Українські добровольці — один з таких міфів. Ворожа пропаганда зліпила з них «нацистів» і «карателів», українська патріотична спільнота — бездоганних лицарів, які немов матеріалізувалися з козацьких дум, стрілецьких і повстанських пісень. Не казатиму, що правда десь посередині. Бо що це означатиме: по парних днях — «карателі», по непраних — лицарі чи окремі батальйони — лейб-гвардія, а інші — бандформування? Це так само дурня, як і будь-яке узагальнення малокомпетентної людини. На щастя, тепер у розмовах про добровольчий рух є один вагомий (у буквальному сенсі теж: 600 сторінок тексту щільної верстки, а також сотні фото, мапи операцій, іменний покажчик) аргумент — книжка Олени Білозерської «Щоденник нелегального солдата». Це пряма мова, цілком інсайдерська інформація — сперечатися з написаним наважиться тільки той, хто має не менший бойовий досвід, в іншому разі — це розмова мехвода з танкової бригади з гравцем у World of Tanks.
Читайте також: Занедбаний скарб
Літопис — жанр ніби химерний та архаїчний, те, що радянські замполіти називали «бойовий літопис частини», — теж не годиться для визначення «Щоденника» Білозерської. Однак точнішого, мабуть, і не знайти. З тією різницею, що зазвичай літописці складали хроніки з урахуванням поточної політичної кон’юнктури. Олена нині безпартійна й узагалі поза добровольчим рухом, сьогодні вона лейтенант морської піхоти, і саме в цей момент наважилася підбити підсумки фронтової нелегальщини. Ми бачимо дуже розгорнуту перспективу: детальну, день за днем, історію одного розвідувального підрозділу, що починав воювати в складі «Правого сектору» й продовжив в Українській добровольчій армії. Підрозділу, якого нині не існує, але більшість його бійців — з тих, що вижили, — воюють донині, уже легально, у лавах ЗСУ. І це природно, бо, як вважає Олена Білозерська, місія добровольців — «скелетувати армію».
Зі сторінок книжки на нас дивляться бійці та командири: живі й мертві, молоді й не дуже, хлопці й дівчата, волонтери, місцеві мешканці — всі, хто оточував Олену протягом 2014–2017 років. І це не просто «ілюстративний матеріал», про кожного героя є бодай кілька рядків, навіть якщо зустріч була короткою. Авторка помістила у свій літопис масу сюжетних ліній: окрім власне фронтових буднів, бачимо внутрішньопартійне життя «Правого сектору», побут тилових баз і бліндажів на «нулі», чуємо розмови в потягах, що йдуть на схід, і безліч історій, кожна з яких — правдива. «Щоденник» написаний за принципом самовидця: ідеться про події, учасницею яких була сама авторка, чи подається пряма мова тих, хто був тоді в тому місці. У такий спосіб детальність і масштабність описів перетворює «ще одну розповідь про війну» на енциклопедію. Білозерська не пише про всі без винятку добровольчі батальйони, але передає дух і суть самого явища. Того, у яке найважче врубається обиватель (нехай і не завжди «ватної» орієнтації): як можна воювати без жодної зарплати, статусу, шукати можливість бути на фронті якомога довше, а не рахувати дні до кінця ротації? У саме існування таких людей не вірить ні успішний бізнесмен, ні водій вантажівки. Але вони були і є. Це не лицарі й лицареси, що зійшли зі світлин вояків УПА, «правовірні» націоналісти, які щонеділі ходять до церкви, говорять рафінованою українською, читають тільки Кобзаря і слухають лише Солов’яненка. Шлях у добровольці в кожного свій: когось відбракував військкомат, хтось не хоче жити за статутом, хтось природжений авантюрист і романтик (так, вони теж існують!), хтось вірить, що «все це скоро закінчиться» й тому не варто долучатися до легальних підрозділів. Чи може проміж таких людей трапитися мародер чи кримінальник? Так, і Олена, не приховуючи правди, пише про все: про звитяги й ганебні випадки, про чвари на політичному й побутовому ґрунті та справжнє братерство, яке може народитися тільки в окопах, де люди чи не щодня зазирають в очі смерті.
Інколи здається, що час на сторінках «Щоденника» завмирає: не відбувається нічого, окрім готування їжі, рубання дров і гри з кошенятами на подвір’ї. Потім книжка різко повертає немов у жанр політичного детективу: загадкові персонажі закликають «повернути стволи на Київ» і навіть намагаються втілити цей заклик у життя, відчувається контргра спецслужб. Але все це реальне життя. Часом рутинне й геть невеселе, часом захопливе, мов у трилері, коли знання з орнітології допомагають героєві вирахувати ворожу ДРГ. І це не сценарій, а літопис того, що було насправді. Того, про що Олена, її побратими й посестри не забудуть ніколи, не маємо на це права й ми з вами.
Придбати книжку «Щоденник нелегального солдата» можна за посиланням.