Частина зусиль Кремля орієнтована на населення Європи. Переважно на жителів країн колишнього соцтабору, які ще зберігають певні історичні та соціальні зв’язки з РФ, а головне — мають російськомовних громадян. У зоні ризику Болгарія, Сербія, Польща, Чехія та країни Балтії. Для Росії вкрай важливо знищити саму основу Європейського Союзу — єдність та демократію. Для цього використовують різні методи.
По-перше, через контрольовані мас-медіа Кремль намагається посіяти серед європейців недовіру до влади. При цьому головними тезами пропаганди стають питання начебто неконтрольованої навали мігрантів з арабських країн та агресивна мілітаристська політика НАТО і США. ЗМІ намагаються переконати в існуванні певних прихованих «наказів» від Німеччини, неофіційного лідера ЄС, решті країн. Так, під час президентських виборів у Молдові одна з найпоширеніших фейкових новин стосувалася вигаданої домовленості між канцлеркою Анґелою Меркель та проєвропейською кандидаткою Майєю Санду, яка в разі перемоги начебто мала прийняти в країні 30 тис. сирійських біженців із ФРН. Новина нагадує аналогічне «вкидання», яке пропагандисти намагалися ще у 2016 році просунути в Україні, згадуючи умови надання безвізового режиму з ЄС.
По-друге, роблять припущення щодо несамостійності європейських політиків. Так, перед виборами у Франції активно тиражувався міф про залежність Макрона від рішень Меркель. А сам ЄС показують як штучне утворення, контрольоване США.
Читайте також: Електоральна гімнастика. Які настрої панують в ЄС
Такі думки служать для переконання жителів Європи в неминучому розпаді ЄС. Для цього низка ЗМІ публікує «аналітичні» матеріали про те, як покращиться життя після виходу із Союзу, спеціально підібрані експерти роздають упевнені коментарі, а лідери думок транслюють ці тези всіма доступними методами. Саме вихід із ЄС був головним гаслом Партії свободи Геерта Вільдерса, який програв вибори Марку Рютте в Нідерландах на початку цього року. Марін Ле Пен також зробила ставку на націоналізм та вихід із європейської спільноти. Вона зазнала поразки, утім, на виборах здобула майже 35% голосів, а це понад 10,6 млн французів. Такий результат свідчить про те, що у Франції (як і в решті європейських країн) достатня кількість людей здатна повірити гучним заявам без аналізу. У принципі це природно, обіцянки бачаться більш привабливими і схожими на комерційну рекламу товару, що здатен вирішити всі проблеми тут і негайно. Тоді як аналіз потребує часу й критичного мислення. Зазвичай саме цього бракує прихильникам популістів. На таких людей розраховані пропаганда й дезінформація, завданням яких є переконати, що думки чи ставлення до факту і є фактом. А емоційне забарвлення повідомлень заважає адекватно сприймати події.
Повертаючись до теми мігрантів як найпопулярнішої в Європі останнім часом, слід зазначити, що це питання найтісніше оточене міфами. ЗМІ часто перебільшують реальну кількість переселенців. Так, у Чехії експерт, у якого пізніше були виявлені зв’язки з «ДНР», заявив у своєму інтерв’ю, що очікується прибуття до країни 100 тис. мігрантів, для чого вже закривають місцеві бібліотеки, які перетворять на мечеті. У спростуванні зазначалося, що, за офіційними даними, до країни у 2016 році з проханням про надання притулку звернулося лише близько 450 осіб, а квота для неї, встановлена на рівні ЄС, — 1600. Однак статті зі спростуванням фейків мають менше переглядів, ніж власне дезінформація. Крім того, мігрантів певним чином очорнюють, їм приписують низку злочинів, які не завжди стаються в реальному житті. А загалом за останні роки в країнах, які надали притулок переселенцям, офіційно не зафіксовано вибуху злочинності.
До поширення дезінформації долучаються не лише міжнародні російські ЗМІ на кшталт RT чи Sputnik, а й місцеві, які ретранслюють канали РФ (як, наприклад, у Молдові та Чехії), а також спільноти в соцмережах та недержавні громадські об’єднання. Активну роль відіграють і місцеві осередки православної церкви, що підпорядковані Московському патріархату. Так, у Молдові священики переконували голосувати за проросійського кандидата на президентських виборах. На Балканах церква діє за зразком «ополченців Донбасу»: сакралізує рух сербських націоналістів та одночасно залякує зовнішніми загрозами. Непогано ілюструє партнерство священнослужителів та російських спецслужб факт звинувачення 2016 року в державній зраді та шпигуванні на користь США співробітника відділу зовнішньоцерковних зв’язків РПЦ Євґєнія Пєтріна, який до того ж був капітаном ФСБ.
