НАК «Нафтогаз України» опинилася в дивному становищі. З одного боку, це одна з небагатьох вітчизняних компаній, де після революції 2014 року можна побачити позитивний ефект від реформ. З другого — керівництво Нафтогазу перетворилося на одну з улюблених мішеней для критики опозиції. Більше, ніж Андрія Коболєва та Юрія Вітренка, в Україні критикують хіба що перших осіб держави. У чому ж причина такого феномена?
Здавалося б, результатами Нафтогазу справді можна пишатися. Якщо за часів «міцних господарників» Януковича та Азарова компанія генерувала лише величезні збитки, то останніми роками ситуація кардинально змінилася. Тепер вона рекордно нарощує прибуток і сплачує мільярди гривень податків до бюджету.
У новинах за 2011–2012 роки, які легко знайти в інтернет-пошуковиках, слово «Нафтогаз» усюди трапляється по сусідству зі словом «збиток». Наприклад, 2012-й НАК закінчила з чистим збитком 10,2 млрд грн, 2013-й — із чистим збитком 12,52 млрд грн. За тодішнього курсу долара по 8 грн це колосальні суми. Для порівняння: торік компанія отримала 39,3 млрд грн чистого прибутку, що на 46% перевищило результат 2016-го. Таким чином, у «стабільному» 2013-му Нафтогаз викинув на вітер $1,5 млрд, а в 2017-му майже стільки само заробив.
Читайте також: Битва за Нафтогаз
Крім того, торік компанія стала найбільшим платником податків країни і, за її ж даними, перерахувала до бюджету близько 106 млрд грн. Надходження від групи «Нафтогаз» становили близько 14% усіх доходів державного бюджету. НАК сплатила 14,3 млрд грн податку на прибуток, 30,2 млрд грн ПДВ. Ще 33,9 млрд грн становили рентні платежі й 13,3 млрд грн — дивіденди.
До цих досягнень можна додати ще одну важливу перемогу на початку нинішнього року. У лютому Стокгольмський арбітраж задовольнив позов Нафтогазу проти російського Газпрому про недостатні обсяги транзиту й зобов’язав російського монополіста доплатити українській компанії $4,63 млрд за недопостачання. $2,1 млрд із цієї суми Нафтогаз уже стягнув із Газпрому у вигляді блакитного палива, а виплати ще $2,6 млрд тепер домагається через суди. Крім того, вимоги НАК постійно зростають і на сьогодні, за словами її комерційного директора Юрія Вітренка, становлять уже $12 млрд.
Проте, незважаючи на всі ці очевидні успіхи, Нафтогаз регулярно потрапляє під шквал критики. Головний противник державної компанії — Юлія Тимошенко. Найрейтинговіший кандидат у президенти називає її «корупційним посередником» та обіцяє в разі приходу до влади взагалі ліквідувати.
«Через півроку перше, що ми зробимо, — ліквідуємо Нафтогаз як непотрібного посередника. А також, якщо НАК створить інші посередницькі структури, а вона зараз планує це зробити для продажу природного газу українцям, усе це буде ліквідовано», — заявила лідерка «Батьківщини».
Читайте також: Кабмін затвердив нову наглядову раду "Нафтогазу"
Є в Тимошенко та її команди претензії й до рівня зарплат керівників Нафтогазу. Наприклад, згідно з декларацією голова НАК Андрія Коболєва за 2016 рік він офіційно заробив на своїй посаді 19,323 млн грн, а 2017-го сума тільки зросла. Для українського обивателя це космічні гроші, тому зіграти на його почуттях тут популістам нескладно. Тим більше що розпалити пристрасті допоміг і сам Коболєв, який не так давно відверто розповів в інтерв’ю, що отриману премію за перемогу над Газпромом в Стокгольмському арбітражі перевів матері, яка живе в США. Нічого протизаконного в таких діях не було, однак можна уявити, яку реакцію такі заяви можуть викликати в українському суспільстві, не розпещеному високим рівнем життя.
