«Я не можу пообіцяти французам присвятити себе демократичним дебатам, бо я їм пообіцяв бути президентом до останку, а на українському кордоні триває криза», – складно відповів Макрон на просте запитання: чи буде він висуватись кандидатом у президенти Франції? Йдеться про відмовку, щоб не проголошувати свою кандидатуру вже зараз, або — про частину виборчої кампанії, що почалася де-факто, визначити непросто. Зрозуміло одне: війна в Україні стала частиною внутрішньої французької політичної дискусії, а позиція Емманюеля Макрона є доволі неоднозначною. З усіх інших кандидатів лише «зелений» Янік Жадо вважає Путіна «кривавим диктатором, з яким не слід мати справи». Решта — крайні праві Марін Ле Пен та Ерік Земур, республіканка Валері Пекресс, крайній лівий Жан-Люк Меланшон, навпаки, однозначно виступають за відновлення повномасштабних взаємин з Росією.
Аналогічні настрої панують у середовищі великого бізнесу, але не якісної преси, котра до кремлівського режиму ставиться здебільшого критично. Суспільна думка в країні ще вимогливіша: згідно з соціологічними опитуваннями IFOP, 73% французів негативно ставляться до Владіміра Путіна. Щоб обратися на другий термін, Макрону потрібно філігранно зманеврувати між опінією та настроями політичного класу, між сподіваннями французького бізнесу та узгодженою позицією колективного Заходу щодо війни в Україні.
Від моменту, коли Росія заповзялась нагромаджувати війська на лінії зіткнення на Донбасі та поблизу українського кордону в Білорусі, французький президент розвинув бурхливу діяльність, аби Москва не говорила лише з Вашингтоном, але й також з європейцями. Французьке головування в ЄС надало амбіціям французького лідера додаткової легітимності. І ось сьогодні, 7 лютого, Емманюель Макрон приїздить на переговори з Путіним, що заплановані в Кремлі на другу половину дня.
«Цей візит буде для Макрона безпрецедентним, оскільки його остання зустріч з президентом Росії відбулася в травні 2018 року в Константинівському палаці поблизу Санкт-Петербурга, – пише французький часопис Journal de dimanche (JDD), поки що — єдине медіа, яке здобуло коротке інтерв’ю президента перед поїздкою. – Тоді Владімір Путін публічно заявив, що «діалог завжди краще, ніж конфронтація»… За два дні до свого від’їзду до Москви, відразу після розмови з Генеральним секретарем НАТО Еммаюуель Макрон поділився з JDD такими міркуваннями: «Останній період підтвердив, що коли вирішено не розмовляти, – таким минулого року був вибір європейців, коли ми з канцлером Меркель пропонували саміт ЄС-Росія, – ви не можете вирішити жодного конфлікту. Тому що тоді ми дозволяємо іншим говорити про наc від нашого імені, і ми також не можемо заопікуватится нашою колективною безпекою». Свята віра Макрона в діалог з Росією майже релігійна. Вперте небажання бачити, що справжня проблема — то не відсутність діалогу, а свідомі наміри господаря Кремля, легко може зіграти з ним лихий жарт. А що Макрон підрядився до Москви переговірником від цілого Євросоюзу, то наслідки помилок, якщо їх буде зроблено, будуть масштабними не лише для його власної політичної кар’єри.
Читайте також: Макрон відвідає Київ у найближчий вівторок, а днем раніше буде з візитом у Москві
Один з підводних рифів, на який неминуче наразиться французький президент під час переговорів з Путіним — це прикра кремлівська звичка вимагати все і не давати нічого. Тиждень поцікавився у дипломатичній службі Єлисейського палацу напередодні візиту, Москва, така наполеглива в очікуваннях нового проєкту закону про статус Донбасу, готова, зі свого боку, на конкретні компроміси та поступки? Відповідь була наступною: «Ви знаєте, я б сказав, що це не входить до звичок Путіна — спілкуватися в такому дусі. Справа в тому, що президент Путін, як він це, до речі, казав публічно, має дуже жорсткі вимоги до київської влади. І він дуже чітко каже, що чекає, поки київська влада виконає Мінські домовленості в тому порядку, в якому вони сформульовані. Себто в першу чергу влада Києва мала б
вести переговори в Тристоронній контактній групі, в підкомісіях, у даному випадку – в
підкомітеті з політичних питань. Йдеться про 4 тексти, які Київ, на рівні винятку, мав би узгодити, на його думку, з сепаратистами. Ви знаєте, що ніщо не зобов’язує Україну до прямих переговорів із сепаратистами. Україна цього не хоче, а Франція та Німеччина до процесу не втручаються, власне, на підтримку української позиції. Звичайно, Росії хотілося б
щоб Україна, в ширшому сенсі, здійснювала безпосередні переговори з сепаратистами, але це неприйнятно. Отже, нині ми маємо визначити умови, за якими, по суті, відбуватимуться переговори стосовно закону про статус (Донбасу – Ред.). Це те, чого росіяни дуже вимогливо чекають від українців».
