Видно, що ще від зими 2014-го вона не уявляє себе поза наметами й вогнищами. Скидається на те, що й справді повернулася в часі на два роки назад і хоч зараз готова йти скидати злочинний режим. Байдуже, Януковича чи Порошенка. Важливий процес. Попри такий запал, мобілізувати перехожих виходить поганенько. Більшість людей, які прийшли 20 лютого вшанувати пам’ять Небесної сотні, не звертають уваги на горлопанів, покладаючи квіти до портретів загиблих.
«Третій Майдан», про який так багато торочили в соціальних медіа й намагалися через певні групи розігнати заклики до масового протесту, не відбувся та й не міг відбутися. Організатори, частину яких пов’язують із сепаратистами й Москвою, здається, так і не зрозуміли, чому 2013-го люди вийшли на протест. Начебто і заклики до повалення режиму є, і намети є, і вогнища в сміттєвих урнах палають, і є де гріти чай. Навіть частину приміщення в готелі «Козацький» під штаб зайняли. Хіба що симпатичних дівчат із бутербродами й серветками бракує, але «активісти» працюють над цим питанням. Проте щось із масовістю народного невдоволення хоч убий не складається. А учасники АТО, які походжають поруч, не те що не хочуть долучатися до всеношного стояння на головній площі міста, а ще й критикують присутніх. Мовляв, «зайнятися вам нічим, та й узагалі другий фронт у тилу Україні не потрібен».
Не вплинули на чисельність «активістів» і повідомлення про тотальне ігнорування «протесту» продажними українськими ЗМІ та «оточення майдану Незалежності Нацгвардією». Особливо багаті на фантазію індивіди навіть устигли порахувати кількість злобних «псів режиму Порошенка», які «от-от мали нас розігнати», — 40 тисяч. І ще 10 тисяч, за їхніми словами, сиділи десь у санаторіях під Києвом. Гвардійці ж хіба що тихенько посміювалися, попиваючи каву і спостерігаючи за метаннями «революціонерів».
Не дивно, що так званий третій Майдан, котрий устигли охрестити «піратською копією», зібрав під монументом Незалежності відбірний маргінес із підлітків, пенсіонерів та алкоголіків. Тут тобі і п’янючі люди в камуфляжі, які, використовуючи слова поперемінно з матюками, намагалися пояснити своє бачення «революції», і безхатченки, і народ зі слідами тривалих взаємин з алкогольними виробами на обличчі. Вистачало й «професійних мітингувальників», одягнених у звичні для них костюми Путіна й Смерті. Тут же й електорат Тимошенко, який ще з 2011-го живе в центрі Києва й намагається проводити п’ятихвилинки політінформаційної ненависті до влади з перехожими. Ці ж люди були й на Майдані, проте серед загальної маси адекватних протестувальників губилися. Нині ж показали себе у всій красі.
Лідери цього руху, який назвав себе «РПС» (не плутати з РПЦ, прецеденти були), також викликають багато запитань. Тут тобі і колишній депутат Юрій Кармазін, який усе намагається повернутися в медіапростір та політику, і Дмитро Павличенко, який не втомлюється розповідати про МВС, суди та прокуратуру як приватні структури, і колишній комбат «Айдару» Сергій Мельничук. Закликав до протестів Степан Мазура, який, вочевидь, узагалі є фейковим персонажем. Про це, скажімо, може свідчити зміна імені профілю в соцмережах на Миколу Гайдука в першу ніч стояння.
Читайте також: Білий шум
Якщо кілька днів поспостерігати, то недолуге явище в центрі Києва й справді чимось нагадує Майдан. Хоча радше алкомайдан, який лишився влітку 2014-го. Видно, що організатори, як члени релігійних рухів карго в Меланезії, намагаються наслідувати свій ідеал. Але без розуміння внутрішніх процесів. Як острів’яни імітували дії солдатів США, будуючи аеродроми й дерев’яні літаки, так й організатори «третього Майдану» барикадуються щитами з фото Небесної сотні й розводять вогнища в діжках. Проте ні в першому випадку, ні в другому результату немає. Скидається на те, що лідери задзеркального протесту не здатні усвідомити саме явище народного невдоволення. Можна скільки завгодно кликати киян на псевдомітинги, але це не матиме ефекту. Запиту на масовий соціальний вибух в Україні поки що немає, хай там як цього хотілося деяким медіа північного сусіда. Восени 2013-го народне невдоволення вирвалося на вулиці. Останньою краплею для цього послугувала відмова від асоціації та курс на зближення з РФ. Наразі ж такий потужний каталізатор відсутній. Та й важко уявити, що може підштовхнути українців до вуличного невдоволення саме зараз. Особливо зважаючи на контингент, який то плюється довкола себе антисемітизмом, то пропонує заглибитися в сумнівне вчення Магавіри. У результаті захищати любителів помітингувати від комунальників не піднявся не те що Київ, а навіть прилеглі вулиці. Перехожі з цікавістю спостерігали, як нехитрий скарб людей з-під стели Незалежності вантажать у трактори й вивозять подалі.
Читайте також: Майдан. Задзеркалля
У результаті за три дні гучно заявлений протест згас. РПС із готелю вийшли, з приміщень полку «Азов» їх вигнали, на Майдані лишилися стояти одинокий армійський намет і зо два-три десятки людей. Революції не відбулося. На неї просто ніхто не прийшов.