І хоча в наших реаліях анонс події як «найпершої та унікальної» вже викликає деяку недовіру, цей фестиваль таки відповідає обіцяному.
У проекті приймають участь представники різних країн, серед них і українські скульптори, які презентували 9 з 15 робіт основного блоку. Ці твори братимуть участь у змаганні за головний приз – 6 тисяч євро. І, окрім цього, до України привезли 5 шедеврів всесвітньо відомих майстрів: Жауме Пленси, Найджела Холла, Єви Ротшильд, Магдалени Абаканович і Суя Цзяньго. Останній особисто презентував свою знакову роботу – «Спадкову мантію», що зображує піджак легендарного Мао. Всередині – пустота, як символ того, що ідеї китайського лідера не витримали перевірку часом.
Ще одна скульптура з привезених до України, повз яку неможливо пройти – «Будинок знань». Гігантська статуя заввишки 8 метрів і вагою 6 тонн складається виключно із літер. Вирізані з алюмінієвого листа елементи формують об’єм, що нагадує людину. Зайшовши до середини, можна спостерігати світ через призму знаків. Така любов до тексту у іспанського автора ще з дитинства, яке проходило в оточенні книг. «Сидяча фігура» Магдалени Абаканович також відтворює враження юності, однак з негативним забарвленням: робота символізує безпомічність окремої людини у натовпі.
«Покинута стоянка корпоративних кочовиків» приваблює вже самою назвою – гумор у сучасному мистецтві, та ще й зрозумілий, зустрічається не надто часто. Олексій Сай пропонує публіці задуматися про рутину життя офісних працівників – але з іншої точки зору. Робоче місце офісного планктону представлено як житло первісних людей. У імпровізованих шатрах-вігвамах розкидано всілякий комп’ютерний мотлох, а посередині «первісної стоянки» розташовано тотемний стовп зі сканерів та принтерів.
Частина скульптур буде змінюватися протягом місяця – «Роза вітрів», наприклад, покрита іржею, що поступово трансформуватиме метал. «Закони природи», які демонструють мобільні, касети, клавіатури та екрани комп’ютерів, що вийшли з ужитку, руйнуватимуться під впливом вологи, бо зроблені з глини. Хоча їх обіцяють час від часу поновлювати, щоб вони все ж таки дожили до кінця фестивалю.
Ностальгія за дитинством і тема взаємодії людини та природи досить неочікувано потрактована групою CREVIS. Їхній «Ґудзик» – це маленька історія про загублену дрібничку, що прижилася на березовій галявині, і поступово росла разом із деревами навколо. Через отвори у 3-метровій скульптурі (мабуть, грунт для гудзіків виявився підходящий) видно пам’ятник Матері-Батьківщині, а якщо зайти з іншого боку – дзвіницю Лаври, що привносить додаткове смислове навантаження.
Хелен Фебі, сокуратор фестивалю, вважає, що за допомогою мистецтва можна змінити сприйняття довкілля людьми. Саме це і є метою заходу. Спочатку перші глядачі всесвітньо відомого зараз Йокширського парку не надто розуміли сучасну скульптуру, однак з часом все змінилося. Тому подібні заходи в Україні «виховуватимуть» смак публіки. До речі, один з творів трохи не постраждав перед відкриттям – ледве встигли зупинити волонтерів, що намірилися знімати поліетиленові пакети з інсталяції Саллі Кідалл, вирішивши, що це упаковка. А за задумкою авторки, стіл зі стільцями, на яких розміщено зелену траву, має символізувати як люди ставляться до природи. І плівка – головний герой цієї роботи, символ парникового ефекту.
Приємна деталь – вхід на фестиваль безкоштовний, за загальним квитком до ботсаду Гришка.