Що, за вашим визначенням, можна назвати озброєнням нового покоління?
— Ми в Центрі вивчення війни нового покоління не використовуємо термін «гібридна війна», тому що дуже багато людей на Заході мають упередження щодо того, чим насправді вона є. Дії Росії її ж керівництво формулює як війни нового покоління, тому ми вирішили використовувати саме це визначення: воно дає змогу обійти всі суперечності. Російська теорія окреслює дев’ять складових:
1) невоєнні асиметричні дії, спрямовані на створення необхідного соціоекономічного та політичного становища;
2) спеціальні операції, щоб збити з пантелику місцеві еліти;
3) залякування, шахрайство та хабарництво;
4) операції з дестабілізації та організація озброєної опозиції;
5) перекидання незаконних збройних формувань і їх подальша підтримка;
6) приховане воєнне втручання;
7) використання засобів радіоелектронної боротьби та високотехнологічної розвідки для пришвидшення знищення сил, що ведуть оборону;
8) відкритий воєнний наступ для окупації території та придушення будь-якого опору, що лишився;
9) погрози використання ядерного або високоточного озброєння для знищення АЕС, хімічних виробництв чи великих ГЕС.
Читайте також: Сила громадянського обов’язку
Треба звернути увагу, що лише два елементи є неприхованими та мають кінетичний характер. Європейські експерти переважно кажуть тільки про вісім елементів, зазвичай вони ігнорують дев’ятий — погрози ядерною зброєю. Ми, своєю чергою, хочемо, щоб люди зрозуміли, що він також має бути включений до вивчення війни, яку Путін уже розгорнув проти нас. Ігнорування модернізації ядерних сил, яку проводить РФ, не заперечуватиме цю реальність, навіть якщо така правда незручна. Росіяни створили заряди потужністю до кілотонни, їхнє ураження відносно невелике, тому в умовах тривалого конфлікту буде надзвичайно важко встановити, що саме було використано для удару: звичайне термобаричне озброєння чи ядерне. І якщо стримування надто залежить від погляду спостерігачів, як ми зможемо переконати наших політичних лідерів у тому, що було завдано саме ядерного удару, коли й самі не здатні це визнати напевне, особливо якщо Москва все заперечуватиме? Таким є лише один із сучасних підходів до ведення війни, яку Кремль розгорнув проти нас. Усі елементи російської війни нового покоління пов’язані між собою та застосовуються всілякими способами, вони посилюються в різних формах один завдяки іншому під час кожної фази, кожного етапу путінських операцій.
Метою політики президента РФ є відокремлення Америки від Європи, розвал єдності НАТО та Європейського Союзу. Brexit був здебільшого розрекламований завдяки російським інформаційним операціям, вони ж здебільшого визначили і його результати. Після того як Москва змогла ефективно маніпулювати проблемами у Великій Британії, вона вирішила на певний час перенести свої інформаційні зусилля з України на США, щоб вплинути на президентські вибори 2016 року. Усе це є частиною нової війни, у якій задіяні всі можливі інструменти (більшість із яких часто називають зброєю). Кремлівський пропагандист Дмітрій Кісєльов зазначив, що інформаційна зброя не є основним засобом у війні, вона тільки створює шлях для воєнних дій.
Ми маємо збагнути реальний стан речей. Із часів конституційної кризи 1993-го Росія сприймає себе такою, що перебуває в стані війни проти ліберальних західних демократій. Коли ми на Заході прийняли, що діалектична боротьба між капіталізмом та комунізмом закінчилася перемогою, то повірили, що ідеологічне протистояння припинилося. Насправді воно просто змінилося, і тепер це протистояння між ліберальною та неліберальною формами демократії. Ідеологічна боротьба нині точиться довкола «вільних та чесних виборів». Адже навіть Путін хоче бути спроможним мобілізувати «публічне схвалення», втілене в його перемогах на виборах, забезпечивши підтримку своєї політики. Офіційно Росія — це демократична країна, хоч і з вертикальною концепцією, коли авторитарний лідер виносить пропозицію, а його підлеглі мають можливість її підтримати. Однак таке волевиявлення не є ні вільним, ні чесним. Тоді як вибори можуть бути корисними для утвердження легітимності на національному та міжнародному рівнях, неліберальні демократії пропагують мажоритаризм. Він обмежує ліберальний принцип свободи, заохочуючи тих, хто здатен узурпувати владу за допомогою грошей та залучення народних мас зі зневагою до меншин.
