Питання громадянам ставили традиційні: за кого вони збираються голосувати на майбутніх парламентських і президентських виборах. Однак відповіді людей цього разу створили маленьку сенсацію. Третє місце в президентському рейтингу раптово посів рок-музикант Святослав Вакарчук. Лідер гурту «Океан Ельзи», який досі ніде не заявляв про свій намір іти в політику й тим більше брати участь у президентських виборах, дістав 12% підтримки.
У сучасних реаліях це дуже високий результат. Для порівняння: нинішній президент Петро Порошенко в тому самому опитуванні посів перше місце, але отримав при цьому лише 16,1%. Тобто тільки на 4% більше, ніж Вакарчук. Друге місце в Юлії Тимошенко з результатом 14,4%. При цьому Вакарчук виявився єдиним із трійки, чий рейтинг від одного опитування до іншого демонструє впевнене зростання. У президента він, навпаки, поступово знижується. А Юлія Володимирівна, схоже, вперлася в стелю, вище якої стрибнути вже не може.
Ситуація курйозна не тільки тому, що Вакарчук не політик. Зрештою, артисти, спортсмени та шоумени дуже часто перетворюються на успішних політиків у всьому світі. У США губернаторами не раз ставали відомі актори на кшталт Арнольда Шварценеґґера та Джессі Вентури, в Італії одним із найпопулярніших і найвпливовіших політиків є комік Беппе Ґрілло, а відомого в недавньому минулому футболіста «Мілана» Джорджа Веа взагалі обрали президентом Ліберії. Але з Вакарчуком інша справа. Він узагалі не позиціонує себе як політик.
Читайте також: НФ-БПП: Союзницький шантаж
Якщо той самий Ґрілло у своїх виступах постійно обговорював політику й знущався над політиками, то творчість Вакарчука завжди була підкреслено аполітичною. Текстів на гостросоціальну тематику він не писав, навіть відома «Я не здамся без бою» за змістом аж ніяк не є піснею протесту. У ток-шоу не виступав. Певний сплеск політичної активності співака спостерігався в середині 2000-х, коли Вакарчук спочатку підтримав Майдан, а потім пройшов до Верховної Ради за списками «Нашої України». Але парламентська робота музиканта не захопила. Вже за рік він сам відмовився від мандата.
Важко сказати, наскільки музикант узагалі цікавиться політикою. Зі своїми шанувальниками Вакарчук спілкується переважно через Twitter, а ця соціальна мережа з огляду на свої технічні особливості не передбачає багатослів’я. Актуальні політичні події в Україні співак майже не коментує. Що думає він стосовно політичної реформи, скандалу з НАЗК та нового керівника ДБР? Чи думає щось із цього приводу взагалі? Нам це невідомо. Твіти Вакарчука загалом мало відрізняються від меседжів середньостатистичного українського користувача соціальних мереж.
Чому ж соціологи взагалі вирішили включати лідера гурту «Океан Ельзи» у свої дослідження поряд із політиками? Чому цієї честі не удостоївся, наприклад, Олег Скрипка? Або той самий Володимир Зеленський, якому також пророкують політичну кар’єру? Із цим питанням Тиждень звернувся безпосередньо до соціологів, але чіткої відповіді на нього ми отримати так і не змогли.
Зокрема, директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко пояснив, що Вакарчука включають в опитування автоматично, бо хтось колись придумав це робити. «Якщо ви відстежували пов’язані з президентськими виборами рейтинги впродовж якогось часу, то могли помітити, що Святослав Вакарчук з’являється в списках не вперше. Чесно кажучи, я навіть і не пригадаю, хто його в рейтинги поставив першим і коли це сталося. З яких причин, можу тільки здогадуватися. Очевидно, що ця людина асоціюється з політикумом і не належить до жодної з нинішніх політичних сил. Те, що називається «нові обличчя». Як на мене, вибір нового обличчя був досить правильним: його знали. Коли кажуть, що українцям потрібно бачити нове обличчя в політиці, це правда. Але не вся. За зовсім невідомих людей не голосуватимуть. А Вакарчук є не лише музикантом, а й людиною, яку певні категорії суспільства пов’язують із політикою», — розповів Биченко.
