Тиждень.ua зустрівся з Фалехом у Багдаді. Нині Фалех готує виставку до 10-річчя Іракської війни, на якій будуть представлені світлини, котрі зробив тоді. Присвячує її Тарасові.
Десять років тому, 8 квітня 2003-го, від пострілу з танку в багдадському готелі «Палестина» загинув український фотограф Тарас Процюк. Американський солдат вже потім зізнався, що це була його помилка.
Наступного дня американські війська взяли Багдад. Тарас хотів зняти загальний план з номеру готелю, де перебували чимало журналістів.
Тиждень.ua: Фалеху, в яких умовах ви працювали в перший місяць війни, у березні – квітні 2003-го?
– З Тарасом ми товаришували й були колегами, адже обидва працювали на Reuters. Він був дуже доброю людиною, чию роботу я дуже цінував і поважав. Ті дні в Іраку були надто гарячими. Мені доводилося доволі багато працювати за межами столиці: в Басрі, Ербілі. Так склалося, що працювати з Тарасом пліч-о-пліч нам довелося саме в готелі «Палестина».
Тиждень.ua: Вас було поранено. Коли ви повернулися до роботи?
– Після поранення мені зробили операцію, а за кілька місяців я знову взявся фотографувати. Що ще мені робити? Так, було складно. У 2005-му, 2006-му ситуація погіршилася, небезпека зросла, позаяк здійснювалася величезна кількість атак, терактів, точилися бої. Солдати США часто забирали камеру, вдиралися до нашого офісу.
Тиждень.ua: Відомо, що в той час загинуло чимало журналістів. Чому військові США так неуважно й необережно ставилися до преси? Той злощасний постріл був прикрою випадковістю?
– Американські військові були переляканими та збентеженими. Скидалося на те, вони не розуміли, що коїться довкола. Боялися камери так, ніби це була якась зброя. Суцільне божевілля! На самому початку війни ставлення до журналістів було позитивним. Відколи почався опір, вибухи, теракти – все змінилося. В Іраку наша агенція втратила п'ятьох журналістів. Окрім Тараса ще одного оператора й фотографа.
Тиждень.ua: Як ви, громадянин Іраку й людина, котра вже десять років поспіль висвітлює події в Іраку, оцінюєте нинішню ситуацію? Які найбільші проблеми?
– Справи, звісно, покращилися. В Іраку досі небезпечно, попри те, що самі люди хочуть миру.
Тиждень.ua: Як ви почувалися, коли спалахнула війна?
– Я був дуже наляканий. Чимало людей боялися Америки.
Тиждень.ua: Як вам працювалося за часів Саддама?
– Я став фотографом Reuters на початку 1990-х. Умови роботи були жахливими. Через санкції люди дуже бідували. За Саддама кожне слово контролювалося. Жодна людина і слова не сміла мовити без офіційного дозволу Міністерства інформації. Під час нашої журналістської роботи хтось зі службовців мав нас постійно супроводжувати. Не відходити ані на крок.
Тиждень.ua: Що люди казали про Саддама?
– Про Саддама? Нічогісінько. Ані слова. Це було неможливо. Ніхто не наважувався. Всі боялися ризикувати життям.
Тиждень.ua: Як змінилася ситуація?
– Суттєво. Нині справді можна говорити про все відкрито. Жодного державного контролю.
