До фестивалю «На гостини до Івана», присвяченому видатному кіноактору, режисеру і сценаристу Івану Миколайчуку, в його рідному селі Чортория творчі колективи кожного села району і Чернівців підготували свої номери, а сільські ради накрили стіл у формі сонячних променів.
Читайте також: Кінопоет
Це була мрія актора. Він казав, як стане багатим, то накриє столи від Чернівців до своєї хати. Торік, на 70-річчя від його дня народження, так і сталося. А цього року в кожному селі зупинялися гості, дивилися невеличкий концерт, який підготував його творчий колектив і забирали учасників із собою до Чорториї на свято. Кожне село оздоблювало свою вантажну машину в давні ткані килими чи солому, прикрашаючи в’язаними плотами, глечиками, журавлями. На ній їхали учасники свята, вбрані в народні строї, і везли свої музичні інструменти для виступу. Колоритні автомобілі пересувалися великою смугою, а між ними були автобуси гостей, які їхали на свято. З кожним селом ця смуга ставала дедалі більшою.
Фрозина, сестра актора, показала гостям хату, де разом із Іваном жили дев’ятеро дітей. Вона розповіла, що Іван мріяв побудувати навпроти цієї хати будинок, дивитися з неї на село і писати кіносценарії. «Будівництво почалося, але не завершилося – він помер», – додала сестра. Біля музею-садиби виступала дружина Івана Миколайчука – Марічка. Вона казала, що любить приїжджати до Чорториї, дивитися на цих людей, позаяк вони їй нагадують Івана.
Гості пішли з садиби Івана на простору галявину, де була велика сцена, а від неї, як промені сонця, простяглися столи з пампушками, голубцями, варениками, пирогами, за якими сидять люди у вишиванках і дивляться, як на сцені танцюють гопак, русальні пісні. Згодом Марічка заспівала місцевих пісень, а після її виступу пішов дощ. Колективи, що зібралися позаду сцени, позабігали в автобуси і роз’їхалися. Всю перепічку вмить зі столів прибрали – ніхто і скуштувати не встиг.
Дощ ряснішав, але швидко минув, та святкувальників вже не залишилося. На місці людей у вишиванках блукали інші у спортивних костюмах і цікавилися, чиє це весілля? І вмить на галявині зчинили бійку. Міліція їх розборонила, натомість вони ще якийсь час чіплялися один до одного, полаялися, і їх як вітром звіяло.
А на другий день годі було й почути у всій області про щось інше, як про вбивство у смт Вашківці. Спершу люди називали причиною політику, оскільки серед поранених були і брати Гараси – депутати партії «Фронт змін», а потім казали, що в Чорториї спалахнула сутичка через футбол. Натомість батько вбитого Романа Ставчинського – Микола заперечує усі ці мотиви: «Вони зчепилися в Чорториї, хороба його знає через шо, аж з Вашківців їх приїхали розбороняти. Роман приїхав після того додому, а до нього зателефонували куми Гараси та й просили, що вони дивляться футбол, щоб він йшов з ними випити одне пиво».
Про події, що відбувалися далі, розповідає очевидець Микола Бандура: «Приїхало 14 хлопців на трьох автомобілях, із закладеними номерами, вони мали при собі три пістолети. Я побачив це, хотів піти у магазин попередити, але не встиг – вони забігли перші. Тоді я знімав катрани (прикриття номерів -Ред) і записував їхні номери, як бачу – вони вибігають назад і по машинах, а за ними наші. Я мав у руках пиво, то кинув у ті машини, щоб позначити їх, а вони відчинили вікна і почали стріляти. До них вийшов власник кафе, з’ясувати, у чім річ. Тоді злочинці вистрілили у нього з газового пістолета, а Роман став поперед нього, бо то його друг, та й каже: «Мой хлопці, шо робити?», а вони вистрілили йому в живіт, і давай по інших стріляти».
Микола Шородок, який убив Романа, був його родичем. Сім’ї спілкуються не дуже тісно, але, де і як живуть, один про одного знають. Тато каже: «Я проїжджав повз їхній будинок уночі після вбивства, там було світло і стояв білий бус, але міліції не було. Також Миколай Ставчанський розповів, що зловмисників упіймали біля польського кордону, і тепер вони в СІЗО. Також він повідомив, що шестеро людей, які були поранені, вже дома, окрім Юрія Гараса, який має важке поранення.
Батько загиблого повідомляє, що до його дому приїжджало близько 50 міліціонерів звідусіль розслідувати цю справу і що політики тут немає, але про що була суперечка у Чорториї на гостині в Івана, він не знає. Миколай Ставчанський говорив спокійно і виважено, без жодних емоцій. Роман працював сержантом у міліції, у 1990-ті роки залишив службу і почав працювати на митниці, а потім пішов звідти і став власником пилорами у селі. Він мав родину, трьох дітей.
Читайте також: Тіні незабутніх