Багато років тому в Києві існував Дім Майстер Клас — мистецький центр, у якому зустрічалися сенси й потужні митці нашого часу, також це було місце для експериментів, співпраці та платформа для нових виконавців. Згодом самій будівлі не вдалося вижити в достатньо непростих економічних умовах, але середовище не розчинилося, а трансформувалося в нову форму. Подружжя засновників Євген Уткін та Ірина Буданська об’єднали середовища й відчули, що новий проєкт має народитися на території найбільшої святині та місці сили українців — у заповіднику «Софія Київська». І так усе сталося.
Нині в Києві завершився вже сьомий фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, який знову нагадав, що війна не здатна зупинити життя. Цьогоріч організатори додали слоган «Від Сяну до Дону». Саме так наші предки колись мислили Українську державу. Дійство тривало чотири дні вже з традиційними майданчиками: лекторій під ясенем, Кінобукет, візуальна частина, музичні лабораторії, дитяча програма, майстеркласи з ремесел, головна музична сцена.
Прислухатися до Софії
Коли в першому десятилітті XI століття зводили храм Софії Київської, то враховували неймовірну кількість факторів. Це мала бути не лише святиня Київської держави, а й центр освіти, зосередження головних сенсів, які ця держава сповідувала. Тож усі рівні були пов’язані: від матеріалів будівництва й сакральної геометрії до акустики та фарби для мозаїк. У стіни храму вбудували глеки, які дають гарну акустику, що не потребує жодних сучасних технологій.
Фестиваль відкрив виступ хору «Дзвіночок» усередині Софії, а далі виконали молитви й кілька народних пісень. Як і тисячоліття тому, українці приходять до Софії, щоб її почути, послухати.
«Саме тому наші воїни нині й тримають зброю, бо Краса беззбройна. Вони — захисники цієї Краси», — каже на першій фестивальній бесіді харківський філософ і богослов Олександр Філоненко.
Уся лекційна частина традиційно відбувається під старовинним ясенем, якому цьогоріч виповнилося 107 років. До нього завжди звертаються з великою повагою, як до повноправного учасника заходів.
Бесіда торкалася теми справедливості під час війни, коли її важко розпізнати. Другим співрозмовником Олександра Філоненка був священник — отець Георгій Коваленко.
«Я прийшов у Софію 1 березня 2022 року, дістав дозвіл записати молитву перед Орантою. Тоді мені здавалося: це єдине, що можу робити. Я відчув, що вона наче промовляє до мене. Багато років тут буваю, знаю чимало, але говорити Софія почала під час повномасштабної війни», — ділився спогадами Георгій Коваленко.
Отець згадав, що насправді в українства є софійність — мудрість, яку ми виявляємо здебільшого в екстремальних моментах, а нам треба навчитися нею жити щодня, не лише, коли є загроза.
Олександр Філоненко пояснює: для того щоб зрозуміти, чому присвячений той чи інший храм, треба дивитися на головну ікону праворуч. Але коли заходиш до храму Різдва Пресвятої Богородиці на території Софії, то там такої ікони немає, натомість грецька фраза: «Премудрість Софія створила собі Дім». У центрі храму, окрім усіх традиційних апостолів і сюжетів, зображена Софія з дитиною на руках. Вона народила дівчинку, яка згодом стане матір’ю Христа. І це повертає людину, звертає увагу на жінку як на цю премудрість, на дім не лише як на фізичне місце, а й на цю найвищу форму жіночності, велику матір.
«Сьогодні йдуть великі дискусії серед богословів, у чому була специфіка Київської богословської школи? Яке богослов’я поширювалося далі з Києва? Виявляється, що воно народжувалося для того, щоб зрозуміти, хто така діяльна людина, яка здатна змінювати суспільство. Це була головна тема. І до неї прийшов Петро Могила, який почав трансформації князівства Руського (як воно тоді називалося) — тієї частини Речі Посполитої, де Київ був серцем певної культури. Київські богослови почали з Лаври, далі відновили Софію Київську, і цю софійність, практичну мудрість, стали пов’язувати із жіночністю Богородиці. Тобто формула Києва виявилася такою парадоксальною: якщо нам потрібна діяльна мужня людина, то ми маємо зрозуміти, як мудрість Софія пов’язана із жіночністю. І, не знайшовши цього зв’язку, ми ніколи не зможемо дати відповідь, звідки беруться мужні люди, які здатні трансформувати суспільство, країну й світ», — розповів священник.
Принцеса, яка отримала новий дім
На цьогорічному фестивалі відбулася важлива прем’єра кроскультурного проєкту «Ярослав та Інгігерда: Life Story — Love Story». Це мистецький проєкт, який нагадує про справжню роль України у світі впродовж віків. В основі — історія життя й кохання князя Ярослава Мудрого та його дружини — шведської князівни Інгігерди. Вона не просто мала великий вплив на справи в Київській державі, їхні нащадки склали майже всі основні монарші союзи в Європі.
