Те, що президент Палестинської автономії Махмуд Аббас і глава політбюро ХАМАСу Халед Машаль підписали в Каїрі угоду про перемир’я, говорить про серйозні наміри палестинців.
Очевидно, що найближчим часом палестинці готуватимуться до найскорішого проголошення Палестинської держави. Але чи готовий до цього Ізраїль? Адже навряд чи він захоче визнавати проголошену в односторонньому порядку Палестину, якщо перед цим не будуть проведені серйозні (й головне результативні переговори), підсумки яких враховуватимуть ізраїльські інтереси.
Утім, наслідки міжпалестинської угоди важко передбачити, оскільки вона залишає багато важливих питань без відповіді. З точки зору ізраїльських аналітиків, угода між ФАТХ і ХАМАС є лише декларацією про наміри. Схоже, що президент Палестинської автономії Махмуд Аббас не в змозі уявити демократичну альтернативу ХАМАСу та іншим палестинським терористичним організаціям, і тому вважає за краще співіснувати з ними під одним дахом. Хоча у недалекому майбутньому ця стратегія може виявитися згубною для ФАТХ і самого Аббаса, яким доведеться заплатити за неї втратою свого контролю за Західним берегом Йордану (як це сталося раніше із Сектором Газа).
Як учить увесь попередній тернистий досвід «співпраці» між ФАТХом і ХАМАСом, якщо угоду підписано, то ще зовсім не факт, що її вдасться реалізувати. Варто пригадати, що в лютому 2007 року між керівництвом ФАТХ і ХАМАС вже було підписано угоду про палестинську єдність, і було створено коаліційний уряд. Та чим все це закінчилося в підсумку, добре відомо – затяжним і часом «гарячим» конфліктом. Нинішню з угоду можна кваліфікувати як вимушену готовність погодитися на спільні принципи і загальні політичні інтереси задля отримання міжнародного визнання Палестинської держави.
Адже у вересні 2011 року на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй має бути обговорено питання незалежної Палестинської держави. Про-палестинський блок має автоматичну більшість в Генеральній Асамблеї ООН. Таким чином, Генеральна Асамблея скоріш за все прийме позитивне рішення, і відповідна резолюція буде направлена до Ради Безпеки.
Єдине що може стояти на шляху до проголошення Палестинської держави – це вето Франції, Великої Британії, Китаю, Росії чи Сполучених Штатів. Можна зробити припущення, що Франція і Велика Британія, скоріш за все, утримаються від цього голосування. Росія і Китай, ймовірно, голосуватимуть за державність Палестини. Залишаються США. Як це виглядає зараз, Сполучені Штати готові до того, щоб використати своє право вето. Однак тоді, коли в Білому домі перебуває президент Барак Обама, все ж не можна на всі сто відсотків бути впевненим у цьому. Адже Обама не збирається проводити таку беззастережну проізраїльську політику, як його попередник на цьому посту Джордж Буш-молодший.
Єдине, що може дещо заспокоїти ізраїльтян – це те, що не за горами вибори 2012 року в Америці, і якщо президент Барак Обама й наважився б на подібний необережний крок, то автоматично втратив би підтримку впливової шестимільйонної єврейської общини.
Однак для єврейської держави ситуація може стати дуже складною, якщо США не використають своє право вето. Причин для цього є декілька. Першою причиною стане те, що в такому разі Іран, використовуючи ХАМАС в якості провідника і реалізатора своїх інтересів, поширить вплив не лише на Сектор Газа, а й на Західний берег. А розширення цього впливу є прямою загрозою для безпеки Ізраїлю.
Другою причиною для занепокоєння є об’єднання сил безпеки ФАТХ і ХАМАС. Адже в такому разі зброя, яку США надали ФАТХ під час підготовки їхніх військ, щоб вони могли протистояти терористам із ХАМАС, може попасти до бойовиків з ХАМАСу. І якщо ця зброя потрапить з Західного берегу до Сектора Газа, це означатиме, що ситуація в сфері безпеки Ізраїлю значно погіршиться.
Третьою причиною може бути те, що ХАМАС візьме під свій повний контроль Західний берег, як це він зробив свого часу з Сектором Газа. Якщо це станеться, то з’являються шанси нагнітання протистояння, котре здатне вилитися у повномасштабну війну між Палестинською автономією й Ізраїлем.
Схоже, що у ФАТХ вирішили помиритися з терористичною організацією сподіваючись на те, що ХАМАС поводитиме себе більш помірковано. Хоча ХАМАС вже ясно дав зрозуміти, що це перемир’я не призведе до мирних переговорів з Ізраїлем.
Сьогодні Європа перебуває в великій ейфорії, майже в один голос говорячи про історичну можливість миру для всього Близького Сходу. Для європейців все має далі пройти гладко та легко, і ніби немає причин для занепокоєння. Однак в дійсності вони нікуди не поділися. Бо лише зупинивши терор проти мирного населення Ізраїлю, ХАМАС може розраховувати на перемир’я з ізраїльтянами.
Крім того, мир в регіоні може настати лише у тому разі, якщо ФАТХ і ХАМАС визнають Ізраїльську державу. А це є досить проблематично. Адже ХАМАС хоче мати у складі арабської держави всі землі колишньої підмандатної британської території Палестини. На менше він аж ніяк не згоден. І це можна зрозуміти, бо для лідерів ХАМАСу визнати Ізраїль – це позбавитися своєї електоральної бази. Тому можна спрогнозувати, що він на це ніколи не піде.
