У січні 2010-го я вирушив на Донбас в Україні. Те, що я побачив одразу по приїзді, справило на мене неабияке враження. Одним із перших хворих, якого я сфотографував, виявився чоловік із туберкульозом кишечника. Він лежав без одягу на лікарняному ліжку й дивився в стелю. Через тиждень я був із ним в останні години його життя. Чоловік уже не міг поворухнутися і розмовляти, його тіло було схоже на скелет, обтягнутий шкірою. У руках стискав хрестик на грудях і молився. Пізніше я познайомився з його дружиною, вона розповіла мені про те, як він ходив по будинку з розірваним животом і волочив кишки по підлозі, тому що швидка допомога відмовлялася перевезти в лікарню. Їм довелося викликати таксі й доправляти його самостійно.
Читайте також: Країна суворого режиму
Через якийсь час я зрозумів, що таке відбувається по всій країні, а епідемія туберкульозу перейшла в категорію національної проблеми. Багато тюрем амністують ув’язнених у важкому стані, щоб не псувати своєї статистики смертності. Дві третини колишніх арештантів розчиняються на території країни, не стаючи на медичний облік. Лікарні в жахливому стані, а вся фтизіатрія тримається на пенсіонерах. Хворі лікарсько-стійким туберкульозом вимушені їздити в громадському транспорті за медикаментами і харчами, а ті, у кого немає грошей, просто помирають у своєму ліжку. Поки в Україні точиться політична війна, усім байдужий туберкульоз.
Процедурний кабінет. Старозбур’ївська виправна колонія № 7, 26 липня 2011 року.
Геннадій, 49 років. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу + ВІЛ. Донецький протитуберкульозний диспансер. Працював на шахті, у 2007-му виявили туберкульоз легенів. Призначили лікування, став почуватися краще. Курс не пройшов, запив. У 2010-му йому встановили діагноз – туберкульоз кишечника. Помер того самого дня, коли й зняли це фото, – 23 грудня 2010-го.
Костянтин, кличка «Салман», 42 роки. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу + ВІЛ. Херсонський протитуберкульозний диспансер, 4 серпня 2011 року. В дитинстві його бив вітчим. Намагався застрелитись, але куля пройшла наскрізь, зробивши хлопця незрячим на праве око. Після реанімації, став уживати наркотики. Це тривало 25 років. Возив мак із Західної України. Відбував покарання. У тюрмі «зав’язав». На другому році перебування за ґратами захворів на поліомієліт, зробили знімки, виявили сухоти. Чотири місяці пробув на лікуванні. Мати провідувала щодня ввечері, приносила їжу та ліки. Помер Костянтин 24 серпня 2011-го.
Камера слідчого ізолятора в туберкульозному відділенні. Донецьке СІЗО, 2 лютого 2011 року
Геннадій, 42 роки. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу + ВІЛ. Із Геною ми познайомилися в його дворі, на лавочці. Розповів, що нездужає на сухоти шість років. Як захворів, не знає. Працював на риболовецькому судні на Камчатці. Повернувся, отримавши лист від матері, – писала, що помирає. Знайти роботи не зміг, почав пиячити. Продовжував рибалити, таким чином і заробляв на життя. Через тиждень ми вже зустрілись у протитуберкульозній лікарні. Увесь тиждень він пив, не просихаючи, аж доки забрала швидка. Констатували цироз печінки. У мед¬закладі я познайомився з його матір’ю. Як виявилося, вона була жива й здорова. Продавала речі з будинку, збирала пляшки, щоб купити ліки та їжу синові. Геннадій помер 12 жовтня 2011-го
Наталія, 37 років. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу + ВІЛ. «У мене була дуже гарна й добра сім’я. Я була татова доця. У 42 роки тато пішов купатись і не вийшов, помер. Молодша сестричка вступила вчитися на продавця. Їй потрібно було довчитися, гроші звідкись брати. Тоді був дефолт, і людям зарплату грішми не давали. Ось я під цю хвилю вляпалась». Щоб прогодувати сім’ю і дати освіту сестрі, відмовилася бути студенткою філармонії і почала продавати наркотики. Згодом стала вживати сама. Захворіла на ВІЛ, пізніше на туберкульоз. Померла 16 серпня 2011-го. Сестра вийшла заміж, народила дочку, живе у Москві.
Мати на похороні сина Геннадія, 14 жовтня 2011 року.
Читайте також: Нас було 52 млн: куди поділися 6 000 000