«Червоне вино, червоне…» співали ми 19 червня 1992 року, в останній день обігу в Естонії російського рубля, п’ючи дешеве вино, що було нашою останньою покупкою за рублі. Наступний день розпочався з новою національною валютою – естонською кроною – і, пам’ятаючи останню покупку за рублі, я не забув і першої за крони. То був талон на проїзд в автобусі.
Хоч як парадоксально, не пригадую, що придбав останнім за крони і першим за євро 2011 року, коли Естонія запровадила євровалюту і стала 17-ю країною – членом зони євро.
Читайте також Валютний розвал: чому європейським лідерам слід замислитися про немислиме
Частково тому, що на той час вже майже за все в Естонії можна було розрахуватися карткою. Тож і самі відчуття, коли користуєшся і тримаєш свіжонадруковані банкноти в руках, згасають, залишаючи враження, що, попри зміну валюти, життя собі й далі тече, як завжди. Крім того, зміна валюти 1992 року була надто різкою: одного дня жили з рублем, а наступного – вже з кроною. У 2011-му крони вилучили з обігу за два тижні, відтак зміна була не такою відчутною.
Перехід 1992-го символізував суверенність. Знову здобувши незалежність у 1991 році, Естонія зберігала тісні економічні зв’язки з Росією. Грошова реформа звільнила країну від рубля і надала їй можливість шукати тісніших контактів із Заходом.
У 2011-му теж ішлося про суверенність. Естонія поступилася правом випускати власні гроші й ухвалювати цілком незалежні монетарні рішення. Та все ж перехід був радше формальним, адже спочатку крона була прив’язана до німецької марки, а відтак – до євро. І 2011 року євро просто замінило крону.
Як Естонія дісталася цієї точки? Коли 2008-го вдарила економічна криза, деякі представники команди прем’єр-міністра та Міністерства фінансів зрозуміли, що кризою можна скористатися щоби виконати Маастрихтські критерії, а це, у свою чергу, дало би змогу Естонії приєднатися до зони євро до 2011 року. Внаслідок заходів жорсткої економії багато хто втратив значні прибутки, однак Естонія змогла стати першою пострадянською країною, яка приєдналася до єврозони. За менш ніж 20 років естонці двічі змінювали валюту.
На відміну від 1992-го цього разу мало хто переймався суверенністю, а більшість хвилювало зростання цін. Ще до переходу на спільну європейську валюту деякі мережі роздрібної торгівлі підвищили ціни, але справжній марафон розпочався пізніше. Хитрість полягала у тім, що, зважаючи на курс крони щодо євро (1 євро = 15,66 крони), покупцям простіше заплатити, скажімо, €10, ніж 160 крон, оскільки 10 – це менше ніж 160. Пам’ятаю, що таксі з центру Таллінна до мого дому коштувало 120 крон, а тепер – €10.
Читайте також Естонський здоровий глузд: посол Естонії в Україні Лаурі Лепік про шлях своєї країни до Євросоюзу
До того ж 2010 року Естонія мала дотримуватися двох паралельних курсів. Перший і важливіший на той час полягав у позиції Єврокомісії щодо виконання Маастрихтських критеріїв, адже на перших шпальтах поставало запитання: чи відповідає Естонія вимогам єврозони?
У 2010-му – на початку 2011-го порівняно мало уваги приділялося ситуації в Греції. Але згодом, коли з’явилося усвідомлення того, що Естонії доведеться запропонувати Греції фінансову допомогу, пересічних громадян охопило неабияке розчарування, оскільки вони не могли повірити, що їм доведеться це робити, адже Естонія значно бідніша, ніж Греція. Хіба принципи ЄС передбачали надання допомоги багатшим країнам з боку бідніших, а не навпаки?
Утім, чимало іноземних підприємців запевняли, що, попри кризу єврозони, членство в останній підвищує довіру до Естонії та сильно вирізняє її серед країн колишнього СРСР. Натомість скептики стверджували, що Естонія все проґавила, тому що кращі дні зони євро давно минули.
Попри те, наразі Естонія принаймні ближча до центру ухвалення рішень. З кроною під час кризи вона стикалася з цілком аналогічними проблемами, лише перебувала обабіч зони євро. А, прийнявши євро, тепер має можливість брати участь у грі. І, на щастя, країна поділяє позицію Німеччини, яка наполягає на політиці жорсткої економії в ЄС.
Водночас зрозуміло, що від поведінки самої Естонії залежить мало. Долю єврозони радше визначають Греція та деякі інші країни, що мають чималі борги. Якщо дозволити собі трохи оптимізму, то складається враження, що апокаліптичні настрої, які характеризували весь 2011 рік, поволі зникають. Може, й не час ще співати «Червоне вино, червоне…», але загальна атмосфера виглядає найпозитивнішою за кілька останніх років.
Читайте також: Європейські уроки: що криза єврозони означає для України?