В такому разі палестинські зверхники знову виглядають, як казковий Тягништовхай, відомий персонаж із дитячих казок Хью Лофтинга. Бо кожна із частин політично розколотої Палестини тягнутиме в свій бік, а умовно спільний територіальний тулуб лише заважатиме реалізації їхніх намірів.
Можливим позитивом цієї не дуже перспективної ситуації можна вважати те, що вона підштовхує до зміни статус-кво між палестинцями і їх сусідами. Оскільки колишні парадигми реалізації мирного процесу, безсумнівно, вже застаріли. Не можна не погодитися із прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу, коли він говорить про потенційні нові загрози, котрі несе ця угода його країні. Й безпека Ізраїлю вимагає адаптації до неї.
Але угода все ж не є суто негативною. Необхідно було колись все рівно щось змінювати, бо близькосхідний мирний процес давно вже зайшов у глухий кут. Ця угода надає шанс ХАМАСу взяти участь у мирних переговорах. А така прив’язка цієї організації до переговорів встановлює ще більший розрив між ХАМАСом і палестинськими радикальними ісламістськими групами, котрі від нього відкололися.
В такому разі ХАМАСу можуть бути зроблені відповідні пропозиції. Адже його неофіційні контракти з Європою і США показують, що він принаймні готовий до обговорення питання вирішення близькосхідного конфлікту і не виключає можливості виконувати свої обіцянки, якщо до чогось таки вдасться домовитися. В цьому сенсі, дійсно з’являється певний шанс. Весь близькосхідний регіон сьогодні рухається і дуже важливо побачити за новими загрозами і невизначеностями створені цим рухом нові можливості розрубати Гордіїв вузол ізраїльсько-палестинського довготривалого протистояння.
Проте, принаймні поки що, палестинська єдність виглядає в значній мірі віртуальною. Найважчим буде виконати угоду про взаємне звільнення політичних ув'язнених. Оскільки після де-факто громадянської війни в Палестині, у результаті якої ХАМАС в 2007 році захопив владу в Секторі Газа, до в’язниць Палестинської автономії було поміщено сотні членів ХАМАСу та інших радикальних палестинських організацій. А Ізраїль і США вже наполягають на тому, щоб ці ув'язнені не були звільнені, тому що це лише збільшить ризики в регіоні.
Угода про примирення стала несподіванкою для більшості спостерігачів. Хоча, якщо придивися до ситуації уважніше, то існують декілька вагомих причин, котрі підштовхнули ФАТХ і ХАМАС до такого рішення. Об’єктивно у ФАТХ не було інших варіантів. ФАТХ докладав всіх зусиль, щоб «підштовхнути» ООН до визнання Палестинської держави у вересні. Але дуже складно просити ООН визнати нову державу, коли ця держава є апріорно розділеною на дві частини, кожна зі своїм урядом, кожна зі своєю власною поліцією і т.д. Тож можна припустити, що лідери ФАТХ усвідомили – після примирення з ХАМАС буде легше отримати визнання Палестинської держави.
Зі свого боку, ХАМАС також мав кілька вагомих причин, аби укласти угоду з ФАТХ прямо зараз. По-перше, опитування показують, що громадська підтримка ХАМАСу скоротилася. Тому йому необхідно прагнути до тих рішень, які користуються популярністю серед простих палестинців, а це – формування національної коаліції.
По-друге, у ХАМАСі турбуються про те, аби не випасти з політичного процесу після визнання Палестинської держави. Бо в разі успіху його суперників, ФАТХ буде набирати популярності, у той час, коли ХАМАС, незважаючи на ракетні обстріли Ізраїлю і терор, свою популярність втрачає.
По-третє, революція в Єгипті відкрила нові можливості для співпраці між Сектором Газа і Єгиптом не лише у формі відкритих кордонів, є і багато інших. Але, щоб їх експлуатувати, ХАМАС повинен радикально покращити свої відносини з Єгиптом. Мається на увазі прийняття єгипетського посередництва між ХАМАС і ФАТХ. На даний момент це тактика ХАМАСу вдалося. На наступний день після угоди з ФАТХ Єгипет оголосив, що кордони Сектора Газа будуть відкриті постійно.
По-четверте, лідер ХАМАСу виявляє серйозну стурбованість з приводу подій в Сирії. ХАМАС працює в тісній співпраці з президентом Башаром Асадом в Сирії, яка дала притулок в Дамаску керівництву ХАМАСу. Однак подальша співпраця з диктатором, який вбиває протестуючих мусульман, не корисна для іміджу ХАМАСу, а ризик того, що режим Башара Асада може впасти, є також і загрозою проживанню керівництва ХАМАСу в Дамаску.
Всі ці чинники разом взяті й зумовили необхідність для ХАМАСу знайти спосіб, щоб зміцнити свою популярність. І найкращий спосіб зробити – це утворити уряд національної єдності з ФАТХом. Крім того, потрясіння в арабському світі відкривають можливість початку революційних дій і серед палестинців, що вимагають внутрішнього примирення. До цього часу, коли ФАТХ контролював Західний берег, а режим ХАМАС – Сектор Газа, відбувалися лише незначні протести, але розпочавши процес національного примирення і ФАТХ, і ХАМАС сподіваються уникнути масових акцій протесту палестинського народу.
Очевидно, що політичні еліти і на Західному березі, і в Секторі Газа дуже опасаються палестинської революції, котра здатна усунути їх від влади, як це нещодавно сталося у сусідньому з Палестиною Єгипті. І це також є вагомою причиною для того, щоби саме в цей час ФАТХ та ХАМАС вирішили домовлятися між собою.