Про сьогодення столиці Франції, її жителів та різні обличчя Парижа Тиждень спілкувався із відомим журналістом і письменником Філіпом Меєром.
Тиждень.ua: Кажуть, Париж варто побачити і відтак померти. Як вдається французькій столиці утримувати пальму першості у світовому туризмі, не втрачаючи легендарного шарму?
– Париж залишається головним туристичним напрямком світу. Приміром, торік у місті побували 24 млн туристів, тобто 12 відвідувачів на одного парижанина. Така кількість свідчить, що інтерес до міста напрочуд різний. Є організовані туристичні групи, яким цікаві головні пам’ятки міста – Лувр, Нотр-Дам, Ейфелева вежа, Єлисейські поля тощо. Пересічний відпочивальник приїжджає до Парижа на три дні і дві ночі, витрачаючи близько €650–700. Найменше обходяться проживання, транспорт і їжа, а найбільше доводиться витрачати на сувеніри. До цієї категорії належать так звані швидкі туристи, у яких небагато часу і грошей і які під час своєї подорожі відвідують кілька різних країн Європи. У Франції вони відвідують Париж, а потім їдуть до замків Луари і європейського Діснейленду.
Туристи, у яких трохи більше часу і для яких інтерес становить тутешня культура, відвідують музеї. Насамперед це Нотр-Дам, Ейфелева вежа, Лувр, Музей д’Орсе.
Ще одна категорія туристів – ті, хто повертається до Парижа час від часу і має змогу винаймати житло чи купувати його. Зокрема, зараз у місті дуже популярно винаймати кімнати не в готелях, а в житлових будинках. У таких відпочивальників більше можливостей детальніше ознайомитися і з паризькими музеями, і з місцевою кухнею. Це ті, хто глибше пізнає Париж.
Раніше винаймання кімнат і квартир не було таким розвиненим явищем, позаяк здебільшого туристи жили в готелях. Нині це перетворилося на цілу індустрію. Чимало іноземців, зокрема росіян, придбавають квартири у Парижі, щоби повертатися сюди.
Тиждень.ua: Париж – це багатонаціональне місто. Як мігранти й люди різних рас впливають на культурний пейзаж французької столиці?
– Париж став дуже дорогим, адже зросли ціни на житло та харчування. Бідні мігранти дуже важко знаходять собі місце в таких умовах. Вони оселяються на околицях і будують там бутіки, магазинчики та ресторанчики. Парижани з центру міста відвідують такі місця лише з цікавості, щоби скуштувати незнані й екзотичні страви. На мою думку, реальний вплив на зміну іміджу міста мали вихідці з Південно-Східної Азії, колишнього Французького Індокитаю. Є й інші ознаки. Нещодавно, наприклад, проводили опитування серед французів щодо того, яка їхня найулюбленіша страва. Виявилося, це кус-кус. Є навіть і такі приклади.
Якщо ми візьмемо мігрантів із Центральної та Східної Європи, то у період між двома світовими війнами у Франції масово осідали євреї, що зазнавали утисків у своїх країнах. У Парижі вони оселилися в самісінькому центрі, де відтак виник єврейський квартал під назвою Маре. Нині ж його вважають дуже гомосексуальним кварталом. Якби такі процеси переселення відбувалися нині, то ці мігранти мали б оселитися десь на околицях французької столиці, тому що в центрі вже місця бракує. Париж – місто невелике.
Прикладами уваги до інших народів є також те, що музеї набережної Бранлі розповідають про східні та західні культури, а в Луврі відкрився відділ мистецтва ісламських країн.
Тиждень.ua.: Ви є автором кількох книжок, присвячених французькій столиці. Велич Парижа, в чому вона полягає для Вас?
– Мій Париж – це місто, яким треба ходити або у крайньому разі їздити велосипедом. Це може бути Париж найголовніших історичних пам’яток, але також може йтися про місцини в 10 чи 19 округах – маленькі площі, якісь невиразні будівлі навколо. Це місця, які мають свій характер, і куди я можу завітати зі своїми друзями, приміром.
Я дуже люблю паризькі криті пасажі. Можливо, українцям це мало про що скаже, адже йдеться про специфічні речі, яких туристи зазвичай не помічають. У Парижі, починаючи з 1830 року, на англійський лад були збудовані комерційні галереї, всередині яких були крамнички. Я дуже люблю починати свої прогулянки містом з парку Палєрояль, і далі йду до згаданих пасажів, які простяглися так, що ними можна пройти від набережної Сени до підніжжя пагорба Монмартр. На жаль, навіть чимало парижан не знають цих пасажів.