Читайте також: Богдан Яременко: «Наше громадянське суспільство зараз набагато сильніше, ніж державний апарат»
Можна сказати, що Росія експортує неліберальний порядок до своїх сусідів?
— Насправді Путін хоче поширити неліберальну демократію будь-де. Певним чином українська молодь змусила його діяти, двічі відмовивши неліберальному устрою. Українці не захотіли, щоб їхнє майбутнє вкрали авторитарні лідери, вони подивилися на досягнення поляків і зрозуміли, що можуть жити вільніше й у кращих економічних умовах. Щоб протидіяти тому, Москва поширила міф про те, що ці політичні заворушення спровокували американці, нібито в усьому винні США та Європа, які просуваються на Схід (і таким чином погрожують Росії), мовляв, то не українці хочуть ближче до Заходу. Путінська неліберальна демократія не зможе довго протриматися, якщо громадяни України почнуть жити помітно краще, ніж росіяни. Тому Москва вдарила в найслабше місце — це регіони, у яких Київ найбільш явно провалив розбудову державності. Тільки-но Росія застосувала кінетичне озброєння проти України, хоча важливо зазначити, що й досі Кремль це заперечує, одразу почалося впровадження економічних санкцій. Господар Кремля заспокоював своїх генералів, щоб вони не хвилювалися, адже вважав, що такі заходи не триватимуть довше ніж півроку. Разом зі зниженням цін на нафту санкції підірвали путінський режим. Тому саме спроба зняти їх стала головним мотивом інформаційних операцій, що ведуться проти США, починаючи з президентської кампанії 2016 року.
На вашу думку, реакція Сполучених Штатів на російську поведінку адекватна?
— Ні. Звичайно, якби Рональд Рейґан був сьогодні президентом, ми спостерігали б абсолютно іншу реакцію. По-перше, він був великим оратором, отже, зміг би краще мобілізувати Америку. По-друге, цінності Рейґана повністю відрізняються від тих, які має нинішній господар Білого дому. Однак, на жаль, ми опинилися в новому середовищі. Для кращого розуміння ситуації треба пригадати, що всі ліберальні демократії сьогодні під ударом. Усі некінетичні елементи війни задіяні для розділення суспільств із метою поширення явища, яке має назву «трайбалізм». Нам достеменно відомо, що росіяни організовували демонстрації та контрдемонстрації в США, видаючи себе за американців чи британців. У певних випадках вони навіть фінансували такі заходи. І це не припинилося, адже американська розвідка публічно заявила про встановлення кількох випадків втручання росіян у проміжні вибори до Конгресу цього року. Надзвичайно важливим є посилення економічних санкцій за таку поведінку РФ, а також пошук додаткових інструментів, які могли б протидіяти інформаційній війні. Поступове відновлення цін на нафту з 2016-го певним чином зменшило вплив санкцій на російську економіку, що актуалізує необхідність пошуку таких інструментів.
Читайте також: Die Welt: Чи потрібна нам бомба?
Є думка, що проросійська позиція Трампа заважає йому реагувати на агресію відповідним чином. Чи поділяєте ви її?
— По-перше, я гадаю, що нині в Сполучених Штатах надзвичайно складна політична ситуація. Заклик Карла Роува у 2001 році створити постійну республіканську більшість призвів до спроби взяти під контроль інструменти американської федеральної системи урядування з тим, щоб меншість виборців могла нав’язати свою волю більшості. Роув та багато інших республіканців мали намір застосувати політичні інструменти американського федералізму — суди та державні законодавчі органи — для того, щоб переглянути соціально-економічні досягнення Великого покоління (тобто тих, хто боровся та виграв Другу світову війну). Утім, вони ніколи не очікували популістського перевороту, який намагається використати ці інструменти, щоб знищити наші ліберальні демократичні інститути.
