Я давно не дивлюся телевізора – тільки деякі програми, та й то в запису. Дивне зізнання для професіонала. Але кожен професіонал – ще й людина. Він так само має право бути не лише вередливим, а й вразливим. А отримати психологічну разом із естетичною травмою, погодьтеся, є від чого.
Не кажу про російські серіали, де звитяжні менти ловлять мерзенних злочинців, а звитяжні десантники ловлять мерзенних мусульманських терористів. І не про інші, теж російські, де чарівні провінційні панянки ловлять… якщо на хвильку замислитися, так само мерзенних столичних чоловіків. І не про один безкінечний, цього разу вітчизняний, політсеріал, де звитяжні політики, ходячи з ток-шоу на ток-шоу, ловлять нас із вами (боронь Боже когось засуджувати, сам долучився). Я про все це разом. Про інтегральне послання з телевізора. Про сукупний message. Він зводиться до того, що всі люди тупі, агресивні, бездарні, егоїстичні, брехливі й несимпатичні. Ось так. Якщо ж раптом пощастить натрапити на програму, де, так би мовити, просуваються вічні цінності, нудити починає дуже швидко й нестримно. Починаєш ненавидіти людей, які їх просувають разом із цінностями. Мізантропія.
Тому й не дивлюся. Але, мушу зізнатися, на парочку серіалів таки підсів. Вони американські. Поліцейські. Детективні. Не через слабкість до легкого жанру (хоча не бачу в такій слабкості нічого ганебного). А, власне, через прості істини, які цинічні голлівудські продюсери зі сценаристами протягують між рядків. Їхні герої весь час намагаються покарати зло, утвердити закон, захистити скривджених, а коли це не вдається, їх страшенно мучать докори сумління. Крім того, вони перечувають, якщо зраджують дружині, брешуть напарникові або ображають своїх дітей. Суцільний Достоєвський разом із Законом Божим для молодших класів.
Дивно інше: усвідомлюючи, наскільки нісенітна вимальовується картина, ти все одно віриш цим героям. Вочевидь, й американці вірять. Цікаво: покидьків, продажних копів, які співпрацюють із мафією, в Сполучених Штатах не бракує. І про них так само знімають фільми. Але з чесних, принципових героїв там ніхто не сміється. Чесність не предмет для співчуття чи дотепів.
Багато разів був у США, там у мене чимало родичів і друзів, здається, я достатньо знаю цю країну зсередини. Бачив і покидьків, і праведників. Корумпованих поліціянтів, щоправда, не зустрічав. Зустрічав одного з колишніх «наших», він у перший рік еміграції спробував дати хабара патрульному, який зупинив його за перевищення швидкості, так його досі тіпає, як згадає. Я помітив одну закономірність: ті, кому вдалося інтегруватися, врости в тамтешнє життя, чогось досягти і стати, власне, американцями, ніколи не іронізують із приводу загальновизнаних моральних засад. І навпаки, ті, хто залишився на узбіччі, полюбляють кепкувати з «тупих» америкосів, як це роблять глядачі на концертах Міхаіла Задорнова.
Здогадуюся, чому так багато людей у світі ненавидять Америку. Частково, звісно, через заздрощі, але не це головне. Ті, хто називає Сполучені Штати всесвітнім злом, Великим Сатаною, кублом імперіалізму, насправді просто відмовляються повірити, що американці щирі у своїх ілюзіях і забобонах. Їм не спадає на думку, що добробут і дурні ілюзії пов’язані між собою.
Що вважати нормою? Можна вірити, що норма – людська ницість, і це буде правдою. А можна в те, що норма – це недосяжний ідеал (хоча чому недосяжний?), і це так само буде правдою. Наше власне вольове зусилля диктує точка відліку для прийняття рішень та оцінки дійсності.
Можна вірити, що брехати й не виконувати обіцянок, смітити й грубіянити – природна людська поведінка. Тоді ми житимемо під постійною загрозою, що в нас заберуть наше майно, й купатимемося в бруді, що, власне, з нами й діється. Можна переконати себе, що брехня й агресія – це аномалія, і тоді… Тоді, звісно, ніхто не гарантує, що поруч не з’явиться черговий Бернард Медофф (питомий американський персонаж), але доріжки, швидше за все, підмітатимуть, а дітей не викидатимуть на вулицю – навпаки, стоятимуть у черзі на всиновлення.
Досить вирішити, що політика – брудна справа, і вона такою стане. Досить змиритися з тим, що в країні нічого не можна поміняти, і вона ніколи не зміниться на краще. Досить повірити телевізору, що всі ми ідіоти…