Що таке Європейське енергетичне співтовариство?
Енергетична хартія – це міжнародна угода, яка першочергово була націлена на об’єднання секторів енергетики Радянського Союзу та Східної Європи з Європейським Союзом.
Наприкінці Холодної війни, у червні 1990 року прем’єр-міністр Нідерландів Рууд Любберс запропонував схему кращої співпраці з країнами Східної Європи, особливо з нестабільним СРСР у секторах енергетики та безпеки. Члени Європейського Союзу мали на меті інвестувати у Східну Європу, яка, у свою чергу, постачала би енергію. Тож така співпраця була вигідна обом сторонам. Східна Європа потребувала і досі потребує інвестицій, а Західна Європа хотіла стати незалежною від інших експортерів енергії, наприклад, від ОПЕК. Три роки потому, 17 грудня 1994 року був підписаний договір разом з Протоколом з питань енергетичної ефективності та суміжних екологічних аспектів (ПЕЕСЕА).
Росія також підписала угоду, яка повинна була набрати чинності після її ратифікації щонайменше 30-ма країнами. Згодом 17 країн та 10 міжнародних організацій отримали статус спостерігача. Після підписання договору була запроваджена Конференція з Енергетичної хартії як уповноважена за прийняття рішень. У квітні 1998 року 30-та ратифікація дозволила договорові набрати чинності.
Зміст договору
У договорі прописано 4 основні мети:
1. Захист іноземних інвестицій на основі розповсюдження національного режиму та захист від основних некомерційних ризиків;
2. Недискримінаційні умови торгівлі енергетичними матеріалами, продуктами та пов’язаним з енергетикою устаткуванням на основі правил СОТ, а також свобода транзиту енергії трубопроводами, електромережами та з використанням інших видів транспортування;
3. Розв’язання суперечностей між державами-учасницями та, у випадку інвестицій, між інвесторами та країною, що їх приймає;
4. Сприяння підвищенню енергоефективності та намагання звести до мінімуму вплив виробництва та використання енергії на навколишнє середовище.
Договір до Енергетичної хартії містить зобов’язання країн-учасниць полегшувати енерготранзит через їхню території, та це не зобов’язує жодну з країн надавати доступ третім сторонам. Національний суверенітет понад енергоресурси – такий оновний принцип договору (стаття 18). Метою даного договору є сприяння прозорості та ефективності операцій на ринку енергоносіїв, але за національними урядами залишається право визначати структуру енергетичного сектора. Кожна країна вільна визначати, розвідувати їй національні енергоносії чи ні та у який спосіб, а також до якої міри бути відкритою для іноземних інвестицій. Та, звичайно ж, країни не зобов’янані приватизувати державні енергетичні компанії.
Наслідки для Європейського Союзу та України
Після російсько-української газової війни Європейський Союз намагався досягнути наступних 5-ти цілей:
- В короткостроковій перспективі – сприяння роботі регіональних енергетичних альянсів;
- Інтеграція України до Європейського енергетичного співтовариства;
- Раціоналізація використання енергії, що є цікавим як для України, так і для Росії, тому що неспожита енергія може йти на експорт;
- У середній перспективі – альтернативи транспортування, наприклад, зріджений природній газ як сигнал Росії, “Північний потік” та “Південний потік” як сигнал Україні та “Nabucco” як сигнал для обох;
- У довгостроковій перспективі – стимулювання розвитку альтернативних відновлювальних енергоносіїв.
У будь-якому випадку друга заявлена мета, здається, вже досягнута. Через необхідність лібералізації ринку Україна повинна поділити на частини державний Нафтогаз. У ЄС заборонено керувати енергомережами і у той же час постачати газ та електрику споживачам. Із закінченням монополії Нафтогазу потрібно досягнути більшої конкурентоспроможності, а міжнародним інвесторам надати можливість брати участь у модернізації української газотранспортної системи. З іншого боку, українські виробники енергії отримають доступ на європейський газовий ринок.
За будь-яких умов ЄС та Україна хочуть розпочати модернізацію чимшвидше
Що робитиме Росія
Росія як найбільший експортер енергоресурсів в регіоні підписала, але не ратифікувала договір через так зване «правило Газпрому», яке говорить, що у країнах реєстрації компанії, у яких діють суворі умови доступу на ринок, ці компанії не можуть скуповувати товар у європейському ліберальному енергетичному секторі. Газпром є єдиною компанією, яка керує у російській енергетичній імперії, а Кремль не хоче цього змінювати. З іншого боку, без ратифікації Газпром не зможе напряму пропонувати товар на європейських ринках енергоносіїв. Здається, це влаштовує всіх, а це, в свою чергу, загрожує постійним зростанням цін, а не закручуванням кранів.
Компроміс можливий, та внаслідок Грузинської війни переговори були призупинені в серпні 2008 року. Іншою проблемою є те, що Росія не хоче поступатися своєю монополією на постачання газу з Центральної Азії. 20 серпня 2009 року Росія офіційно заявила, що вона не мала на меті ставати учасницею договору та додаткового протоколу, таким чином поклавши кінець дії попередньої заявки на членство в Енергетичній хартії та ПЕЕСЕА починаючи з 18 жовтня 2009 року. 30 листопада 2009 року Постійна палата третейського суду в Гаазі винесла постанову, за якою акціонери ЮКОСа можуть позиватися проти російського уряду.
Тож Росія не приймає Європейську енергетичну хартію, та все ж деякі важливі функції виконують саме росіяни: заступник голови Конференції з Енергетичної хартії Анатолій Яновський та замісник генерального секретаря Володимир Рахманін.
Не довелося довго чекати й на відповідь Росії на підписання Україною Енергетичної хартії. 28 вересня російський та китайський президенти Дмитро Мєдвєдєв і Ху Цзіньтао урочисто відкрили перший трубопровід між найбільшим світовим виробником нафти – Росією – та найбільшим світовим споживачем нафти – Китаєм. Крім того, вони підписали більше дюжини енергетичних та фінансових угод задля розвитку економічної та політичної співпраці між цими країнами.
Тож, ЄС є найбільшим імпортером газу, Росія – найбільшим експортером, а Україна – найбільшою транзитною країною. Ці тристоронні стосунки надто важливі, щоб їх відкидати. А Європейська енергетична хартія – це найкраща можливість повернути впевненість після газових суперечок минулого.