Фактично нині триває друга американська громадянська війна між тими, хто прагне до ліберальної демократії, з одного боку, та низкою інтересів із другого, які підтримують неліберальну демократію або готові погодитися на знищення американського експерименту. Це, мабуть, найважливіша політична боротьба після війни за незалежність Америки. Як усередині, так і за межами уряду Сполучених Штатів є доброчесні люди, які готові захищати нашу ліберальну демократію та виступати проти агресії Путіна. Я вважаю справедливим сказати, що, хоч би яким особистим було ставлення президента Трампа до Путіна та його моделі неліберальної демократії, нам пощастило, що Державний департамент і Міністерство оборони як установи працюють незмінно. Однак що викликає в нас занепокоєння, то це те, що після проміжних виборів у листопаді Дональд Трамп може звільнити міністра Меттіса й замінити його тим, хто більше відповідає президентським поглядам на світ.
Однак деяка інформація свідчить про те, що санкції не спрацьовують. Маю на увазі поставки турбін Siemens до окупованого Криму, продовження проекту «Північний потік-2» та інші випадки…
— Я вважаю, що такі моменти певним чином можуть пом’якшити вплив санкцій і допомогти Путіну виграти деякий час. Проте це не означає, що санкції неефективні. Якщо пригадати, чому була присвячена зустріч у Trump Tower, то це якраз питання зняття санкцій. Путін робить усе можливе, щоб знайти спосіб їх скасувати або послабити. Але що там із виробництвом танка Т-14 «Армата»? Вони просто не можуть зробити багато таких машин, адже не вистачає іноземних вузлів, які Росія тепер не може імпортувати.
Читайте також: Нова якість старої зброї
Отже, санкції поступово змінюють баланс сил у сенсі озброєння та військової техніки. Куди дієвішими заходами впливу могли б стати заборони на пересування та конфіскація майна корумпованих російських чиновників (якими є більшість із них). Поки що російські багатії хочуть насолоджуватися подорожами та вчити своїх дітей за кордоном на Заході. Я розумію, що конфіскація російського майна в Нью-Йорку чи Лондоні матиме негативний вплив на майнові права, однак ці активи потрібно використані для того, щоб заплатити за відновлення України та Сирії (коли Асада приберуть із політичної сцени).
Вертаючись до України, які ви бачите перспективи для неї?
— Санкції загнали Путіна в глухий кут у фінансовому сенсі. Особливо це стосується Криму, адже утримання півострова обходиться дуже дорого. Він має вирішувати цю проблему. Я гадаю, є велика ймовірність, що російський президент відновить наступальні дії для створення «Новоросії». Це призведе до кризи між Заходом та Сходом, бо з’являться мільйони біженців. Польща таку кількість не зможе прийняти до себе, тому вона муситиме діяти, щоб запобігти цьому потоку. На мій погляд, можливо, що США, Велика Британія, Данія та Швеція приєднаються та підтримають Польщу. І ми можемо дуже швидко перейти від створення якихось центрів для біженців в Україні до певних зобов’язань щодо гарантування безпеки цих центрів. Таким чином, в Україні з’являться одночасно армії західних держав та Росії. Деякі країни, як-от Угорщина чи Італія, за поточних умов, звичайно, лишаться осторонь. Однак це стане головним політичним питанням для США. Бо в Америці польська меншина є вирішальною в Мічигані, Пенсильванії та Нью-Джерсі, їхні голоси часто хитаються в той чи інший політичний бік. І вони дуже серйозно виступатимуть за підтримку Сполученими Штатами Польщі. Найбільше занепокоєння в мене викликає те, що Путін може переоцінити можливості Трампа стримати політичні сили в США.
За такого розвитку подій чи зацікавлена Америка в швидкому розвалі Росії?
