Сьома розповідь літературознавця Ростислава Семківа з циклу «Український сміх», записана для проєкту «Тижня» «Skovoroda auditorium».
Говоримо про оновлення центрального образу української епічної літератури – козака-невмираки, що «в воді не тоне й у вогні не горить».
Головним текстом, що актуалізує цей образ є «Енеїда» Івана Котляревського. Ця поема зумовлює чільну особливість українського нового епосу: він, хоч це й парадоксально, містить комічну складову, що пов‘язано з карнавальною культурою, якій притаманний бурлеск.
Видана 1967 року «Енеїда» з ілюстраціями Анатолія Базилевича стала культовою книгою та значним бібліографічним раритетом. У лекції говоримо про особливості образів Базилевича, його гру з формами комічного та причини популярності ілюстрованого ним видання.
В 1991 році з‘явилася мультиплікована «Енеїда», зрежисована Володимиром Дахном. Тут бурлескний елемент посилено, проте мультфільм зберігає дрібку ностальгійно-ліричного спогаду про «славу козацьку», що також є компонентом національного епосу.
Проте Дахно відомий створенням ще й образом нерозлучної трійки друзів у мультфільмах «Як козаки…», що з’являлися, головно, упродовж 80-х. Вони належним чином доповнюють українську епічно-комічну традицію.