Чергова поява на політичній арені напередодні парламентських виборів Віктора Медведчука з його гаслами федералізації та впровадження системи місцевих референдумів віщує Януковичу та «Cім’ї» нерайдужні перспективи. Володарю «Межигір’я» й досі якось не втямки, що в такий спосіб Кремль продовжує системну підготовку до того, щоби зрештою… відмовитися від ставки на нього як очільника держави. Ця роль стане геть неактуальною в умовах, коли Росія буде напряму, а не через посередництво своїх васалів, контролювати всі найважливіші важелі та сфери: чиновницькі та політичні клани, олігархів, економічні концесії, ресурси тощо.
Так само на руку Путіну і той спосіб, у який нинішнє українське керівництво влаштовує своєму народові «покращення» і «стабільність». Стиль виразно нагадує танок слона у крамниці скла, сіючи відразу до влади навіть у середовищі її вчорашніх прихильників у південних та східних регіонах. Багато що тут уже досягнуто, справа лише за цементуванням цих досягнень на рівні основних політичних інститутів та Конституції. Прикро, але ж у новій системі відносин нинішньому президентові забракне місця. На кооператив «Межигір'я» чекає фіаско…
Тепер трохи про той сценарій, котрий зовсім не влаштує Кремль і може цілком розчарувати Владіміра Владіміровіча, хоча слід віддати належне рівню чекістської майстерності – з інтелектом і стратегічним мисленням там все майже бездоганно. По-перше, навряд чи заміна режиму Януковича на більш прокремлівський буде для країни спокійною та безболісною. Тут варто врахувати, що будь-яка політична новація, підтримувана з російського боку, спричинить негайну протидію не лише тих, хто вже наївся «покращенням», а й тих, хто ще донедавна щиро на нього сподівався. Зрештою, загравання з ідеями федералізації може означати, що кремлівські відновлювачі імперії можуть отримати далеко не весь український пиріг, жаданість і омріяність якого спадкоємці Золотої Орди визнають повсякчас.
У медицині це називається катарсис – пікова стадіях хвороби, за якою наступає смерть або одужання (своєрідне переродження). Такий катарсис для суспільства стане стадією остаточного вибору, яку країну будувати: чужу азійсько-радянську імперію, засновану на кастовому устрої з домінуванням держави в усіх сферах життя, чи власну національну, зорієнтовану на цінності європейської цивілізації з приматом прав і свобод, суверенним правом приватної власності й реальною рівністю всіх громадян перед законом.
Утім, раціональний вибір, котрий, зрештою, дорівнюватиме порятунку в цій ситуації, можливий лише за однієї умови – остаточної консолідації українців, але не за етнічною ознакою, позаяк вона вже давно довела свою вторинність, а довкола національної ідеї як певної громадянської релігії, цивілізаційного вибору. Час відмовитися від тотальної політкоректності й остраху протиставити себе комусь цим вибором. Брак ідейного розмежування призводить до того, що українці, за висловом одного сучасного автора, надто довго були народом – ансамблем пісні й танцю. Нині це задоволення стає вельми дорогим і небезпечним. Саме тому український проект має стати програмою на майбутнє, вибором дня завтрашнього, про що в один голос говорять навіть ті, хто наразі й українською мовою спілкується мало, а не залишатися на рівні замилування трипіллям, медом і піснями, як було донині.
Сподівання Кремля на внутрішнє дозрівання України до поглинання його неоімперськими проектами можуть не справдитися саме в результаті успішного продовження процесу кристалізації та консолідації національної ідентичності українців, ознаки якого стають дедалі прикметнішими в контексті спровокованого владою мовного протистояння. Реакція суспільства на останні ініціативи режиму Януковича вже засвідчила, що йому чинить опір патріотична більшість.