 році вони дали нагороду «Навальному», а тепер велика ймовірність, що з Оскаром буде «Містер Ніхто проти Путіна».
Не дуже приємна для нас тенденція серед західних інтелектуалів, які наголошують на тому, що в російсько-українській війні росіяни теж претендують на те, щоб бути жертвами всупереч усій логіці історичного процесу та й всепереч настроям усіх тих, кого показано в фільмі. По суті, це вже намагання заздалегідь списати всі злочини на одну людини, забуваючи про те, що Путіна в Бучі ніколи не було і діяли там якраз таки ті його «страждальці», які начебто й не хотіли воювати.
Отак буквально на наших очах намагаються переписати історію, утверджуючи її в документалках, подібних на кіно Девіда Боренштейна. При тому, що весь «протестний» подвиг Таланкіна в фільмі полягає хіба в тому, що він втік з Росії з відеоматеріалом, в якому показано, як «мовчуща більшість» не заперечує те, що відбувається в Росії, а або терпить нові реалії, або активно їх пропагує.
Читайте також: Російська музика в Україні: гроші ворогу чи мистецтво поза політикою
У «Містер Ніхто проти Путіна» ще й показано уривок з виступу президента РФ, який каже: «Війни виграють на полководці, а шкільні вчителі». І в березні на церемонії вручення премії «Оскар» у одного колишнього педагога таки буде серйозний шанс виграти, хоч і не у війні, однак на пропагандистському фронті.