Недавній матч між київським «Динамо» і донецьким «Шахтарем» у футбольному чемпіонаті України не вирішував майже нічого. Перевага донеччан в турнірній таблиці була настільки великою, що навіть поразка позицій «гірників» не похитнула б. Лише офіційне оформлення десятого в історії чемпіонства довелося б відтермінувати. Але «Шахтар» виграв і погасив навіть ілюзорні сподівання столичних суперників.
Зрештою, попри відсутність турнірної інтриги, людей на 173-му за ліком Всеукраїнському класичному дербі зібралося традиційно багато. 51 730 – то рекорд відвідуваності українського чемпіонату-2016/2017. Зрозуміло, що епіцентри глядацької активності сконцентрувалися на фанатських секторах обох клубів. Піротехніки цього дня ультрас спалили неймовірно багато. Фанати гірників під час зустрічі навіть встигли почубитися з київськими «кузьмичами» (звичайними, неактивними вболівальниками старшого віку). То коли хтось із не дуже тверезих киян намагався перешкодити донеччанам розтягувати з верхнього ярусу на нижній величезне полотнище зі зображенням клубного герба. А банер, «роза» чи стяг для фаната – то бойова хоругва. Хто ризикне їх зачепити, сильно ризикує власним здоров’ям. Шість років тому на щось схоже наважився водій динамівського автобуса під час матчу «Динамо» – «Карпати» на столичному стадіоні імені Лобановського. Намагаючись висмикнути у львів’ян стяга зі зображенням Романа Шухевича, він отримав неабиякого тягла.
Читайте також: М'яч на правій половині поля. Про політичну орієнтацію європейських фанів
Втім, на цей раз фанати потрапили на шпальти закордонної преси не через бойові знамена. Британські The Sun та Daily Mail обурювалися, виклавши світлини з відвертими проявами фашизму й расизму на київському «Олімпійському». В центрі уваги опинилися два товариші – один одяг на себе ковпак ку-клус-клану, а інший натягнув на голову маску Путіна. Для підсилення ефекту обидва намалювали на лобі свастику. Українська преса теж осторонь не залишилася. Основна увага приділялася розтяжці «100% БІЛИЙ» на динамівському віражі. Поряд з динамівцями дісталося й донеччанам. Не дивно, адже в об’єктиви фотокамер потрапив молодик у футболці зі зображенням Адольфа Гітлера.
У цілому ситуація начебто настільки очевидна, що особливих коментарів не потребує. Фанати підставили себе власноруч і їхні контраргументи про роль в українсько-російській війні та Революції Гідності в цьому випадку виглядають недоречними. Усі обмеження стосовно символіки добре відомі, а отже люди, які красувалися у такому вбранні в першому ряді, перед сотнею теле- і фотокамер знали, на що йдуть і якою була реакція.
Намагаючись створити «добру міну при поганій гру», деякі українські ЗМІ почали відбілювати світлий облік героїв-патріотів. Мовляв, наші фанати на таке нездатні. В хід пішла фірмова конспірологія про «руку Кремля» й «засланих козачків». Найсмішніше, що самі ультрас на своїх пабліках у соцмережах виправдовуватися не збиралися, лише натякнувши, що толерантністю в їхніх рядах не пахло ніколи, однак поява людей у відповідному вбранні не була спланованою. «Якби ми щось планували, то так би вдягнувся весь сектор» – вказано на сторінці динамівських ультрас.
Отже «фашизм такі поднімаєт голову»? Ультрас всіх, крім столичного «Арсеналу», українських клубів ніколи й не приховували своїх правих поглядів. Однак сказати, що ці настрої несуть у собі загрозливий зміст, не можна. Здебільшого активні фанати є патріотами своєї держави, а «заповіти дідусів Адольфа і Бенніто» є радше даниною давній фанатській моді, ніж ідея, яка цими людьми керує.
В середовищі фанатів київського клубу популярності набуває так звана «аргентина». Запозичена ця манера вболівання з однойменної країни. На аргентинських стадіонах ефект від постійного співу підсилюється підкиданням білих паперових конфеті, викиданням у напрямку поля довжелезних білих стрічок і розмахуванням прапорів, на яких основний колір – білий. Звідси – «біла шиза», «100% БІЛИЙ».
