У статті Елоїзи Вуд для The Bookseller наведено низку свідчень того, що фактчекінг у світі загалом і Великій Британії зокрема перебуває в глибокій кризі. Представники видавничої індустрії ставлять під сумнів надійність підходу британських видавців до перевірки автентичності нон-фікшну: вони посилаються на перевантаженість роботою, дедалі ширше використання штучного інтелекту (ШІ), «упередженість за статусом» і брак експертних оцінок, поширених в США.
Втім, це частина ширшої тенденції. Так нещодавно Meta припинила використовувати незалежних фактчекерів у Facebook та Instagram, замінивши їх «нотатками спільноти» — подібно до X (колишній Twitter) — де коментувати достовірність дописів можуть самі користувачі. Використання ШІ у фактчекінгу також здебільшого ускладнює сам процес перевірки.
Найгучніший випадок останніх часів — історія з книгою про препарати для схуднення «Чарівна пігулка» («Magic Pill») від Bloomsbury. Її автор Йоган Гарі сам найняв двох фактчекерів, тоді як Bloomsbury залучило фактчекера, який раніше працював у New Yorker, і всі троє працювали над текстом. Однак усе ж у видання потрапили недостовірні твердження про журналіста Джея Рейнера. Гарі узяв на себе повну відповідальність за помилку, а Bloomsbury вибачилося і виправило текст.
Надмірне робоче навантаження, як видається, є основним чинником, що сприяє цьому. Редактор, який говорив з The Bookseller на умовах анонімності, сказав: «[Помилка з «Чарівною пігулкою»] була необережною, і я вважаю, що така необережність зараз поширена у видавничій справі через збільшення навантаження на і без того перевантажений персонал. Просто так сталося, що цього разу це стосувалося справді високопоставленої особи, тож це потрапило в заголовки новин. Оскільки кількість книжок, що видаються загалом, зростає, навантаження на редакторів і верстальників також збільшується. Щоб випустити книгу вчасно, доводиться йти на компроміси, і, на жаль, фактчекінг є однією з тих речей, які багато редакторів розглядають як «приємну річ, але давайте викреслимо її з розкладу, якщо у нас немає часу». Ви розумієте їхню точку зору: ми купуємо книжки, спираючись на досвід автора, і він повинен сам переконатися, що те, що він пише, відповідає дійсності. У видавництві, де я зараз працюю, фактчекінг не є стандартною практикою. Це не є частиною звичайного графіку для нехудожньої книги. Я працюю в команді майже десять років і, напевно, перевіряв фактчекінг 10 різних книг, але це, мабуть, завищена оцінка».
Позаштатний редактор-копірайтер, який анонімно поспілкувався з The Bookseller, сказав: «Навіть на відстані [від видавництва] я можу підтвердити, що так, більшість редакторів, які працюють у видавництві, мають справу з дуже великим навантаженням і відчувають помітний стрес. Легко помітити, як, здавалося б, дрібні деталі… можуть прослизнути крізь сітку. Вони просто не мають часу, і тому багато з цих книжок виходять у надзвичайно стислі терміни».
Концепція «статусної упередженості» також згадувалася як така, що ускладнює виклик авторам-експертам. Письменниця Прагья Аґарвал так це коментує: «Короткі терміни публікації, коли деякі гучні книги мають вийти ще до того, як вони, можливо, будуть готові, менший бюджет на перевірку фактів, і тому, можливо, немає такої ретельної перевірки фактів з відомими іменами, яка мала б бути через упередженість статусу». Один анонімний редактор у розмові з The Bookseller припустив, що корпоративні видавці не хочуть кидати виклик авторитетним авторам. Авторка та колишня видавчиня Ізабель Томас узагальнює так: «Як ви, без сумніву, помітили, процеси перевірки дуже різняться в різних видавництвах, і, на жаль, є багато прикладів того, як стиль переважає над неточним змістом і навіть отримує нагороди».
Зрештою, видавництва часто ставляться до фактчекінгу як до «витрат, які можна уникнути», перевіряючи інформацію вибірково для економії часу й ресурсів. Або ж замовляють експертну оцінку у редакторів-фрілансерів або друзів авторів, яким можна заплатити поменше. І більшість покладається на те, що автор використовує надійні джерела і проводить власну перевірку фактів. Усе це, зрештою, призводить до поширення неправдивої інформації, адже книги цитують в наукових роботах, пресі та освітній сфері, й існує ризик, що такі «нефакти» будуть повторюватися, поки зрештою не стануть інформацією, якій вірять. Відтак і ШІ набагато складніше ідентифікувати достовірні джерела, тож це замкнене коло: люди не мають часу на якісний фактчекінг, а штучний інтелект не може вирізнити правдиве від неправдивого. ШІ, звісно, може змінити ситуацію в майбутньому, якщо він покращиться і потенційно зможе заощадити багато часу на дослідження. Поки ж це некорисний і ненадійний спосіб перевірки фактів. Тож, і в українських видавців є чудове виправдання помилок у своїх виданнях: якщо у світі все теж погано, то чому у нас має бути краще? Звісно, виправдання таке собі, але загальна тенденція справді поки доволі невтішна, втім, експерти розуміють причини проблеми і знають, як це виправити.