— Маю звернутися до деяких поширених міфів, створених Москвою. Перший — це про те, нібито США «розвалили» СРСР. Можу сказати категорично, що то неправда. Я був у ті часі в уряді й фактично намагався попередити Пентагон, що розпад Радянського Союзу цілком реальний і навіть дуже ймовірний. Адміністрація не бажала такої долі для Союзу, навпаки, намагалася його врятувати. Але він розпався виключно через власну внутрішню тупість. Міхаіл Ґорбачов особисто геть не розумів, що не існує так званої радянської людини. Другий міф полягає в тому, що Америка нібито не надавала ніякої допомоги СРСР у цей час. Я був безпосередньо залучений до державної програми під назвою The industrial coalition, у межах якої ми надавали можливість і допомогу в прозорому працевлаштуванні для вчених, які колись займалися розробкою зброї масового ураження. Ідея полягала в тому, щоб утримати їх від створення такої зброї для країн-ізгоїв на кшталт Північної Кореї. Ми витратили мільярди доларів на те, щоб, наприклад, виділити нові робочі місця у сфері безпечної утилізації ядерних реакторів на списаних підводних човнах. Наші витрачені на відповідальне ставлення Москви до екологічної безпеки кошти стали насправді інвестиціями у створення нових субмарин, які нині націлені на Америку. Росія ніколи не хотіла брати на себе відповідальність ані за долю своєї країни, ані за результати власної політики. Винним завжди був хтось інший. А ключовий момент у цьому — Америка завжди бажала лише найкращого народу Російської Федерації. Ми вітали б і були б надійним союзником для сильної та ліберальної демократичної країни в Євразії.
Однак сьогодні Росія, здається, шукає для себе іншого союзника. Що ви можете сказати про енергетичні угоди між КНР та РФ?
— На мій погляд, ця енергетична угода була віроломством. Справжньою зрадою інтересів народу Росії. Зрозуміло, що Китай погодився надати Москві достатньо грошей для створення інфраструктури, необхідної для транспортування природного газу та нафти. Але енергоносії при цьому не доставлятимуться до портів, із яких вони могли б потрапити на світові ринки. Вони є змінним ресурсом, однак коли все будівництво завершиться, створена інфраструктура не даватиме змоги Росії продавати їх куди-небудь, крім КНР. Пекін таким чином зможе розпочати переговори щодо встановлення цін, нижчих за ринкові, адже для Москви не буде іншої альтернативи. Ця угода навіть на перший погляд є сумнівною, а з огляду на оперативно-стратегічні безпекові перспективи вона видається ще більш прикрою. Прокладання трубопроводів означає будівництво швидкісних шосе, адже для будівельних робіт і подальшого обслуговування необхідні дороги вглиб Сибіру та Росії. А тим часом китайська армія останніми роками проводить стратегічні навчання, спрямовані проти РФ, вони включають, зокрема, «дальні цілі», як-от Казань і Волга, замість Уральських гір.
Читайте також: Винищувачі п’ятого покоління — гра на випередження
Що, крім Сибіру, може стати іншим джерелом нестабільності?
— СРСР, а тепер Росія називали Крим їхнім «авіаносцем, який не можна потопити» в Чорному морі. Позаяк Генеральний штаб РФ не бачив альтернатив півострову, він шукав можливості захопити його собі. Сьогодні російські адмірали тиснуть на турків, заявляючи про те, що Росія стала найбільшою потугою на Чорному морі. Тим часом турецький президент Ердоган перетворив свою країну на неліберальну демократію, однак це не означає, що Москва й Анкара будуть союзниками. Національні інтереси двох держав фундаментально протилежні. І це робить нову геостратегічну ситуацію на Чорному морі надзвичайно складною та небезпечною. Воно вже більше не «європейське озеро», утім, дуже далеке від того, щоб стати «російським озером», як колись було «радянським».
———————————–
Філліп Петерсен. Закінчив Університет Західного Мічигану. Ступінь доктора філософії здобув при Університеті Іллінойсу. Більше як 15 років служив у збройних силах США, зокрема аналітиком у Розвідувальному управлінні Міністерства оборони. Пізніше він був політичним аналітиком при Офісі міністра оборони та Національному університеті оборони США. Обіймав посаду старшого радника президента промислової коаліції при Міністерстві енергетики США. З 1991-го по 2017-й брав активну участь у роботі аналітичного центру The Potomac Foundation, із 2015 року був його віце-президентом. З 2017-го — президент Центру вивчення війни нового покоління. Автор більше ніж 80 публікацій із питань міжнародної безпеки.