Книжка Мирона Петровського «Городу и миру» належить до тих рідкісних літературознавчих праць, що водночас мають і наукове значення, і потенціал бестселера. Наріжним каменем свого дослідження автор визначив роль Міста (про Київ Лесі Українки, Алєксєя Рємізова, Вєліміра Хлєбнікова, Михайля Семенка, Януша Корчака, Осіпа Мандельштама, Максима Рильського – так і лише так, з великої літери) у житті видатних особистостей і діалог культур, що уможливив київський мистецький ландшафт другої половини ХIХ і ХХ століть.
Зі своїми «підопічними» науковець поводиться, наче Шерлок Холмс, який не заспокоїться, доки не виведе злочинця на чисту воду. Петровський з виру давніх подій вихоплює чутку, погляд, репліку, що раптом вигулькнула зі щоденника, і «розслідує» ситуацію до її логічного завершення. Не тільки документи, епістолярій чи художні твори тут мають сенс: для автора розвідки навіть твір зі шкільного зошита – це не просто учнівська вправа, а свідчення тогочасного способу мислення молодої людини в період її формування. Авторка «Лісової пісні» як прообраз героїні «Отчого дому» Євґєнія Чіркова; київські витоки літературного бестіарію Рємізова; історія замовчування новаторського як для 1917 року роману Софії Федорченко «Народ на війні»; прототип кабаре «Прах» з булгаковської «Білої гвардії»; лекції Чуковского та поезії Вєртінского… Петровський передусім розхитує стереотипи щодо своїх «персонажів», щоб крізь товщу часу сьогоднішній читач відчув живе серце Міста. І нагадує нам, що у справжній творчості випадковостей не буває, навіть якщо такими здаються, все ж вони є проявом єдиної ноосферної закономірності.