Розкажіть, будь ласка, про Кримську платформу як інструмент деокупації.
— Кримська платформа — це новий міжнародний координаційно-консультативний формат. Його мета — консолідувати увагу й ресурси міжнародної спільноти в питанні деокупації Криму. Тобто Кримська платформа — це про стратегію, консолідацію та синергію.
Кримська платформа має стати зовнішньополітичним елементом загальної стратегії деокупації півострова. Кінцевою метою є відновлення суверенітету України над півостровом. Для її досягнення тактично важливо посилити зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на відновлення поваги до усталених норм і принципів міжнародного права та невизнання будь-яких спроб змінити міжнародно визнані кордони силовими методами. Фактично йдеться про спільний пошук відповідей на злочини РФ у Криму.
Наразі діяльність Платформи зосереджено на п’яти пріоритетних напрямах. Передусім це консолідація політики невизнання анексії Криму Російською Федерацією, посилення ефективності санкцій, забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні та Східному Середземномор’ї. Надзвичайно важливим аспектом роботи Платформи є захист прав людини, зокрема забезпечення свободи виявлення поглядів і мирних зібрань, а також забезпечення освітніх, культурних і релігійних прав корінних народів державою-агресором. І нарешті, Платформа зосереджується на подоланні негативного впливу тимчасової окупації Криму на економіку й екологічну ситуацію на півострові.
Читайте також: Засади деокупації
Платформа стане багатошаровим організмом, що працюватиме одночасно на чотирьох різних рівнях: глав держав та урядів, міністрів закордонних справ, депутатів парламентів та експертів. Першим заходом, який офіційно започаткує діяльність Кримської платформи, стане установчий саміт. Його плануємо організувати в Києві 23 серпня 2021 року.
Важливо, що всі ключові партнери України підтримали ініціативу створення Кримської платформи й розглядають можливість участі в саміті. За його результатами плануємо ухвалити підсумковий документ — хартію, що підтвердить відданість учасників саміту незалежності та територіальної цілісності України й окреслить міжнародну політику щодо Криму.
Кримська платформа матиме й парламентський складник. Ми вітаємо створення 3 грудня 2020 року у Верховній Раді України міжфракційного депутатського об’єднання «Кримська платформа». Народні депутати просуватимуть цілі Кримської платформи в парламентських асамблеях міжнародних організацій і наявних міжпарламентських «групах дружби». Парламентський вимір також передбачає внутрішні завдання, зокрема у відповідному законодавстві:
a) скасування закону про створення вільної економічної зони (ВЕЗ) «Крим»;
б) перегляд чинного закону про санкції;
в) схвалення закону про статус політв’язнів.
Наскільки я знаю, зараз готується пакет проєктів законів щодо статусу корінних народів і кримських татар.
Також триває робота зі створення міжнародної експертної мережі Кримської платформи. Вона об’єднає українських та іноземних експертів з аналітичних установ, неурядових організацій і медіа, які надаватимуть інформаційно-аналітичну підтримку діяльності платформи.
У перспективі в рамках Кримської платформи може бути створено ще один рівень — локальний. Він передбачатиме реалізацію проєктів соціального й економічного розвитку прилеглих до АРК областей.
Нині всі наші зусилля спрямовані на консолідацію всередині України, щоб кожен вимір працював ефективно, а також на організацію установчого саміту Кримської платформи.
Які пріоритети розвитку відносин України з тюркським світом?
— Історія становлення української державності тісно пов’язана з тюркським світом. Упродовж століть в українсько-тюркських відносинах були і спільні успіхи, і взаємні розчарування; і війна, і мир.
Великою мірою Україна має стати спадкоємицею тюркської культури через своїх громадян — кримських татар — носіїв тюркської ідентичності.
Читайте також: Імітація деокупації
Сьогодні Україна розвиває відносини з країнами тюркського світу: Туреччиною, Азербайджаном, Казахстаном, Туркменістаном, Узбекистаном, Киргизстаном, до того ж деякі з них визначено стратегічними партнерами нашої держави. На особливу увагу, звісно, заслуговує трек україно-турецьких відносин, який нині можна назвати суперінтенсивним.
Якщо запитати пересічних українців, що, на їхню думку, пов’язує Україну й Туреччину, переважна більшість одразу згадає Роксолану — дружину Сулеймана Першого, султана Османської імперії.
Але у відносинах між нашими країнами є й інші цікаві сторінки історії. Ще в жовтні 1914 року, приймаючи делегацію Союзу визволення України, міністр внутрішніх справ Османської імперії і фактично друга особа правлячого тріумвірату Талаат-паша визнав право українського народу на будівництво власної держави. А в січні 1918-го Талаат-паша як очільник делегації Центральних країн на мирних переговорах у Брест-Литовську рішуче відкинув спроби більшовицької Росії включити в переговорний процес представників маріонеткового Харківського уряду «УСРР» і заявив, що переговори з українського питання розпочнуться лише після прибуття делегації Української Народної Республіки.