Таким чином, виходить своєрідна варіація анекдоту про те, як видати дочку Рокфеллера заміж за простого мужика із села. Суспільство вважає Вакарчука політиком, тому що соціологи включають його в опитування, а сам Вакарчук може стати політиком після того, як дізнається про результати досліджень і переконається, що має для цього всі шанси. Непогана ілюстрація того, як сучасні медіа-технології формують реальність.
Чиатйте також: Кодекс несподіванок. Чи наважиться Рада на нову виборчу систему
Утім, є й інша, конспірологічна версія появи в опитуваннях прізвища Вакарчука. Нібито ажіотаж навколо нього навмисно роздмухують олігархи, які готуються запустити в Україні новий популярний політичний проект. А за оптимального розкладу можуть просунути свою людину й на посаду президента. Називається навіть конкретне прізвище Віктора Пінчука, який нібито стоїть за солістом «Океану Ельзи», але ця інформація нічим не підтверджена й поки що лишається на рівні чуток. Є версія, що ляльковод згаданого політичного проекту — російський олігарх львівського походження Міхаіл Фрідман, «батько» «Альфа-Групп» і спонсор відомого фестивалю Alfa Jazz Fest, який щороку відбувається у Львові. Втім, і це судження немає жодних фактичних доказів.
Хай там як, а всерйоз говорити про висунення популярного музиканта в президенти поки що зарано. Натомість результати соціологічного опитування змушують задуматися. Високий рейтинг Святослава Вакарчука свідчить про те, що українське суспільство втомилося від традиційних політиків і дедалі менше довіряє їм. Вакарчук — вибір тих, хто хотів би проголосувати проти всіх. Це голос проти системи.
Водночас про реальні здібності музиканта керувати державою чи займатися законотворчою діяльністю думають найменше. І можна скільки завгодно апелювати до раціональності. Якщо в президентському рейтингу є Олег Ляшко та Вадим Рабінович, то чому б там не бути й Святославові Вакарчуку? Він хоча б не сидів у в’язниці, а це для кандидата в президенти України вже великий плюс.
Низький рівень довіри до політиків робить появу таких постатей, як Вакарчук, цілком очікуваною. На аргумент його шанувальників «а чим інші кращі?» заперечень, по суті, немає. Справді, чим? Досвід роботи у владі давно вже не є для українського політика перевагою, а, навпаки, радше грає проти нього. Бо успішним досвідом такої роботи можуть похвалитися одиниці, зате вляпатися в корупційні скандали встигли майже всі. Виборцю хочеться бачити нові обличчя, адже нинішні лідери соцопитування прийшли в політику ще 15–20 років тому й за цей час нічого видатного не показали. Голосують за них люди швидше через безвихідь, бо інших немає.
Читайте також: Що топ-політики обіцяють і як за це (не) голосують
Якщо лідер ОЕ все ж таки зважиться займатися політикою й балотуватися в президенти, йому доведеться вирішувати серйозні завдання. З нуля будувати команду. Добирати людей, які зможуть у разі його успіху стати депутатами або міністрами в уряді. На сьогодні в далекого від політики Вакарчука таких людей немає. Але ж будь-якого політика робить його команда. Невміння шукати собі попутників — поширена хвороба в українській політиці.
Вибори — це змагання не тільки конкретних кандидатів, а й команд. Сьогодні Вакарчук — чистий аркуш. Критикувати його практично немає за що, адже у своїй царині він справді професіонал, а реальною політикою поки що, по суті, не займався. Утім, як тільки Вакарчук підтвердить свої президентські й парламентські амбіції, як тільки почне набирати у свою команду людей, романтичний ореол навколо його імені може швидко розвіятися. Особливо якщо в оточенні музиканта з’являться люди не з такою чистою репутацією, як у нього самого.