У часи СРСР республіки Прибалтики (нинішні країни Балтії) радянська людина сприймала майже як закордон. Там багато що було краще, ніж деінде на одній шостій земної кулі. Естонія, якою її можна побачити сьогодні, здається в позитивному сенсі набагато більшим закордоном, ніж можна собі припустити.
В обіймах визволителів
1940-го незалежну Естонію, згідно з пактом Молотова – Ріббентропа, «визволила» Радянська армія, однак уже за рік почалася Велика Вітчизняна війна, що розкидала естонців по різних арміях. Одні потрапили до радянської, інші – до вермахту у складі Естонського легіону (аналог української дивізії «Галичина»). А дехто пішов у «Лісові брати», що так само, як і «Лісові брати» з Литви й Латвії, а також Українська повстанська армія, вели збройну боротьбу водночас проти фашизму й сталінізму. Ці загони активно діяли аж до початку 1950-х. Після війни десятки тисяч осіб було депортовано до Сибіру, багатьом вдалося втекти від сталінського режиму за кордон.
Радянський період в Естонії характеризувався, з одного боку, інтенсивним промисловим розвитком, а з іншого – масовим напливом мігрантів з інших республік, передусім із Росії, поступовим витісненням із різних галузей естонської мови. Якщо в 1934 році естонці становили 85% населення Таллінна, то в 1989-му – лише 47%. Тож відновлена Естонська держава була змушена розвиватися, долаючи і зовнішній, і внутрішній тиск. Країна обрала шлях реформ, подекуди болісних, але не програла.
Рецепт очищення
Під час відвідин Естонії авторові цієї статті пощастило послухати виступ легендарного колишнього прем’єр-міністра Марта Лаара. Він очолював уряд двічі: у 1992–1994-му і 1999–2002-му. Реформи 1992–1994 років, проведені під гаслом «Очистимо місце!», заклали основу для швидкого економічного зростання й підготували країну до вступу до НАТО та ЄС. «Нейтралітету в цій частині світу (Східній Європі. – Ред.) бути не може. Чітка орієнтація на Захід для нас є важливою не лише на папері, а й у практичному житті. У 1992–1993 роках ми прийняли спочатку дуже непопулярне рішення про розрахунки за енергію з Росією: відтоді платити за неї мали самі люди, а не держава, – розповідає екс-прем’єр. – Ми провели реформи уряду та держслужби. Колишніх комуністів і кадебістів усунули від влади. Скептики закидали, що без старих кадрів у нас нічого не вийде. Але ми усвідомлювали, що найстрашніший ворог – корупція, а старі радянські кадри перенесли б її у нові владні кабінети». Поміж важливих реформ того часу Март Лаар називає також судову, а також ліквідацію банків, які мали зв’язки з кримінальним світом і російським бізнесом. У сусідній Латвії цього не зробили, як наслідок – там вищий порівняно з Естонією рівень корупції.
Якщо Україні на початку 1990-х потрібно було значно зменшити армію, то естонцям довелося формувати її майже з нуля. «Європа нас не чекала, але коли видно, що двері туди таки можна відчинити, треба шукати й використовувати можливості, – наголошує Лаар. – Естонська політична еліта і вся система об’єдналися задля цього. Я був непопулярним прем’єром, сварився з президентом Ленартом Мері, але ми діяли злагоджено в зовнішньополітичній галузі». Це був час, коли у владу прийшло багато молоді: міністрові юстиції було 27 років, а міністрові оборони – 32. Спецслужби укомплектовували людьми, які боролися проти радянської влади.
Реформи принесли свої плоди. З 2000-го валовий внутрішній продукт зростав на 7–11% щороку. Поліпшувався і добробут: середня зарплата торік становила €812. Звісно, глобальна економічна криза завдала важкого удару по всіх балтійських економіках, але естонська з-поміж них виявилася найздоровішою. Естонія має збалансований бюджет і практично не має боргів, тож економісти очікують, що вже цього року ВВП країни зросте на 2%. 1 січня наступного року країна планує вступити до єврозони.
Е-врядування
Велике значення мала в Естонії реформа публічного адміністрування, що утвердила систему, суть якої формулюється вкрай просто: створено передумови, що перешкоджають хабарництву поміж бюрократів. У країні діє «електронний» уряд. Ще з 1995 року стали впроваджувати програму із забезпечення всіх шкіл доступом до інтернету. Уряд вирішив подати приклад громадянам і оголосив себе «електронним». Рада міністрів Естонії цілковито інтернетизувалася: всі урядові рішення, крім таємних, за лічені хвилини після їх прийняття викладаються в мережі. Це революційний метод управління: він допомагає заощадити час, уникнути нескінченних паперів і підтримувати політикам імідж рішучих новаторів.
Будь-який громадянин може в інтернеті перевірити, як використовують кошти платників податків. Така прозорість сприяє подоланню корупції. Нині 80% мешканців Естонії декларують податки через інтернет. Програма виявилась успішною – на сьогодні за поширеністю й доступністю всесвітньої мережі Таллінн належить до першої світової десятки столиць разом із Лондоном і Токіо. Мало хто знає, що Skype – програма, яка дає змогу безплатно телефонувати через інтернет, – це естонський винахід. WI-FI в Естонії доступний у громадських місцях, міських парках, на заправках. У лютому 2007 року 30 тис. виборців із 940 тис. голосували на виборах до парламенту по інтернету.
НАТО – це безпека
Останні російські війська покинули країни Балтії 1994 року, а 2004-го Естонія вступила спочатку до НАТО, а за місяць до ЄС. Містечко Палдіскі, розташоване на захід від столиці, у добу СРСР було закритою зоною. Тут базувалися радянські атомні підводні човни. Тоді у Прибалтійському окрузі дислокувалися 100 тис. радянських військових. Сьогодні іноземних військ на території суверенної Естонії немає. А в Палдіскі діє навчальний центр естонської армії, в якій служать близько 6 тис. вояків. Контрактники проходять тут підготовку перед службою в гарячих точках. Сьогодні лише в Афганістані служать 170 естонців. За роки незалежності Естонія брала участь у воєнних та миротворчих операціях у Боснії та Герцеговині, Косові, Лівані, Іраку. Колишні радянські казарми естонці вважають непридатними для життя, але, щоб добро не пропадало, успішно використовують їх для відпрацювання контртерористичних операцій. Частина контрактників живуть із родинами в містечку. На службу багато з них їздять велосипедами, хоча власне авто має практично кожен.
Ощадливі естонці знають, що бути членом системи колективної безпеки дешевше, ніж бути нейтральним. На оборону Естонія витрачає 1,6% ВВП, тоді як нейтральні сусіди – Фінляндія та Швеція – вкладають у це значно більші кошти. Приєднавшись до Північноатлантичного альянсу, Естонія отримала гарантії безпеки, що випливають зі статті 5 договору. Відповідно до неї напад на Естонію став би нападом на всіх членів НАТО. Тож успішна країна під надійним захистом.