Що відбувається нині в Казахстані? Йдеться про суто економічні протести, через підвищення цін, про бунт проти авторитарного режиму чи про «терористичну операцію, зорганізовану ззовні», як каже президент цієї країни Касим Токаєв?
– Справді, все почалося з протестів через підвищення цін на газ, проте 5 січня ситуація змінилася. На Південному Заході країни, а потім і в інших регіонах тисячі казахів вийшли на вулиці, спочатку – для участі у мирних демонстраціях. Тут уже пролунали політичні вимоги: відставка президента Токаєва та уряду. Протести стали брутальнішими, запалала мерія в Алмати, аеропорт міста спочатку захопили протестувальники, потім перебрали під свій контроль силовики, по всій країні проголосили надзвичайний стан… На глобальному рівні, це — особлива ситуація, що майже не надається до прогнозів. Що ми бачимо, то це те, що казахи з політики в державі мають досить. Влада швидко відповіла на перші, економічні вимоги, але це зовсім нічого не змінило. Події перейшли у другу стадію: протестувальники воліли насамперед бути почутими, бажали висловити своє роздратування ситуацією, що стагнує впродовж багатьох років.
У якому стані перебуває казахська опозиція? Чи здатна вона очолити та структурувати протести, запропонувати гасла та лідерів?
– Казахська опозиція повністю відсутня. Не лунало жодних закликів до протестів від жодної політсили, нічого не озвучувалося і не афішувалося. Протестувальниками не керує ніхто. Їх важко категоризувати, бо ситуація від міста до міста відрізняється. Ми бачили, як в Алмати люди вирушили до мерії, руйнуючи по дорозі лиш деякі крамниці, але насамперед – демонструючи свою кількість та силу. Натомість, риторика влади — це класика для пост-радянських країн: заявляти, ніби кожним місцевим політичним рухом керують з-за кордону. Казахська опозиція не так добре зорганізована, щоб спровокувати настільки масштабні протестні дії. Контроль влади над місцевою політикою — дуже потужний. Отже, я швидше казав би, що цей рух живиться гнівом, втомою та дороговизною життя. Попри те, що мінімальна платня у Казахстані з 1 січня збільшилася, це радикально не змінило життя людей. Думаю, мова – про бажання змін. Що мене насправді тривожить, то це заклик по допомогу, адресований до ОДКБ. Залучення цієї структури до вирішення внутрішніх проблем відбувається вперше в Середній Азії. Ось це дійсно непокоїть. У контингенті беруть участь переважно російські військові. Їм доручено охороняти офіційні будівлі та впокорювати протестувальників. Така ескалація конфлікту не має аналогів та дуже важко надається до аналізу, в режимі реального часу. Матеріал є надто чутливим та надто свіжим.
Як Ви схарактеризуєте російські інтереси та роль Росії в Казахстані, а також — у цілому в регіоні Середньої Азії?
– Росія зберігає великий вплив через обсяги інвестицій у видобуток викопних енергоресурсів. У Казахстані мешкає багато етнічних росіян. Від встановлення незалежності, всі без винятку президенти Росії та Казахстану підтримували близькі дружні взаємини, держави входять до спільної оборонної структури (йдеться про Росію, Казахстан та Таджикистан). У чому я бачу відмінність між Казахстаном та іншими державами Середньої Азії, по відношенню до Росії, то це в тому, що Казахстан залишається найпотужнішою економікою регіону. Його рівень життя, якщо вірити статистиці та офіційному ВВП в розрахунку на мешканця, є подібним до російського. Тому, стосовно російських військово-безпекових претензій, у казахів більше поле для маневру, ніж у їхніх найближчих сусідів. Якщо Росія претеднує на роль “жандарма”, поряд — Китай з потужним економічним впливом. Інші держави регіону набагато бідніші, у них менше ресурсів, що дозволяють стримувати московські впливи та наміри. Від встановлення незалежності, середньоазійські країни добре навчились визначати власні інтереси, – у взаєминах з росіянами, американцями, швейцарцями, французами, китайцями, японцями, корейцями, індійцями… З кожного інтересу вони вміють витягати щось таке, що дозволяє врівноважувати вплив однієї країни порівняно до іншої. Казахстан дістав багато російських інвестицій, але також — чимало американських та французьких. Зокрема, в країні представлено багато французьких великих підприємств. Між Росією та Казахстаном склалися взаємини, що не відповідають класичній схемі домінації, це швидше — взаємне наслідування. Що також суттєво відрізняє Казахстан від інших держав регіону, це той факт, що в Росії мешкають зовсім небагато казахських мігрантів, на відміну від таджицьких, узбецьких та киргизьких. Якщо третина ВВП Таджикістану та Киргизстану складається з переказів, що їх надсилають з Росії заробітчани, у Казахстані — зовсім інша структура ВВП. Казахи, якщо їдуть, то до Сполучених Штатів або ЄС. У той же час, ми бачимо, що певні російські закони, дещо в іншій варіації, згодом ухвалюються у Казахстані. Так було, наприклад, із законом, що регулював діяльність цифрових гігантів. Але про чисту постколоніальну логіку не йдеться.