Якщо відійти від емоцій і подивитися на ситуацію тверезо, Нафтогаз справді потребує реформування. І домовленості про його розподіл на кілька структур досягнуто вже давно. У меморандумі про співпрацю України та МВФ передбачена процедура так званого анбандлінгу, тобто передачі функції транспортування газу від НАК до незалежного оператора. Передбачається, що цей оператор дістане назву «Магістральні газопроводи України» й управлятиме газотранспортною системою країни. Однак процес досі так і не запущено. За словами Андрія Коболєва, після перемоги в Стокгольмському арбітражі проводити анбандлінг уже не можна, бо Газпром у цьому випадку може скористатися ситуацією і не виплатити $2,6 млрд боргу. Із цієї самої причини керівництво Нафтогазу жорстко критикує Юлію Тимошенко та її ініціативу ліквідувати НАК.
Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман у своєму недавньому інтерв’ю агентству «Укрінформ» визнав, що поділ Нафтогазу неминучий, адже європейське законодавство вимагає розділу видобутку, транспортування та зберігання палива. Але водночас підкреслив, що наразі зробити це неможливо, бо тоді Україна справді не отримає борг від Газпрому. На вирішення проблеми потрібен час, але точних термінів ані Гройсман, ані будь-хто інший назвати поки що не зміг.
Тривалий час ведуться розмови й про приватизацію Нафтогазу, а точніше газотранспортної системи України. Ще у 2011 році тодішній президент Віктор Янукович будував плани з продажу частини акцій держкомпанії, а в 2013-му про необхідність її приватизації казав віце-прем’єр Юрій Бойко, але жодних реальних кроків у цьому напрямку зроблено так і не було. Такі розмови ведуться і сьогодні, але й тут є низка проблем. Представники влади не раз заявляли про намір виставити на продаж 49% акцій ГТС, але, на думку деяких експертів, жоден серйозний інвестор не витрачатиме мільярди доларів, щоб придбати такий пакет. Великого гравця може цікавити тільки цілковитий контроль над ГТС, тобто більше ніж 50% акцій.
Читайте також: Коболєв заявив, що Україна може стати експортером газу
Крім того, всі спроби приватизації неминуче наражаються на політичний опір. Політики-популісти свідомо завищують вартість української ГТС (називаються немислимі цифри $200–300 млрд, які не мають нічого спільного з реальністю), щоб потім у відповідь на будь-яку реальну пропозицію про продаж кричати про те, що «українську ГТС хочуть продати за копійки». Така позиція дає змогу легко викликати в суспільства «порив народного гніву» й загальмувати будь-які переговори про можливий продаж. Тим часом реальна вартість української газотранспортної системи знижується з року в рік, адже вона занадто зношена. Крім того, втрачається і її стратегічне значення. Наразі Росія будує трубопроводи в обхід України, тому в майбутньому цінність нашої ГТС, напевно, ще впаде.
Ймовірно, закінчиться незабаром і монополія Нафтогазу як постачальника палива у квартири українців. Рано чи пізно в країні має запрацювати повноцінний ринок газу, і коли це станеться, громадяни зможуть самі вибирати не тільки компанію, а й тариф. Після запуску ринку НАК залишиться одним із його операторів, але нинішнього значення вже не матиме. Реформа назріла вже давно, введення ринку постійно затягувалося з політичних мотивів, але й ця багатостраждальна епопея добігає кінця.
Таким чином, незважаючи на певні успіхи в роботі НАК, подальшого реформування компанії все одно не уникнути. До виборів серйозних зрушень у цьому ми, напевно, так і не побачимо, а ось після них ситуація може змінитися. Втім, усе залежатиме від майбутньої розстановки сил у парламенті й від того, якій політичній силі вдасться зберегти контроль над Нафтогазом.