Щоправда, саме з філософської точки зору такий підхід до державного будівництва виглядає не надто переконливо. Принаймні, в нашому раціональному світі. Адже навіть в Азії закон нині мислиться як річ, котра стосується кожного. «Закон один для всіх» – не просто красива фраза, це твердження випливає з банального здорового глузду, який англійці дуже влучно називають «громадським глуздом», common sense.
Це має глибокі історичні корені. Ще в давнину, в Шумері й Єгипті, Китаї та Греції вважалося, що закон, у кінцевому рахунку, має служити всьому суспільству, а не окремим його представникам.
Дисципліна під назвою «Історія держави та права», яку викладають на будь-якому юридичному, показує дивну, на перший погляд, річ: протягом тисячоліть закони фіксували нерівність тих, хто підлягав їхній дії. Так, у Давній Греції права громадянства геть не стосувались рабів, а «інородців» закон у подібних правах дуже обмежував.
А в середньовічному Китаї існувало правове поняття «тіні»: чиновник міг не лише уникнути покарання за той чи інший злочин, а й вимагати виправдання злочинців, якщо це були його близькі чи родичі. Що вищий був чиновник – то більша була його «тінь», і тим більше коло наближених вона охоплювала, і від тим тяжчих покарань рятувала.
Але все це, як уже сказано, було прописано в законі. Котрий, таким чином, у певному розумінні дійсно був один для всіх. Просто кожен знав: простолюдин/іноземець/раб може розраховувати на одні статті закону, чиновник/шляхтич/правитель – на інші. На жаль чи на щастя, за наших часів подібний підхід неможливий. Тому виникає купа проблем.
Скажімо, пасинка олігарха Фірташа, котрий колись безпрецедентно порушив правила дорожнього руху і тим убив двох осіб, негайно госпіталізували, а з лікарні він благополучно втік за кордон. А от екс-міністр внутрішніх справ Луценко нікого не вбивав: він звинувачується в незаконному наданні квартири своєму водієві та перевитраті державних коштів на святкування Дня міліції. Проте продовжує залишатись у СІЗО, хворіючи на справді серйозні хвороби. І якщо й вийде звідти живим, то з інвалідністю. Приклади можна множити й множити.
Тут уже йдеться не про «друзям – усе». Тут, і це гірше, порушується друга частина максими генерала Франко. Ні, звісно, метикуваті судді знаходять потрібну букву закону, за якою (знову наприклад) повинна сидіти Тимошенко, і не повинен сидіти ніхто з «молодої команди Черновецького». Але очевидно, що насправді слову «закон» в описаннях подібних речей робити нічого.
Українська влада полюбляє говорити про «наведення порядку». Але водночас усі чудово знають, що звичайний студент, затриманий патрулем «за нетверезий стан», може на смерть «впасти з лави» у відділку – і з його фактичним вбивцями, за великим рахунком, нічого страшного не станеться. Тоді як патентований «мажор» на мільйонерському авто може вбити молоду матір, їдучи з потрійним перевищенням швидкості – і його випустять. Максимум – татко «з ким треба» бізнесом поділиться.
Катастрофа для влади, котра наводить такий «порядок», неминуча, бо сьогодні в закон ніяк не можливо записати норму про «тінь», котра рятує родичів та близьких багатія чи чиновника. Вибірковий підхід до відправлення правосуддя навіть сьогодні може формально відповідати букві закону, але категорично не може відповідати його духові. І тоді вираз «друзям – усе, ворогам – закон» трансформується в інше гасло: «Мир хатам, війна палацам». А на війні – як на війні.
Зрештою, в тому ж стародавньому світі влада завжди заявляла, що закон даний не інакше, як волею богів. Але чомусь постійно траплялось, що задовбані несправедливим законами піддані брали на вила можновладців, котрі, мовляв, «перекрутили» божественну волю. А часто бувало й так, що й самих богів проголошували «неістинними». А наші ж можновладці навіть на богів не посилаються…