В Україні відбувається дедалі більше книжкових фестивалів. Політики організаторів різняться: хтось запрошує всіх готових платити за участь й не надто переймається концепцією, хтось ретельно продумує ідею і прискіпливо відбирає спікерів та книжки, що мають розкривати ключовий задум.
До останніх належить книжковий фестиваль «Фундамент: історії про культуру», що вперше відбувся в Українському домі 14–17 листопада. Організатори позиціонували його як книжковий фестиваль нового типу, у фокусі — нонфікшн про культуру. Назву фестивалю дала книгарня, розташована в цокольному поверсі Українського дому.
Читайте також: Художниця Алла Горська — втілення українського спротиву
Кураторки фестивалю — Богдана Неборак і Настасія Євдокимова. Окрім інтелектуальних розмов і книжкових новинок, відвідувачі мали змогу оглянути дві виставки. Одна зала присвячена постаті культової літературознавці та перекладачки Соломії Павличко, друга висвітлювала історію «Українського журналу» — експериментального харківського видання 1920-х.
«Фокусна тема фестивалю — модернізація як процес оновлення культури й суспільства, з акцентом на епоху модернізму. Це — один з ключів до розуміння сучасної української ідентичності, стиль та епоха, які запропонували нові ідеї й естетики», — зазначили організатори.
Книжки для продажу добирали самі кураторки фестивалю з-поміж асортименту видавництв, що неабияк здивувало деяких учасників книжкового ринку.
Загалом Український дім раз за разом створює знакові події. Спершу — велика ретроспективна виставка Алли Горської, що побила рекорди відуваності, потім — виставка «Кола Сільваші» з інтервенцією в простір міста й синім басейном при вході. «Фундамент» теж не оминув експериментів із локацією: у центрі відвідувачів зустрічав атріум, де точилися літературні дискусії, а обабіч була імпровізована бібліотека: у спільному просторі розташовано стелажі, спроєктовані художницею Катею Лібкінд із використанням ременів, котрі стягують докупи різні досвіди й творять тканину культурни.
Перевагою локації стало те, що під час повітряної тривоги була змога перейти на підвальний поверх і продовжити слухання дискусій. Ці зграйки слухачів, навстоячки згуртованих довкола спікерів, що продовжували розповідати історії про українську культуру, були особливо щемкими й по-справжньому незламними. Попри повітряну тривогу, Олександр Савчук із Яриною Цимбал продовжили розмову про Харків часів «Універсального журналу», а Богдана Романцова й далі модерувала розмову Олександра Михеда з Ростиславом Семковим про те, як говорити про українських письменників по-новому.
Подією-відкриттям фестивалю стала публічна розмова, присвячена суспільному запиту на знання про культуру. У назву дискусії покладено слова Соломії Павличко: «Культуру не можна переписати, але можна перечитати». Масштабна постать Соломії Павличко ще потребує глибоких досліджень, її інтелектуальна біографія була б захопливим читанням. Виставка з невідомими досі фотографіями, читацькими посвідками Соломії Павличко, її книжками та чернетками листів привернула увагу багатьох і нагадала про те, скільки встигла зробити авторка «Дискурсу модернізму в українській літературі», аби синхронізувати українську культуру зі світом. Лишається надихатись її доробком і продовжувати її місію.