Тиждень.ua.: Що, на вашу думку, може стати основою для створення шарму привабливості Києва?
– Перше і найбільше, що вражає – це природа в місті. Кількість зелених зон, парків, острови, річка посеред міста – це дуже дивно для європейця. Для того щоб створити контакти між Києвом і Парижем, слід не лише відвідувати ці міста, а також налагоджувати спілкування. Треба, щоб французи приїжджали на фестивалі до української столиці, щоб із ними можна було спілкуватися тут. В одній з розмов з радником із культури Посольства Франції в Україні я запитав, чи ім’я Жоржа Брасенса відоме в Україні? Йдеться про композитора та поета, якого найбільше перекладали. Він є широковідомим у Росії. Було б цікаво влаштувати спільний україно-французький концерт.
Туризм сьогодні це переважно цікавість до культури. Є й інші цікавинки, зокрема, релігійна музика православ’я чи греко-католиків. На мою думку, вона недостатньо відома у Франції. Як на мене, довготермінові відносини між країнами та взаємне пізнання ґрунтуються саме на таких зустрічах, а не лише на відвіданні якихось пам’яток, тобто через візуальну картинку.
Тиждень.ua: Чи є в парижан відчуття, що їхнє місто – це країна в країні? Чи визнають вони свою вищість, чи, можливо, їм властивий снобізм стосовно решти мешканців французьких міст?
– Решта країни ставиться до Парижа з любов’ю та заздрістю, а інколи – з ненавистю. Ситуація дуже змінилася з появою швидкісних потягів, тому що тепер людина, яка живе у Ліоні, Страсбурзі чи Марселі, Екс-ан-Провансі, може протягом одного дня поїхати до столиці, щось там подивитися і повернутися додому. Наприклад, змінився склад відвідувачів паризької опери, тому що глядачі приїжджають з інших міст, щоб подивитися виставу і поїхати назад. І так само це відбувається у зворотному напрямку. Зокрема, коли Музей образотворчого мистецтва міста Нанта організував виставку, присвячену російському авангарду, чимало парижан її відвідали. Раніше мешканці столиці масово не їздили до маленького музею оглядати експозиції. Так само їздили і до музеїв Ліля, або на чудову виставку в Нансі, присвячену відомому архітектору, творцеві стилю хай-тек Жану Пруве. Франція і Париж відкриваються назустріч одне одному. Стосунки зараз простіші.
Тиждень.ua:Яким може бути нестандартний Париж, побачений очима туриста? Що, окрім Лувра, Ейфелевої вежі, Собору Паризької Богоматері, ще можна побачити?
– Коли людина потрапляє до Парижа вперше, вона оглядає найбільші пам’ятки, які ви назвали. Якщо ж вона повертається, я порадив би просто гуляти містом, дивлячись угору. Звісно, так можна зачепити когось, проте ви побачите чимало цікавого в різних куточках міста. Париж поєднує в собі багато речей, які можуть видаватися непоєднуваними. Наприклад, йдучи кварталом Сантьє, поряд із простими фасадами будинків можна побачити будинки, прикрашені фігурами єгипетських богів тощо. Також дуже цікаве місце – площа лікарні Сен-Луї-де-ла-Салпетрієр, побудована в той самий час, що й славетна найстаріша площа міста – площа Вогезів. Це один із найгарніших куточків міста. Окрім цього, надзвичайно цікавим є цвинтар Шарон, симпатичний сільський куточок у центрі столиці.
Від середньовічного Парижа не залишилося нічого. Є кілька відбудованих споруд, але це – репліки. Автентичними є підземелля та будівля Сен-Шапель.
Тиждень.ua: Яку роль у суспільному житті Франції відіграє преса?
– У нас із цим легше, адже кількість наявних медіа є гарантом демократичності. Їх чимало, і вони висловлюють різні думки. Щодо формування суспільної думки, то це складне запитання. Франція – стара країна, тож чітко визначити, що в суспільній думці визначено сім’єю, школою, університетом, а що – пресою, на мою думку, надто складно. Нині преса у Франції, попри те, що зазнає неабияких економічних труднощів, продовжує відігравати значну роль.
Біографічна нота:
Філіп Меєр– французький журналіст і письменник, режисер, актор і викладач Інституту політичних досліджень (Sciences Po Paris). Автор багатьох публіцистичних статей та двох книжок про Париж: Paris la Grande («Величний Париж», 1997) та Un Parisien à travers Paris («Париж очима парижанина», 2009). Ведучий програми La prochaine fois je vous le chanterai.