Енді Серкіс: «Ґолум нікуди не зникав, я завжди відчував його присутність»

19 грудня в український прокат виходить «Гобіт: Несподівана подорож» – перша частина кінотрилогії, до якої розрослася екранізація повісті Джона Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти». Вихід цієї стрічки – знакова подія для кінобізнесу за всіма показниками. У режисерському кріслі Пітер Джексон, який так запаморочливо добре і прибутково втілив на екрані «Володаря перснів». Акторський склад теж вже знайомий глядачам, які знову побачать Ґендальфа у виконанні Єна МакКеллена й Елронда у втіленні Г’юго Вівінга, а Ґолума вкотре зіграє Енді Серкіс. Утім, останньому довелося приміряти на себе ще одну роль у новому проекті – другого режисера. Британський актор розповів Тиж­ню, чому трисерійного «Гобіта» можна вважати не лише приквелом до кінотрилогії «Володар перснів», а й частиною одного величезного фільму, складеного з шести не менш масштабних пазлів.

У. Т.: Ви нарешті повернулися до Середзем’я. Тепер не тільки як Ґолум, а й як другий режисер. Як так сталося?

– Для мене то був шок, бо я розраховував тільки на роль Ґолума. Але просто перед початком зйомок – за кілька тижнів – отримав листа, що Пітер Джексон хотів би запросити мене як другого режисера. На той момент я тільки відкрив компанію під назвою «Імаджинаріум». Ми спеціалізувалися на техніці захоплення руху – сканування жестів та міміки актора за допомогою датчиків і комп’ютера для відтворення їх комп’ютерним персонажем. Щойно отримали інвестиції, ще й чорнило на контрактах не висохло, як того самого дня я дістав цю пропозицію. Пітер завжди знав про моє бажання займатися режисурою. Я знімав короткометражки, відео­ігрові проекти, робив театральні постановки. В «Імаджинаріумі» саме готувався до повнометражного проекту. Тому все ідеально збіглося в часі, бо замість того, щоб виїжджати на зйомки незалежного кіно за 35 днів із п’ятьма акторами і кількома цифровими камерами, опинився на майданчику грандіозного фільму всіх часів у ролі другого режисера з величезною командою і 3D-техноло­гіями, розписаними планами і логістичними перевагами… Це як сісти за кермо Ferrari, щойно отримавши права. 

У. Т.: Ви вже, напевне, перепробували всю можливу кінотехніку і готові до будь-чого…

– Так, знімальна група другого плану працювала 200 днів. Часто люди не розуміють суті зйомок останнього, але на цьому проекті він не зовсім другий, адже масштаб величезний. Команда, яка його робила, за чисельністю така сама, як і команда основного. Ми не просто збирали кадри і склеювали їх докупи. Нам доводилося знімати цілі батальні, драматичні сцени та багато інших. Думаю, Пітер взяв мене, тому що я міг проконтролювати все так, як він би захотів, адже ми вже стільки працювали разом, та й актори основного складу теж знімалися в епізодах другого плану. Крім того, треба було уважно працювати з каскадерами: вони робили трюки, які часто починалися в епізодах основного плану, а продовжувалися на наших зйомках, тому доводилося стежити, щоб усе збігалося. А їх у стрічці було дуже багато, навіть акторам доводилося їх робити.

У. Т.: Чи змінився Пітер Джексон як режисер, відколи знімав «Володаря перснів»?

– Та ні, мабуть. У Пітера досить специфічний стиль роботи: він любить, щоб актори пропонували щось своє. Перевага цифрової зйомки в тому, що не буває дефіциту плівки, хіба що дефіцит ідей. Тож ми знімали епізод і не вимикали камер, щоб у разі потреби повертатися до нього й перезнімати, досліджувати та експериментувати. Люди вже звикають до великої кількості дублів і щоразу роблять щось трохи інакше або зовсім інакше, не надто заглиблюючись у якийсь один стиль. Джексон працює так, що написання історії фактично триває навіть під час редагування. Тож що більший вибір кадрів, то кращий можна створити епізод. Він відчуває, що коли надто зосереджуєшся на якомусь одному стилі виконання сцени, то втрачаєш варіанти вибору.

