З 9 по 12 листопада триватиме 29-й фестиваль «Нове німецьке кіно», де представлять чотири знакові кінострічки — учасників Берлінале й Канн. Фільми показуватимуть у декількох кінотеатрах Києва, Львова та Чернівців, а пізніше — в Одесі та Харкові. Чотири фільми, дібрані для цьогорічного фестивалю, — дуже різні як тематично, так і стилістично, але це дійсно найкращі й найтитулованіші німецькі стрічки за останні два роки.
Фільм Тімма Крьоґера «Теорія всього», прем’єра якого відбулася в офіційному конкурсі Венеційського кінофестивалю, — цікавий експеримент. Водночас нуар про минуле й наукова фантастика про мультивсесвіт. Є певна схожість із культовим німецьким серіалом «Пітьма» (2017–2020), однак «Теорія всього» не така заплутана і все ж є історією про одну людину, а не про ціле містечко. Якщо ж шукати літературні паралелі, то це, найімовірніше, «Зачарована гора» Томаса Манна. У стрічці Крьоґера йдеться про те, як молодий фізик Йоханнес зі своїм науковим керівником їдуть у готель у Швейцарських Альпах, де має відбутися лекція якогось загадкового іранська фізика. Через проблеми з імміграційною службою лектор так і не потрапляє у Швейцарію, але життя на цьому не зупиняється. Йоханнес спочатку закохується в місцеву джазову піаністку Карен, а потім починає зауважувати різні дивні речі, які відбуваються довкола. Усе це виявляється пов’язаним із його дисертацією, де він вирішив поєднати різні теорії, щоб довести можливість існування паралельних світів. Через це науковий керівник ганить його за «езотеричну балаканину», а інший фізик, навпаки, пророкує йому Нобелівську премію. Основні події відбуваються 1962 року — їх показано чорно-білими, тоді як на самому початку фільму «теперішній час» подано як телепрограму. Сюжет крутиться довкола лавини й таємничих тунелів, але, зрештою, навіть головний герой достеменно не знає, що ж трапилося. Його дисертацію не сприймають, тому він змушений переписати її як роман. Але тепер його версію того, що трапилося в Альпах і поготів не сприймають за щось серйозне. Ситуацію погіршує ще й те, що італійці, які купили права на його твір, кепсько й мелодраматично його екранізували. Художня правда у фільмі показана спочатку як єдино можлива істина, а потім — як ще один варіант розвитку, альтернатива, у яку ніхто не хоче вірити. Для загалу всі незрозумілі події пояснено як вплив радіації, а Йоханнес як ненадійний оповідач лишається зі свою правдою, яка нікому, крім нього, не потрібна.
Ще один фільм, представленій у програмі, — романтична комедія «Полум’яне небо» Крістіана Петцольда. Його стрічка здобула Гран-прі журі, «Срібного ведмедя», на цьогорічному Берлінале. Режисер зазначає, що цей фільм присвячено стихії вогню, тоді як попередня його картина — «Ундина» — була про воду. Петцольд використовує рамку ромкому (три хлопці й дівчина відпочивають на березі Балтійського моря), щоб поміркувати про філософські проблеми стосунків між людьми та про саму природу любові. Попри прекрасні відкриті пейзажі, фільм відчувається як камерний, бо довкола їхнього міста лютують лісові пожежі. Тому і їхнє умовно безвихідне становище — це психологічна пастка, лабіринт без входу й виходу, що лише прискорює самовизначення кожного з них. Критики зазначають, що самій стрічці дещо бракує «вогню» в людських взаєминах, і бачать у головному персонажі Леоні (прекрасно зіграному Томасом Шубертом) альтер его автора. Леон — письменник, який підозрює, що його новий майже завершений роман — насправді доволі жалюгідний текст, але ще більше він розчаровується в житті, коли бачить, що колізії його твору починають частково справджуватися. Зрештою, Крістіан Петцольд зробив трагікомедію або драмеді — щось на стику жанрів, де бракує чогось одного, щоб бути переконливим, тож це здебільшого історія про творчість, яка не дає щастя, а тільки ставить ряд запитань без заспокійливих відповідей.
Також у межах «Нового німецького кіно» покажуть драму Ількера Чатака «Учительська», яку цьогоріч Німеччина висунула на здобуття премії «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний фільм». На Берлінале картина здобула дві відзнаки, а ще — низку національних нагород. Це історія про вчительку Карлу, яка намагається по-своєму розібратися з крадіжками в школі, але це призводить тільки до погіршення стосунків між педагогами, дітьми та їхніми батьками. Карла звинувачує колегу, саме яку, як вона думає, потайки зняла на приховану камеру, утім, це аж ніяк не розв’язує проблему. Крім того, ще й школярі починають виступати проти тих методів, які використовують дорослі, щоб знайти винних. Важливим епізодом стає власне розслідування шкільної газети, які шукають правду та сприймають будь-яке обмеження як цензуру. Майстерна психологічна картина про взаємини в багатонаціональному колективі.
Утім, найочікуваніший для багатьох фільм фестивалю — драма «Ідеальні дні» визнаного режисера Віма Вендерса. На Каннському кінофестивалі-2023 стрічка здобула Приз екуменічного журі, а виконавця головної ролі Кодзі Якусьо визнали найкращим актором. І великою мірою фільм дійсно тримається на його акторському таланті. Він грає Хірояму, прибиральника в токійських громадських туалетах, який аскетично живе за чітко визначеним розкладом. Хірояма полюбляє музику, книжки та фотографування, насолоджуючись кожного хвилиною свого спокійного й урівноваженого буття, дивом у якому постають різноманітні непередбачувані зустрічі. Усмішка головного героя — символ його позитивного ставлення до всього, задоволення дрібницями й віднаходження сенсу в простоті й повторенні рутинних дій. Фільм-медитація про невидимця, який просто виконує свою роботу, знайшовши психологічну рівновагу після доволі непростого життя.
Фестиваль «Нове німецьке кіно» — один із найстарших кінооглядів в Україні, який традиційно стає поглибленим експрес-курсом останніх подій у кінематографі Німеччини. Фестиваль проводиться Goethe-Institut в Україні спільно з кінокомпанією «Артхаус Трафік» за підтримки генерального партнера German Films та офіційного партнера ProCredit Bank.