Читайте також: Преса vs популісти: німецький кейс
Кремль розраховує не тільки на вплив дезінформації та підтримку популістів. Тому інша частина зусиль РФ припадає на роботу з керівниками країн ЄС. Ідея гібридної війни передбачає, зокрема, необхідність заміни політичних лідерів на більш дружніх до Москви. Тут у хід ідуть перевірені часом успадковані від КГБ методи — вміле поєднання компромату та підкупу. Вже сьогодні можна казати про дружбу Путіна та прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Останній, до речі, певним чином пов’язаний із російською організованою злочинністю, про що недавно у звіті для Європейської ради з міжнародних відносин писав координатор Центру європейської безпеки при Празькому інституті міжнародних відносин Марк Ґалеотті. Спільні справи з російською мафією має і політичне керівництво Болгарії. Доволі давно найбільшим у Європі центром відмивання російських грошей став Кіпр. Італія, ще з радянських часів дружня до Росії, залишається серед її адвокатів, навіть після відставки Берлусконі. Про це свідчать як часті контакти перших осіб двох держав, так і намагання привезти до Криму депутатів, щоб імітувати відсутність ізоляції півострова. Крім того, можна згадати, як італійські політики намагалися підтримати проект будівництва російського газопроводу «Південний потік».
Проросійську позицію має і нещодавно обраний президент Молдови Додон. Не приховує симпатій до Путіна президент Чехії колишній комуніст Мілош Земан. Певним чином це розв’язує руки РФ: за даними чеської Служби безпеки та інформації, у країні перебуває близько 140 російських розвідників під різними формами прикриття, майже дві третини працівників дипломатичних установ РФ працюють на СЗР або ГРУ ГШ. За підсумками 2015 року саме російська розвідка названа найактивнішою в Чехії. Не дивно, що тепер ці країни намагаються вплинути на ЄС у питанні скасування санкцій і дещо гальмують боротьбу європейської спільноти з російською дезінформацією. Іншим, не менш важливим інструментом впливу є природний газ. Ця корисна копалина та політика нерозривні для РФ, і в разі необхідності блакитне паливо використовують для шантажу або звинувачень, як це було під час «газових війн» з Україною. А для лояльних до Москви політиків можливість отримати свій шматок від російських надр — це особлива форма заохочення. Саме так Ґергард Шредер був призначений на посаду голови комітету акціонерів швейцарської (за місцем реєстрації) компанії Nord Stream AG, 51% акцій якої належить Газпрому. Іншим просто дають гроші на кшталт кредиту €9 млн для партії Ле Пен, виділеного «Первым Чешско-Российским банком» зі штаб-квартирою в Москві. До тих політиків, що залишаються вірні євроатлантичним ідеям, застосовують різні методи: від кібератак (як у Франції проти Макрона) до фізичного знищення (спроба вбивства прем’єр-міністра Чорногорії Мило Джукановича).
Читайте також: Ґійом Шойрер: «Не повинно бути відчуття відокремленості між тими, хто керує, і тими, ким керують»
Попри такий потужний вплив ззовні, Європа намагається боротися. Дедалі більше країн мають волонтерські чи державні організації, які протистоять російським гібридним загрозам. У Литві волонтери створили групу «Ельфи», члени якої намагаються знешкоджувати потік брехні в соціальних мережах Twitter та Facebook. Наразі група налічує вже близько 200 віртуальних бійців. Точна кількість та особи учасників залишаються прихованими, адже члени групи зіткнулися з переслідуванням з боку проросійських мешканців. Активізується й робота на державному рівні. Нещодавно в Празі був проведений саміт StratCom 2017, який зібрав близько 260 експертів із протидії дезінформації з 29 країн. Під час зустрічі чеський прем’єр-міністр Славек Соботка закликав до збільшення підтримки європейських підрозділів інформаційної боротьби. «Нині практично неможливо навіть для експертів відрізнити, що є правдою, а що брехнею в мережі», — зауважив він, підкреслюючи важливість цього питання. Згоден із ним і румунський депутат Європарламенту Зіґфрід Мурешан, який запропонував збільшити до €3 млн фінансування групи East StratCom. Наразі вона складається лише з 10 працівників, а її річний бюджет становить €200 тис.
Крім грошей європейські безпекові організації потребують єдності й координації своїх зусиль. Добрим прикладом такої кооперації є затримання в Празі російського хакера Євґєнія Нікуліна, причетного до зламу поштових серверів Демократичної партії США у 2016 році. Операцію провели чеські спецслужби в тісній співпраці з ФБР. А поки що саме надмірна політизація питань безпеки та відсутність спільної юридичної системи дають Росії змогу й надалі майже безперешкодно «підпалювати» Європу.