Хороші речі швидко стають звичними, і культурні події не є винятком. Так на початку весни традиційно чекаємо на міжнародний фестиваль Docudays, чи на львівський Книжковий форум восени, аби на час, що тривають ці події, зануритися у вир свіжих документальних фільмів і нових книжок, проблемних дискусій тощо. З кінофестивалем «Молодість» теж склалося подібним чином: звичкою стало чекати його проведення восени. Гарні традиції – це добре, проте дрібка новацій їх освіжає і актуалізує. Цьогоріч кінофестиваль «Молодість» відбувся наприкінці травня, влившись до переліку тих подій, які відбулися в загальних рамках святкування Дня Києва.
Рішення про зміну часу проведення організатори «Молодості» пояснили причинами практичного характеру. Річ у тім, що в жовтні, коли зазвичай відбувався київський міжнародний кінофестиваль, що про нього вище мова, відбувалося паралельно ще декілька визначних світових кінофестивалів, зокрема у Лондоні, Римі, Варшаві, Відні. Перенесення термінів проведення «Молодості» на травень усуває фестивальну перенасиченість жовтня. Як один з найбільших фестивальних кіно майданчиків східної Європи, «Молодість» оптимальніше вкладається у календар європейських кінофестивалів після Берлінале, що з нього статує європейський кінорік у лютому, і Канського кінофестивалю на початку травня, передаючи естафету фестивалю кіно у Локарно у серпні, наприкінці літа. Прагнення «Молодості» перейти до складу європейських кінофестивалів категорії А – поки що декларація, хоча це сміливе і природне прагнення фестивалю з довгою історією та гарним реноме. Зрозуміло, що в один момент цього не трапиться, проте за українських зусиль, фінансової підтримки та міжнародної допомоги ця мета можлива для реалізації.
Поважні кінофестивалі категорії А і B, зокрема згадані вище – це не просто час, коли всі охочі можуть подивитися новинки кіно, відкрити нові імена або згадати і освіжити в своїй пам’яті класику кінематографу. 6 конкурсних і 10 позаконкурсних програм цьогорічної «Молодості» задовольнили будь-які смаки та вимоги глядачів. Так, це вагома складова фестивальної діяльності, проте поряд із нею маємо говорити про існування професійних платформ, на яких відбуваються пітчинги нових фільмів, що знаходяться на стадії задуму і розробки. Не секрет, що багато європейського кіно з’являється у копродукції між країнами, і для пожвавлення участі України у цьому процесі починати треба з майданчика з нетворкінгу, на якому українські режисери та продюсери могли познайомитися зі своїми закордонними колегами, поспілкуватися стосовно можливостей співпраці між собою.
Читайте також: П’ятдесят відтінків жіночого
Вагомий елемент київського кінофестивалю «Молодість» – це міжнародний пітчинг Boat Meeting, на якому цьогоріч було презентовано 5 проектів з України, Словаччини та Чехії. Мова про роад-муві «Рокада» режисера Енді Іва та продюсера Володимира Філіпова, історичну драму «Яків» режисерки Вікторії Трофименко та продюсера Максима Асадчого, драму «Жертва» Михаля Бласко та Якуба Вікторина, драму «Ukraine, Mon Amour» Вячеслава Бігуна. Переможцем пітчингу стала українська картина «Мої думки мовчать» Антоніо Лукіча та Алли Білої, зйомки якої закінчуються 13 червня.
Держава цьогоріч виділила на створення українського кіно 1 мільярд гривень, і ця новина не може не тішити. Нехай в світових масштабах це не фантастична сума, проте вона живить вітчизняний кіно процес. Позитив у тому, що поряд з голлівудськими кіноблокбастерами у кінотеатрах можна подивитися й українське кіно, яке оновлює свої форми і жанри. Очевидно, поки що говорити про українські кінокартини на кшталт знятих Джорджем Лукасом «Зоряних війн» не доводиться, та, можливо, і немає сенсу.
Читайте також: Відлуння Донбасу в Москві та Нью-Йорку
Все ж таки український кінематограф перед усім є європейським, з притаманними йому жанрами та формами подачі глядачам. У стрічки польської режисерки Малгожати Шумовської «Обличчя/Рило», що отримала Гран-прі цьогорічного Берлінале, і стала фільмом-відкриттям «Молодості» цього року, картини «[Не] торкайся» Адіни Пітніліе (що здобула «Золотого ведмедя» та приз за найкращий повнометражний художній фільм Берлінського кінофестивалю 2018) та вітчизняних «Штангіста» Дмитра Сухолиткого-Собчука, що визнаний найкращим фільмом національної програми цьогорічної «Молодості», «Поза зоною» Нікона Романченка, що отримала спеціальну відзнаку журі національного конкурсу цього фестивалю, багато спільного. Це кіно не втратило зв’язок з мистецтвом, і досі близьке до літератури та драматургії. Їм всім йдеться не про розвагу, і не про комерційний успіх, а про знано глибші речі. Європейське кіно досі чіпляє, шокує, дискутує і полемізує зі своїм глядачем, торкається не лише простого набору емоцій, а й раціональну складову.