У. Т.: Ви справді знімали епізод про загадки в темряві першим?

– Так, із нього почали.

У. Т.: Це велика відповідальність, адже той фрагмент ключовий як для літературної основи, так і для всіх трьох фільмів майбутньої кінотрилогії. 

– Не те щоб ми спеціально починали з основного – з того, що слід було робити наприкінці, але такий порядок роботи був цілком логічним. По-перше, для знімальної команди, адже то був світ, який ми вже знали – Ґолума в його печері. А для Мартіна (Фрімена, виконавця ролі Більбо. – Ред.) це був ідеальний початок, тому що йому не треба було думати про 13 гномів і Торіна. Він міг просто зосередитися на взаємодії з одним актором і почати розбиратися, хто ж такий Більбо. Немає нічого кращого для включення в повноцінну роботу за зйомки основної, вирішальної частини на самому початку. А ще, оскільки я знав, що буду режисером, мені було добре відзняти все з Ґолумом і далі зосередитися лише на режисерській роботі. Пітер дозволив нам зіграти ту сцену одним махом, без перерв. Тому ми програвали її цілком майже на кожному дублі – два тижні! Джексон знімав із різних ракурсів. Йому дуже допомогло те, що то був старий знайомий йому світ і за одного персонажа – Ґолума – йому вже не доводилося переживати, бо з ним усе було зрозуміло з по­передніх частин. Так він міг допомогти Мартіну знайти належний образ Більбо. Зрештою все вийшло якнайкраще.

У. Т.: Як було повертатися до ролі Ґолума після такої перерви?

– Дивно. Адже Ґолум ніколи і нікуди насправді не зникав – я завжди відчував його присутність. Мене постійно просили поговорити його голосом, записати для когось повідомлення на автовідповідачі від нього. Його стільки копіювали й імітували, що, коли знову взявся за роль, мені здавалося, що я втілюю якогось абсолютно гіпертрофованого, оброслого всіма тими новими образами героя. Але врешті виявилося, що вони не так уже й міцно засіли в головах, тому мені було просто повернутися до образа, який я вперше грав 12 років тому.

У. Т.: Наскільки Ґолум у «Гобіті» відрізняється від Ґолума у «Володарі перснів»?

– Перед тим як зустріти Більбо, Ґолум тривалий час ні з ким не спілкувався, крім гоблінів та істот, яких він убивав. Тож після зустрічі з гобітом та його частина, у якій ще живе Смеагорл, шаленіє і прагне уваги, як мала невинна дитина, що бажає бавитися в загадки в компанії когось іншого. На відміну від Смеагорла Ґолум хоче тільки їсти. Ми дуже хотіли показати цей бік істоти – своєрідне роздвоєння особистості. Тож витягнули що могли з книжки. Зробили так, що, коли заходив Більбо, половину часу він не розумів, із ким говорить, і думав, що в кімнаті троє людей, а насправді було двоє. Ну й, звичайно, тут є ключові моменти втрати персня – вони емоційно найбільш насичені.

У. Т.: Так ми повертаємося до розмови Ґендальфа з Фродо у «Володарі перснів». Як теми і тональності фільму «Гобіт: Несподівана подорож» перетинаються з попередніми стрічками про Середзем’я?

– Тональність цієї  стрічки дуже заглиблена в легенди і міфологію «Володаря перснів». Вона не показує якогось відок­ремленого світу, тому в неї додано інші персонажі, накладено різні сюжетні лінії. Фільм не такий сюжетно простий, прямий, як попередні, й радше є передісторією до них, бо розповідає про зародження ворожнечі між гномами та іншими істотами й вибудовує ту реальність, яка необхідна, щоб усе ідеально сходилося у «Володарі перснів» із ним. По суті, це шість фільмів в одному.

У. Т.: Стрічка містить чимало комедійних моментів, особливо між гномами і Більбо, але водночас, напевне, багато темного, чи не так?