«Озброєні піснею» — українсько-американська документальна стрічка Раяна Сміта, яка в оригіналі має знакову назву «Солдати пісні» (Soldiers of Song). Звісно, комусь може не подобатися фраза «культурний фронт», але фільм Сміта — саме про це. Один з героїв «Озброєних піснею», Андрій Хливнюк, вокаліст гурту «Бумбокс» і командир групи аеророзвідки каже: «Гітара й мікрофон сильніші за зброю». Перебільшення, однак ми чудово розуміємо, про що йдеться.
Стрічка Раяна Сміта починається з відомого відео Хливнюка, який біля Софійського собору співає «Ой у лузі червона калина». Далі вже багато розповідають Святослав Вакарчук, Світлана Тарабарова, Катерина (Пташка) Поліщук, Марко Галаневич, Миколай Сєрга й ще кілька менш відомих особистостей, яких об’єднує та озброює музика.
Зокрема, показали діяльність «Культурного десанту» та «Культурних сил України», що їх заснував Сєрга, — як різні музиканти виступають перед нашими військовиками. Сєрга, який називає себе воїном культури, слушно зауважує, що це не так про високомайстерне виконання чи якісний звук, як про психологію. Про те, щоб зустрітися, сфотографуватися й згадати про дім.
І ще це, звісно, про патріотизм, про який найкраще у фільмі каже Пташка: «Патріотизм — це не робити те, що ти вважаєш максимально героїчним, а робити те, де ти принесеш максимально багато користі». І додає: «Краще я буду хорошим медиком, аніж поганим снайпером».
Історії патріотів, показані в «Озброєні піснею», — це не історії супергероїв, а просто правильно зроблений вибір і вірність собі. Це історії Василя Крячка з Маріупольської камерної філармонії, скрипаля Мойсея Бондаренка чи оперного співака Сергія Іванчука. Дружина саундпродюсера Іллі (Панами) Грабаря, ледь стримуючи сльози, каже: «Я не хочу, щоб його вважали супергероєм. Він був другом і доброю людиною».
На запитання, чи всім треба бути військовиками, фільм, по суті, відповідає, що це необов’язково, але кожен має робити все, щоб наближати перемогу. На початку фільму є фрагменти відео з телефона Святослава Вакарчука, який увесь 2022 рік їздив по прифронтових містах і містечках та говорив з людьми, підтримував їх, допомагав словом і ділом або ж просто співав разом з ними.
Марко Галаневич із гурту «ДахаБраха» висновує це так: «Ми продовжуємо свою боротьбу». І в «Озброєних піснею» показали, що не треба те розуміти лише як битву вогнем і мечем, адже перемогти силою — це ще не переконати. Знаючи, скільки в Україні було й досі є прихильників «руского міра», важливо не забувати, що дипломатія буває не лише на фронті, а й у тилу, українізація не тільки насильницька, а й лагідна.
Отже, цей фільм — історія нашої війни з 2022 року, яку розказують українські музиканти. Багато в чому це стрічка для іноземної аудиторії, але й нам буде цікаво пригадати недалеке й щемке минуле. Як каже Світлана Тарабарова: «Це наша реальність. Ми в ній живем». І додає: «Життя триває, і кожен на своєму місці робить усе можливе».