У Західному нагнітанні паніки про вразливість країн Балтії бракує реальної загрози
Захоплення росіянами території в Естонії 2028 року знищить НАТО, — стверджується у нещодавно опублікованому бестселері професора Карло Масали «Якщо Росія переможе» (If Russia Wins), що нині завзято обговорюється.
Я поділяю яскраво описані побоювання про розкол НАТО. Нинішня (або наступна) адміністрація США може завагатися, чи вступати у війну з Росією через незначне, безладне вторгнення на європейську територію. На чолі з майбутньою ультраправою владою, Франція й Німеччина можуть вирішити не реагувати військовими заходами на російське вторгнення в союзницьку країну.
Але початковий сценарій — тут хибний. Якщо Масала шукає легку здобич, йому не слід вибирати добре озброєну, готову до бою Естонію, чиї громадяни більше, ніж решта європейців, готові воювати за свободу. Так само недалекоглядно припускати, що Росія і Білорусь можуть легко закрити сухопутний міст між Польщею і Литвою, коридор Сувалки-Алітус, або просто анексувати східне «російськомовне» латвійське місто Даугавпілс.
Натомість Масалі варто було б зосередитися на легковажних, роз’єднаних країнах далі на захід. Я щойно повернувся з Копенгагена, де останніми днями таємничі дрони над аеропортами й військовими об’єктами спричинили тривогу й порушення роботи. Влада заборонила будь-які польоти дронів наступного тижня, коли в Данії відбудеться неформальний саміт Європейського Союзу, а потім зустріч Європейської політичної спільноти — об’єднання таких країн, як Велика Британія, Туреччина, Україна і Норвегія, що не входять до ЄС.
Відвідувачі матимуть багато тем для обговорення, зокрема з господарями. Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен виступила з похмурим зверненням до народу у п’ятницю 25 вересня, заявивши, що країна під атакою. Вона не звинувачувала безпосередньо Росію, але назвала її єдиною країною, яка є «першочерговою» загрозою європейській безпеці.
Данія має чудові досягнення у підтримці України і, нехай і трохи із запізненням, витрачає кошти на переозброєння. Але її державним інституціям ще далеко до відновлення необхідної культури безпеки. У своїй промові прем’єрка не тільки розлютилася на нападників, але й дратувалася через реагування своєї країни.
Я її розумію. Найсвіжіша новина на сайті поліції — про двох загублених собак. У пошуку інформації я відвідав таке очевидне місце, як оглядовий майданчик любителів авіації в Копенгагені, — кафе Flyvergrillen на краю аеропорту. Ніхто там ще не отримував повідомлень від влади. Я зателефонував у поліцію, щоб дізнатися, як просувається розслідування: «Зараз 16:00, п’ятниця. Усі пішли додому», — відповіли мені. Не зовсім те, чого можна було б очікувати від країни, яка, за словами міністра транспорту, зазнала найгіршого порушення повітряного простору з часів Другої світової війни.
Фредеріксен попередила про нові напади такого штибу в майбутньому, у Данії й інших країнах. Слушно зазначила, що справжня мета — спричинити «незахищеність і розбрат», дестабілізувати суспільство і посіяти недовіру. Росії не потрібна військова перемога над НАТО, якщо вона може використовувати «гібридні» (підпорогові) атаки, створюючи незручності, які гальмують процес прийняття рішень і підривають довіру. Природна обережність нашого суспільства перетворюється на вразливість: коли громадськість достатньо налякана, вистачить і поширення чуток для закриття аеропорту.
Але у промові Фредеріксен була велика прогалина. Вона не згадала про стримування. У майбутньому недостатньо буде лише збивати дрони. Росія просто змінить тактику. Як сказав мені гуру безпеки Джуліан Ліндлі-Френч, нашою метою має бути створення серйозних незручностей для Росії, щоб посіяти невпевненість у свідомості кремлівських можновладців. Що більше вони хвилюватимуться про тривалість, масштаби, обсяг і частоту наших реагувань, то більше вагатимуться.
Фредеріксен недарма звернулася до України з проханням надати підтримку у протидії безпілотній війні. Та має пам’ятати, що грізні, загартовані в боях союзники Данії теж грають зараз у нападі.