А створив природну оазу під назвою «Яблунівське плесо» під Костянтинівкою переселенець Станіслав Коваль, який виїхав із Донецька в невеличке село на початку війни, бо залишатися в окупованому місті, маючи тверді патріотичні переконання, маючи поранення, які дістав на українському мітингу, було вкрай небезпечно.
«Ми були на площі 13 березня (2014 року — Ред.), тоді ще вірилося, що все це можна зупинити. То був один з останніх українських мітингів у Донецьку. Там від мітингувальників під російськими триколорами мені прилетіло каміння в око. Щоб урятувати зір, був прооперований у Донецьку, на жаль, невдало, потім у Києві. Тепер маю постійне нагадування про «русскую весну»: втратив 50% зору на травмованому оці. У червні стало зрозуміло, що залишатися в місті, де вулицями бігають «мавпи з автоматами», просто неможливо. Звичайно, думали, що їдемо на короткий час, добре, що хоч було куди», — розповідає Станіслав.
Читайте також: Кава міцністю 5,45
Зараз приватний будинок родини, що стоїть не дуже далеко від основної пам’ятки Донецька — «Донбас Арени», частково розграбований, бо старим батькам, які залишилися в місті, вгледіти за ним важко: мародери на окупованих територіях дуже активні. Станіслав із болем каже, що не зміг урятувати повністю й свою колекцію декоративних риб, дорослі особини загинули. Це захоплення в нього з дитинства. А для розведення водних лілій та коропів викопав ставок біля хати: «Ми забрали із собою двох кішок, собаку та мальків коропів. Спочатку було бажання просто зберегти їх в одному басейні. Тепер 30 коропів-переселенців виросли, торік був перший нерест, маємо нові покоління вже на новому місці. Зараз малих залишилося близько 700, а восени було близько 1,5 тис. Вони вільні риби, мандрують у мене всією країною:
набираю в спеціальний пакет воду, додаю повітря, все це поміщаю в коробку, і так їдуть до своїх нових власників».
Станіслав за фахом архітектор, його дружина — художниця. Звичайно, знайти роботу творчій родині в селі, де вони до війни купили собі дачу й куди вирішили втікати, було непросто. Тому дитяче захоплення несподівано виявилось актуальним. Професія теж частково підтримує: Станіслав інколи виконує архітектурні замовлення, дружина Олена малює для дитячого журналу. Але зараз багато часу приділяють розвитку своєї водної ферми. Завдяки грантам від міжнародних організацій придбали п’ять нових каркасних басейнів та інше обладнання. Тепер це вже потужне цілорічне виробництво, на якому просто неба та в теплицях вирощують декоративну рибу й екзотичні види водних лілій. Нещодавно закупили насіння китайських лотосів, і якщо прибульцям сподобається яблунівська гостинність, через рік чи два тут буде повно легендарних яскравих коропів і водних квітів. Останні залюбки купують приватні особи, які хочуть облаштувати на своїх подвір’ях такі приємні куточки для відпочинку.
Читайте також: Гротеск проти війни
«Я думаю, що з часом у нас використовуватимуть усе це й для прикрашання міських парків та зон відпочинку. Красиво, якщо в парку плаватимуть золоті риби та квітнутимуть лілії. Це ж не складніше, ніж висаджувати звичайні квіти на клумбах. Наприклад, поблизу від нас, у регіональному ландшафтному парку «Клебан-Бик», є чудова зона відпочинку з водоймищем. Там у червні планують проводити свято Івана Купала. Я пропоную висадити лілії в якомусь куточку, буде цікава фотозона, яка створюватиме казковий настрій! Це ж не на один рік така краса! Якщо помріяти, то можна говорити про цілий парк водних розваг, до якого їздили б звідусіль. Бо такого різноманіття в містах навколо немає, думаю, дітям було б цікаво. У нашому дворі зараз майже постійно кубляться сільські діти: дивляться на лілії та годують рибок», — ділиться планами Станіслав.
Але активність родини Ковалів не обмежується цим нішевим бізнесом. Несподівано для себе приїжджі міські мешканці стали ядром активності Яблунівки. А після створення нової Іллінівської ОТГ, куди увійшла Яблунівка, Станіслава більшістю голосів обрали депутатом від села: «Нас, переселенців, тут не менш як 10 родин. Більшість виявляють себе активними члени громади, яка їх прийняла. Бо отримали той адреналін, який тепер не дає можливості просто сидіти та чекати. Пам’ятаю, як усі ми приєдналися до акцій за воду, яка в Яблунівці багато років була дефіцитом улітку. Але дивний закон: ми не можемо бути виборцями на місцевих перегонах. Президента обирали, а голову громади, у якій живемо вже кілька років, не можемо. Ось така історія: за мене голосували як за депутата, а я не міг. Ми навіть подавали позов до суду, але дістали відмову. Апеляцією займатися вже не було часу, тому нічого так і не домоглися. Дуже сподіваюся, що цю проблему вирішать на законодавчому рівні. Бо в нас уже така реальність, що більшість із тих, хто поїхав на два тижні перечекати війну, тепер живе на новому місці постійно».
Читайте також: Краб із луком
Торік родина Ковалів проявила ще одну креативну ініціативу: розмалювала паркан у центрі, що додало селу самобутності та привабливості. А цьогоріч уже дістали бізнес-пропозицію розмалювати національними візерунками стелі дитсадка. «Сьогодні майже закінчили розпис дитячого садочка в селі Яблунівка. Нечасто доводиться малювати під супровід артилерійської канонади. У такі хвилини процес наповнюється якимось особливим сенсом…» — написав Станіслав на своїй сторінці у Facebook 25 травня. Саме того дня російські війська обстріляли сусідню Стару Миколаївку (Правдівку), після чого почали детонувати снаряди на складі. «Це було дуже близько, хоча в нас чути майже завжди, бо з різних боків лінії фронту. Спочатку ми боялися, навіть складені тривожні валізи стояли місяцями. Мабуть, треба було кудись їхати якомога далі від вибухів, бо в нас мала дитина. Але куди? Вже понад три роки вдома не були. І, якщо чесно, вже не думаємо, що колись повернемося. Там мертва зона на довгі роки. Навіть коли територію звільнять, навряд чи захочемо назад. Рухатимемося вперед на новому місці», — каже чоловік.