Феромонові крамниці

Кажуть, процес закохування з першого погляду в ту чи іншу жінку не залежить ані від її, жінки, зовнішності, ані від твоїх, чоловіка, вподобань. Це все феромони – специфічні летючі речовини, що їх виробляють органи зовнішньої секреції, вони не відчуваються ні на смак, ні на запах і діють на підсвідомість потенційного партнера, якого слід захомутати.

Механізм закохування з першого погляду в ту чи іншу автівку так детально не дослі­­джений, але факт: без жодних ­ра­ціональних пояснень один чоти­риколісний агрегат залишає тебе байдужим, другий сниться кілька ночей поспіль. У мене таке сталося після миттєвого знайомства з мерседесівським GLK350. Перша літера індексу означає Geländewagen, себто позашляховик, друга – «люкс», третя… відверто кажучи, забув запитати. Напевно, «компакт». Нічого дивного: кохання робить забудькуватим.

Тепер за пунктами. Літера G викликає потік асоціацій із легендарним Geländewagen, який у народі отримав назву «кубик». Він був розроблений у далекому 1979-му на особисте замовлення шаха Мохаммеда Реза Пехлеві для потреб іранської армії, а згодом возив папу Римського, Єльцина й ще того невдаху, який не спромігся застрелити посеред зимової Москви супершпигуна Джейсона Борна. «Кубик», годі й казати, видатна тачка, з потрійним запасом надійності, прохідністю поза межами уяви, але надто вже мачистська. Для тих, хто так вважав, було створено спершу більш гламурний позашляховик GL, а потім нібито скромніший за розміром GLK. Прем’єра відбулася позаторік у вересні, на ринок модель викинули на початку 2009-го. Якщо в сучасному автосвіті ще можливі сенсації, це саме той випадок. Скромниця ціною від €35 тис. і вище, значно вище, підкорила журналістів, а згодом і покупців, поєднанням якостей всюдихода, який може влаштувати бурю в пустелі або виграти Париж – Дакар, із непереборною елегантністю, що діє не на ratio, а відразу на emotio. Феромони, що ви хочете.

Літеру L («люкс») розписувати не варто, щоби остаточно не перетворитися на рупор автомобільних дилерів. Ну шкіра, ну сидіння з пам’яттю, ну роздільний клімат-контроль, ну інтелектуальне керування світлом… Рутина. Мене особисто підкорив джойстик, розташований під правою рукою, поруч із тим місцем, де мав би бути важіль ручного гальма (а він натомість ліворуч у вигляді педальки), – одна кнопка дозволяє керувати всією системою включно з радіо, CD‑чейн­джером, навігацією, гучним телефонним зв’язком тощо. Дрібничка, а приємно. Як відомо, таємне ноу-хау виробників люксу – це не задовольняти вже всім відомі потреби, а вгадувати чи вигадувати нові.

Що ж стосується третьої літери – K (нібито «компакт»), то я мушу урочисто проголосити це маркетологічним ходом, не позбавленим лицемірства. Компактним GLK можна визнати хіба порівняно зі старшим братиком GL, за який він коротший на 57 см і вужчий заледве на 8 см. Хай там як, чотири з половиною метри майже на два. Тобто йдеться в кращому разі про оптичну ілюзію, викрути дизайну, маніпуляцію образами. А що, образ вийшов динамічний, мускулястий, зу­хвалий і водночас цілком світський, без усіх цих прямолінійних солдатських жартів. На військову пе­редісторію натякають гострі кути, особливо виразно працюють виштамповки вздовж бортів і декоративне нібито «ребро жор­сткості» посередині капота. У споживачів відносно старшого віку спрацьовують асоціації з броньовиком, із якого виступав Лєнін біля Фінляндського вокзалу в Петрограді, але навряд чи штутгартські креативники до такої міри заглиблені в історію.

Спрацьовує. Мушу зізнатися, що не належу до тих лояльних шанувальників марки, для яких усі автомобілі поділяються на дві нерівні категорії: Mercedes та… всі решта. Я вірю, що на інших планетах теж є життя, а на Сонці – плями. І все ж виїзд на дорогу за кермом, прикрашеним трьома променями в колі, забезпечує додатковий рівень комфорту навіть не в сенсі роботи підвіски чи шумоізоляції, а в сенсі чемної поведінки партнерів за дорожнім рухом. Я вже неодноразово помічав, що коли ти в Mercedes, тобі часто й навіть якось на­в’язливо поступаються дорогою, цього ж разу, в GLK, увічливість часами перетворюється на підлабузництво: ти можеш уперто миготіти фарами, пропускаючи якусь «Ладу» з другорядної дороги, а вона заклякла й не наважується повірити, що таке буває.

Але ж я брав тестувати машину не заради вправ у марнославстві. Краще подивімося, як вона поводиться в зоні реальних бойових дій. Знайомство сталося десь зо два тижні тому, й, коли відверто, плакати хотілося, що так швидко зійшов сніг, який до того без жодної користі сотав нерви останніх три місяці. Проте на такий випадок маю таємну зброю, якою готовий безкоштовно поділитися. Це ділянка, так би мовити, дороги, причому цілком у межах київської міської смуги: від вулиці Фрунзе до вулиці Нагірної, вона навіть має власну назву – Смородинський спуск. За спідометром це якихось 900 м, але тут є бруківка, підйом у 45°, повороти в 45°, достатньо бруду, а кілька тижні тому посеред траси мостилися брили льоду – нащадки колишніх снігових заметів. Коротше, те, що треба. Описувати в подробицях, як я мучив нещасний броньовик, не варто, інакше жоден дилер ніколи не довірить мені наступного тест-драйву. Підтверджую результат: у межах того, на що здатна моя бідна уява, GLK поводиться більш ніж бездоганно. Особливо бадьорить те, що під час циркових кульбітів нічого не стукає, не рипить, не деренчить, і навіть плеєр не перескакує з треку на трек.

Стоп! Який сенс їздити на броньовику там, де тебе ніхто не побачить? Усі знають, що стихія ковбоя – не прерія, де він перестрілюється з індіанцями, а салун, де він може розповісти про свої подвиги. Так ось на трасі нашому піжонові є чим похизуватися. Почнімо з того, що з нуля до ста він розганяється менше, ніж за сім секунд. Якщо я правильно розумію, для машин такого класу результат мало не видатний. Максимальна паспортна швидкість – 230 км/год, і є всі підстави вважати, що на підході до другої космічної керованість зберігається. Підвіска радше лагідна, ніж інформативна. Звісно, питання смаку, тільки в період імітації ремонту дорожнього покриття після зими краще не знати, що там у тебе під ногами, хай уже комп’ютер якось сам розподіляє зусилля між колесами. Здоровішим будеш. Єдине, що трохи дратує, – повільне перемикання швидкостей в автоматичному режимі. Ясна річ, це родова вада всіх автоматів, яку я довго не міг їм пробачити, аж раптом підійшов до проблеми раціонально. Тобто якщо ти вже такий фанат ручної коробки, сядь із секундоміром і порахуй уважно: ось побачив небезпеку, ось усвідомив необхідність пришвидшитися, ось увімкнув зчеплення, ось перейшов із п’ятої на четверту, ось піддав газу… Скільки вийшло? Аж ніяк не менше секунди. До того ж усі ці зайві рухи мимоволі відволікають від контролю за ситуацією. Тому секундна затримка автомата є більше психологічним дратівним моментом, аніж реальним чинником погіршеної керованості. А ще в GLK на кермо винесено пелюстки ручного коригування, але, повторюю, це радше для психологічного ефекту, реальної потреби в них немає.