Згідно з інформацією JDD, під час візиту до білокам’яної Емманюель Макрон обговорюватиме не лише вибухонебезпечну ситуацію на українських кордонах, але також — загальну структуру європейської безпеки. «Напередодні візиту Макрон скерував до Москви свого спеціального представника з питань РФ, П’єра Вімона. Під час розмови з керівництвом російського МЗСу та дипломатичного радника Путіна, що тривала три години, йшлося про «неподільність безпеки». Ця концепція означає, що жодна держава не може зробити нічого на власний розсуд, без відповідних наслідків для себе, що було підтверджено на зустрічі Путіна з Сі Цзіньпіном у Пекіні. «Що ви собі думаєте? – спитав представник Франції. – Коли ви аннексуєте Крим або нападаєте на Грузію, це — не загроза і це може залишатись без наслідків?» Росіяни не відповіли».
Отакі розкладки перед візитом, що спричиняє більше тривоги, ніж сподівань на краще. Як зазначив в одному з недавніх інтерв’ю політолог Ніколя Тензер: «Франція не в змозі встановити серйозний баланс сил з російським режимом. Ані самостійно Євросоюз, ані сама лише Франція не мають засобів впливати на ситуацію довкола України. Путін повинен знати, що президента Макрона підтримують Сполучені Штати. Якщо говорити конкретно, то суть балансу сил — це, з одного боку, здатність до військової відповіді, а по-друге, – можливість санкцій проти найближчого оточення Путіна, тобто олігархів… Те, що Путін намагається зробити, — це вбити клин між європейцями та американцями. Тому кілька тижнів тому він зажадав говорити лише з Джо Байденом. На щастя, поки що йому не вдалося посварити європейців з американцями.”
Читайте також: У Парижі дев'ять годин тривали перемовини радників лідерів Нормандської четвірки. От, що заявили сторони після події
Напередодні візитів до Москви та Києва, Єлисейський палац активно повідомляв пресу про переговори, що здійснював Макрон зі світовими лідерами, готуючись до переговорів. Він спілкувався телефоном з Джо Байденом та Борісом Джонсоном, Шарлем Мішелем та Урсулою фон дер Ляйєн, Олафом Шольцем та Анджеєм Дудою, Єнсом Столтенбергом та Маріо Драгі, Марком Рютте та Віктором Орбаном, Джастіном Трюдо та президентами країн Балтики. Відстежуючи ситуацію, французька преса часто проводить паралелі з іншим французьким головуванням у ЄС, за Саркозі, коли Росія атакувала Грузію. Посади верховного представника ЄС із питань зовнішньої політики ще не існувало, і Саркозі зіграв де-факто переговірника ЄС, без відповідних ретельних узгоджень своїх кроків. Він стрибав із літака на літак, і в результаті з помпою представив мирний план свого імені, що обернувся для Тбілісі легалізацією російського загарбництва. Граблі Саркозі — це друга небезпека, що чигає на Макрона між Москвою та Києвом.
Путін полестив президенту Франції, назвавши його «єдиним, з ким можна вести справжні серйозні дискусії». З того, як радісно цитують визначення радники Макрона, можна зробити висновок, що рибка гачок ковтнула. Що далі? Людину, впевнену у своїй місії, використовувати в темну не так і складно. «Ми сподіваємося деескалації», – кажуть у Парижі