Які взаємини склалися у Казахстану з Китаєм? Офіційна заява Пекіна щодо недавніх протестів — дуже обережна…
– Тут — інша ситуація, бо відносини насамперед — економічні. Китай є першим економічним партнером більшості країн Середньої Азії. Саме тут, по казахській землі, пролягає Великий шовковий шлях, у місті Хоргос працює вільна економічна зона — неврологичний вузол транспортних шляхів з Китаю до Європи, тут здійснено багато інвестицій до будівельної галузі, до видобутку корисних копалин… Втім, існує відмінність між міждержавними відносинами та людським фактором. Якщо дві держави мають дуже добрі стосунки, що дозволяє Китаю вигравати численні тендери та робити вигідні закупівлі, пересічні казахи часом виявляють ксенофобські настрої по відношенню до китайців, – потужніші, ніж можна було б очікувати. Люди думають, що китайці планують захопити їхню землю та почуваються під загрозою, в очікуванні нападу. На прикладі закону про власність на сільськогосподарські землі від 2016 року ми бачимо, як тодішній президент Нурсултан Назарбаєв мусив поступитися під тиском масових протестних настроїв: люди боялися, що Китай “купить” собі їхню країну. Також цікаво звернути увагу на міжетнічні взаємини між Казахстаном та КНР у тому сенсі, що на території Китаю, зокрема, в провінції Сіньцзян компактно мешкають етнічні казахи. Вони є китайськими громадянами, велика кількість з них утримується у концтаборах. Час від часу в Алмати відбуваються протестні акції під приміщенням китайського консульства: казахи вимагають звільнення їхніх родичів, заарештованих у Китаї. Тут ми бачимо конфлікт інтересів між казахським населенням та обидвома державами, оскільки офіційний Нур-Султан ніколи не критикує Китай за ставлення до уйгурів і мусульманської та турецькомовної меншини в Сіньцзяні. Навпаки, влада щораз квапиться придушити будь-яку антикитайську демонстрацію, – наприклад, під консульством в Алмати. Потім затриманих швидко відпускають, але наголос промовистий. Ми бачимо, що казахська верхівка прагне за будь-яку ціну зберігати добрі взаємини з Пекіном та «не втурчатися у внутрішні справи» Піднебесної, щоб не втрачати вигідні ринки.
Читайте також: Реакція на події в Казахстані: політичне «занепокоєння» та початок «нової історії» для країни в очах світових ЗМІ
Якими Ви бачите роль та вплив Туреччини? Доводилось читати, що росіянам дуже не до вподоби участь Казахстану в Тюркській раді. Наскільки це впливає на ситуацію в Казахстані та в цілому в регіоні?
– Що я можу констатувати в регіоні Центральної Азії, то це бажання Туреччини збільшувати інвестиції та акцентувати на мовному питанні (мови казахів, киргизів, узбеків, туркменів — споріднені). Попри це, Туреччина залишається гравцем другого плану, в історичних та практичних термінах, а також — на рівні щоденного життя. Анкара у Казахстані присутня, це правда. Але на тому ж рівні, що й по інших державах Середньої Азії. Я не думаю, що участь Казахстану в Раді співробітництва тюркомовних країн якось суттєво загрожує російським інтересам у регіоні. Держави Середньої Азії практикують багатовекторну дипломатію: вони є водночас членами ОДКБ та Шанхайської організації співробітництва. За кожним разом їм доводиться багато жонглювати між Москвою та Пекіном, але вони також зацікавлені у співпраці з країнами Перської затоки, з Японією, з Південною Кореєю, Індією, Євросоюзом… Коли вони відчувають достатній інтерес, то роблять все можливе, щоб максимально здобути переваги. Ця вправність робить їм честь. Стосовно росіян, то казахи прямих наказів з Москви не виконують. Але чи цікавляться вони позицією Кремля перед тим, як ухвалити важливе рішення? Однозначно. У цьому нюансі — вся суть.
Біонота
Етьєн Комбьє — французький журналіст, співзасновник та головний редактор дослідницького тримовного сайту Novastan, що спеціалізується на країнах Середньої Азії. Викладач Вищої школи журналістики в Ліллі (2018-2019).