Прикметно, що кілька років тому динамівські ультрас закликали приходити на окремі матчі повністю в чорному. Тоді це не дивувало нікого. Звісно, зовсім відкидати варіанту, що хтось з ініціаторів перформенсу вкладав у слово «білий» додатковий підтекст, не можна. Приміром, у «Динамо» нині немає жодного темношкірого гравця. Однак пов’язано це не з принциповістю керівництва київського клубу на чолі з Ігорем Суркісом, а з економічною кризою, яку переживає після постреволюційних змін у країні столичний ФК. Та й представники інших рас на трибунах під час матчів «Динамо» – нині зовсім не рідкість. У цьому контексті доречною буде згадка про інцидент під час матчу Ліги чемпіонів «Динамо» – «Челсі» два роки тому, коли представники «Родичів», фанатської фірми, яка тримається під час матчів киян окремо від решти ультрас, побили кількох чорношкірих. Втім, очевидці стверджують, що сутичка та мала не стільки расовий, як побутовий характер. Однак УЄФА цим доказам не повірило і дискваліфікувало «Динамо» на два єврокубкових поєдинки без глядачів. До того ж київський клуб, щоб заслужити прощення, провів рештку сезону в футболках з надписом «No to rasizm».
За великим рахунком, усі українські фанати нині єдині в одному – в ненависті до Російської Федерації і всього, що з нею пов’язано. До цього всього входить зокрема й совєцька символіка й решта невід’ємних атрибутів «побєдобєсія». Свастика в цьому контексті сприймається ледь не як елемент протиставлення.
Читайте також: Навколофутбольні війни. Чим пояснити спалах насильства на Євро-2016
Старійшину львівського фанатського руху з прізвиськом «Ангел» не хотіли пускати на стадіон «Максимір» у Заґребі напередодні нещодавнього матчу відбору до чемпіонату світу Хорватія – Україна через футболку зі зображенням галицького левика. Причому не пускав молодик, який представився працівником Федерації футболу України Андрієм Тараном. «То знак «Дивізії СС «Галичина!» – урочисто виголосив Таран. «Слухай, недоумку, з цим знаком на шевроні мій син воював у нинішній українсько-російській війні, тому мене не обходить, що ти собі думаєш і що тобі написали» – відрубав «Ангел», син якого Сергій відвоював на Сході понад рік.
«Славуня Тризуб» – фанат із Києва. Під час свого першого виїзду до Москви на матч Спартак» – «Динамо» у другій половині 80-х він, 16-річний школяр, прислухався до поради «стариків» дослівно: «Побачиш тіло на червоному шматті – бий у голову». «Червоне шмаття» – то червоно-білі шалики московського клубу. Пора була холодна, поряд із виходом із однієї зі станцій метро лежали льодові брили. Саме їх «Славуня» помітив, коли поряд проходили двоє «кузьмичів»,, окутаних в атрибутику суперників. Ще мить – і брила розбилася на голові одного з них. Міліціянти, відразу заламавли «Тризуба».
На початку 90-х «Славуня», перебуваючи на строковій службі, брав участь у першій російсько-чеченській війні. На боці Росії. Потрапив у полон, звідки вийшов лише тому, що українець і за сприяння унсовців. Повернувшись в Україну, знову фанатів за «Динамо», а прізвисько «Тризуб» здобув зокрема завдяки вчинкам на кшталт запорізького у 2010-му. То коли група «невідомих патріотів» зірвала погруддя Сталіну. Нині «Славуня» – герой українсько-російської війни, кадровий офіцер української армії. Теж поряд із шевронами ЗСУ носить нашивку дивізії «Галичина».
Читайте також: ФІФА не може знайти спонсорів для проведення ЧС-2018 в Росії – FT
У травні 2011-му «Тризуб» у компанії інших авторитетних динамівських фанатів «Вови Ордена» і «Діми Пейджера» поверталися з Сумів, де саме відбувся фінал Кубка України «Динамо» – «Шахтар». Саме під час цього матчу з трибун вперше пролунало згодом крилате «Спасибо жителям Донбасса…» Поряд на бічному сидінні плацкартного вагону їхав німецький турист. Подорожуючи Україною, він теж потрапив на футбол і познайомився там з динвамівськими фанатами. Зрозуміло, що розважалася компанія «як то прийнято в поїзді». «Славуня» «зігував», а «Пейджер» з «Орденом» змушували німця пити за «Дєнь Побєди». У бідолахи був розрив шаблону, хоча алкоголь те здивування трохи вгамовував. Він загадково сміявся і називав двометрового, з розплющеним за часи регулярних «махачів» носом нового знайомого «Орденом Кличком».
«Хтось називає себе фанатами, хтось – ультрасами, хтось – хуліганами. Ми – ні ті, ні інші. Ми просто зірвиголови» – сказали тоді старі київські вболівальники фразу, яка поміж решти чомусь запам’яталася найбільше. Через якісь три роки «Орден», «Пейджер», так само як і «Тризуб» з десятками інших активних прихильників «Динамо» пішли на фронт. Повертаючись звідти додому, вони ідуть на стадіон, «на сектор». Де в купі з молодим поколінням «шизіють». І в процесі тієї «шизи» іноді важко розібратися, де тут щирий прояв почуттів, де самоіронія, а де злість. Щирі вони лише у відданості клубу. І землі, яка їх народила.