Ще один традиційний компонент кінофестивалю «Молодість» – Майстерня талантів, що цього року відбулася за активного сприяння Film Ua., Європейської кіно фундації та Італійського інституту культури. Під час лекцій та майстер-класів йшлося про практичні і теоретичні моменти, на яких мають розумітися творці кіно. Зокрема цього разу йшлося про широкий спектр різноманітних тем, як-от пошук фінансових можливостей для кіновиробництва та підтримку, яку може в цьому плані надати Український культурний фонд для кінематографістів, якими мають та можуть бути нові саундтреки, яким чином відображати військові конфлікти в кіно, як знімати за допомогою дронів та виводити вітчизняний кіно продукт на екрани кінотеатрів та світовий кіноринок.
«Кіно без шаблонів» – таким було гасло цьогорічного кінофестивалю «Молодість». Сприймати подію поза зовнішнім контекстом – значно збіднювати її. Здається, і щодо київського міжнародного кінофестивалю це твердження справджується. Не забуваймо, що вже четвертий рік і ця подія, і решта кінофестивалів в Європі та світі відбуваються в умовах, коли українського кінорежисера Олега Сенцова тримають в російському ув’язненні. Питання, яке незримо було присутнім у столичному фестивальному повітрі, полягало у тому, чи справді митці, зокрема творці кіно, знаходяться поза межами політичних і військових конфліктів, що відбуваються довкола них. Так чи інакше вони ті голоси, які доносять до своїх глядачів повідомлення, які за суттю своєю можуть бути різними, творці дискурсів та трендсетери. Як тут не згадати «Тріумф волі» Лені Ріфеншталь, сповнену глибоченної естетики кінострічку, яка оспівує нацизм? Естетика – за суттю своєю лише інструмент, форма, яка є порожньою без ідей. Нині ж, як і раніше, в ХХ столітті, мова перед усім про конкуренцію і боротьбу ідей та картин світу, прийнятного та неприйнятного. В одній з таких декларована висока культура не виключає жорстокої розправи в нелюдський спосіб з ідейними опонентами, як це зараз відбувається в Росії, що всіляко намагається розчавити Олега Сєнцова та інших бранців Кремля, що позбавлені інших способів протесту, окрім голодування. Інша ж говорить про людяність, різноманітність та протест як нормальні і питомі для людини та європейця речі.
Читайте також: Docudays.ua: сміливість прямої мови
Власне, про це йшлося під час дискусії-кінопоказу на підтримку українських політв’язнів, що відбувалася на «Молодості». Під час цієї події було показано стрічку режисера В’ячеслава Бігуна «Сильні духом», що розповідає історію звільненого українського політв’язня Юрія Яценка. Це кіносповідь молодого політв’язня, який першим вирвався на волю із кремлівської буцегарні після початку війни. Таємно затриманий і замучений тортурами у Росії в 2014 році, щоби повідомити про себе, Юрій вдається до відчайдушного, але продуманого кроку. Що він пережив, як боровся і вижив? Що переживають всі українські політв’язні: Олег Сенцов, Роман Сущенко, інші бранці Кремля? Цей фільм розповідає про ще один тип українця, який маркує найсучаснішу історію України поряд з учасниками бойових дій на Донбасі та волонтерами. Андрій Халпахчі зазначив, що для кінофестивалю «Молодість» важливо, аби стрічку «Сильні духом» побачили у світі, і що хотілося, аби та невеличка група людей, які розуміють, де вони живуть, побачили цей фільм у Росії. На думку учасниці згаданої вище дискусії, директорка Європейської кіно академії Маріон Дьорінг, очевидно, ті, хто утримує Сенцова, воліють, аби про цю справу, як про десятки інших, світ мовчав. Можливо, кіномитці всього світу не можуть тут і зараз фізично повернути йому волю, проте можуть нагадувати суспільствам і політикам, що така біда триває, і що це ганьба, сором і злочин, який рано чи пізно має бути припинено та засуджено. Допоки це потрібно, протест має тривати.