Ще рік тому Дім Майстер Клас запропонував провести фестиваль у Швеції, який нагадував би про давні й міцні зв’язки між країнами крізь союз Ярослава та Інгігерди.
Початок цієї історії навряд чи назвеш щасливим, оскільки 16-літня принцеса мала коханого й геть інші плани на майбутнє, а її видали заміж за значно старшого Ярослава, ще й далеко від її Батьківщини. Та зрештою цей союз, який починався як шлюб з розрахунку, утілився в 30-літню щасливу історію, знайшов продовження в 7 дітях і колосальному впливові на всі сфери життя Київської держави.
Візуальну основу проєкту створили сестри Аліна й Каріна Гаєві — дизайнерки та художниці. У співпраці із заповідником «Софія Київська» вони довго вивчали джерела, які лишилися з тих давніх часів. Сестри створили ілюстрації, починаючи від портрета самої Інгігерди. Згодом усі ці візуальні втілення з музикою одного з найбільш успішних молодих композиторів, творця опер і різноманітних музичних синтезів Максима Коломойця перетворилися в анімаційний фільм. Уперше цей перформативний проєкт побачили гості саме на цьому фестивалі. Роль Інгігерди зіграла акторка Катерина Кістень, яка розповіла історію від імені принцеси. Фільм побудували на символах того часу, він не має слів і занурює глядача у відчуття вічності та причетності до історії наших предків.
Наш Шевченко
Вечір першого дня завершував виступ співачок «Сестер Тельнюк» із симфонічним оркестром ЗСУ із програмою «Наш Шевченко». Попри те що Шевченко є ключовим класиком і каноном у літературі, з кожним поколінням, з кожним етапом історії він прочитується по-новому. Співачки, які повною мірою відчули вплив тоталітарної машини на долю власної родини (їхній батько був дисидентом), виконували композиції на вірші Тараса Шевченка, ніби розповідаючи про персональний досвід.
Оркестр ЗСУ додав виступу об’ємності й нагадав, у якому складному та величному часі живуть нині українці, коли все пережите поколіннями ніби переплелося в одній точці, бо війна точиться не лише за території, а й за цивілізаційний вибір. Що цей момент прийде, також передбачав ще у XIX столітті Тарас Шевченко.
Музиканти між війн
В один із фестивальних вечорів на головну сцену просто неба вийшов багаторічний дослідник джазу, організатор безлічі фестивалів, музичний журналіст і радіоведучий Олексій Коган. Він презентував учасників із Ізраїлю Yogev Shetrit Trio.
«Це одні з небагатьох музикантів, які не запитували: як ми поїдемо в Україну, там же війна. Вони нас добре розуміють», — наголосив він.
Засновник гурту, барабанник, композитор Йоґев Шетріт та піаніст Девід Шетріт презентували свою програму The Way of Tradition. Ці композиції глибоко занурюють у культурні коди андалузької музики з її марокканськими мотивами, африканськими ритмами й міксом впливів багатьох народів світу.
Лідер гурту час від часу звертався до присутніх уже звичним: «Слава Україні!», на що зала тепло відгукувалася. За словами музикантів, вони були глибоко зворушені такою відкритістю й душевністю аудиторії.
Україна, Австрія та віолончель
Ще однією знаковою подією стала співпраця австрійського віолончеліста Йорга Цвікера й Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Австрійський віолончеліст і диригент гастролював із виступами по всій Європі й тепер приїхав до Києва в такий важливий для країни час. У старому храмі Софії він диригував для українських музикантів, які виконували барокову музику. Утворилася неймовірна енергетика. Серед слухачів була така кристальна тиша, що унікальна акустика Софії дала змогу почути найтонші нотки.
У межах фестивалю відіграли два виступи: денний і вечірній, щоб якомога більше людей змогли відвідати захід.
Кросмистецька платформа
Bouquet Kyiv Stage за роки свого існування та трансформацій уже підтвердив статус важливої кросмистецької платформи, де зустрічаються глибокі сенси, виражені різними засобами й формами творення. Тут є можливість створити музичні експерименти в спеціальній лабораторії, яка також діяла просто неба впродовж усього заходу. Потужна візуальна програма зібрала митців з усієї України, які осмислюють війну й вертають людину до вічних сенсів.
Символічно, що частину бесід під ясенем присвятили талановитому фотографу й військовику Арсенові Федосенку, який загинув улітку під час виконання бойового завдання. Один з проєктів, що він знімав, був про те, як збирають виноград і створюють вино. Арсен звертав увагу на відданість і тонкість процесу, як народжується життя, виникає виноград та які дбайливі руки його збирають.