Позиція Туреччини сьогодні непохитна в питаннях територіальної цілісності й суверенітету України. Це сприяння відчувається через підтримку українських ініціатив і резолюцій щодо Криму в міжнародних організаціях. Зусиллями президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана було звільнено наших громадян — лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова й Ахтема Чійгоза. У 2020 році українсько-турецькі відносини значно активізувалися. Туреччину відвідали президент України Володимир Зеленський, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Україна й Туреччина значно посилили військове співробітництво. Активізовувалася також наша економічна співпраця. Важливим питанням двостороннього порядку денного є завершення переговорів щодо укладення Угоди про вільну торгівлю. Окрему увагу МЗС України приділяє публічній дипломатії України в Туреччині, адже вміле застосування інструментів м’якої сили є одним із наших пріоритетів в умовах, коли Росія виділяє чималі кошти на пропаганду задля спотворення іміджу України у світі. Тому в Туреччині активізує свою діяльність Український інститут.
МЗС України та Національна комісія UNESCO Туреччини окреслили проєкти двосторонньої співпраці щодо нематеріальної культурної спадщини. Спільно з МЗС Туреччини ми опрацьовуємо питання укладання міждержавної угоди про взаємне заснування культурних центрів. Туреччина — Національна Комісія ТР у справах ЮНЕСКО — підтримала ініціативу президента України Зеленського та української комісії в рамках відзначення 75-ї річниці ЮНЕСКО, коли закриті в умовах пандемії COVID-19 кордони не дають нам змоги ділитися красою культурної спадщини країн — членів організації. Долучитися до відеофлешмобу впродовж ювілейного року ми запрошуємо й інші країни.
Під час мого візиту до Туреччини 16 жовтня 2020 року я мала можливість обговорити з керівником Управління у справах закордонних турків і споріднених громад Абдулою Ереном можливості активізації програм обмінів між українською, зокрема кримськотатарською, та турецькою молоддю, публікації перекладів творів українських і кримськотатарських авторів у Туреччині, онлайн-освіту, лідерські програми.
Читайте також: Девід Саттер: «Деокупація Криму та Донбасу — це питання часу»
Сьогодні ми уважно вивчаємо модальності участі України в роботі Ради з питань співробітництва тюркомовних держав (Тюркська рада) та Міжнародної організації тюркської культури (ТЮРКСОЙ) і вже розпочали діалог на рівні високих посадових осіб цих організацій.
Під час свого візиту до Туреччини, який вже згадувала раніше, я зустрічалася з генеральним секретарем Тюркської ради Багдадом Амреєвим. Ми змогли детально обговорити перспективи участі України в цій організації як спостерігача. Сподіваюся, що участь у Тюркській раді дасть змогу продемонструвати особливі зв’язки України з тюркським світом і привернути додаткову увагу до питань прав і становища кримськотатарського народу та що важливо, на міжнародній арені актуалізувати питання деокупації Криму.
У грудні 2020-го ми також мали честь приймати в Україні Дюсена Касеїнова — генерального секретаря Міжнародної організації тюркської культури «ТЮРКСОЙ». Цю організацію було створено на підставі договору, підписаного в 1993 році міністрами культури Азербайджану, Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Туркменістану й Туреччини. Вона є потужним майданчиком для сприяння розвитку співпраці між країнами-членами у галузях науки, освіти, культури й мистецтва, зміцнення дружби між тюркськими народами та поширення тюркської культури.
На моє глибоке переконання, участь України в діяльності ТЮРКСОЙ не лише продемонструє особливі зв’язки нашої країни з тюркським світом, а й сприятиме досягненню спільних цілей. Серед великих постатей, які об’єднують Україну та тюркський світ, є вчений-сходознавець Агатангел Кримський і просвітник Ісмаїл Гаспринський. Обоє залишили значний слід у розвитку тюркського світу як явища. У 20-х числах березня відзначається свято Наврез, або Навруз. Це свято як культурна традиція багатьох народів, що знаменує перший день весни й оновлення природи, є втіленням єдності культурної спадщини й багатовікових традицій та відіграє важливу роль у зміцненні зв’язків між народами. Традиційно кримські татари також його відзначають. Користуючись нагодою, хочу привітати всіх, хто святкує, та побажати миру, добробуту і благополуччя, а також висловити сподівання на успішний розвиток відносин України з державами тюркського світу.
Яка роль корінних народів у зовнішній політиці України?
— Майже з перших днів окупації АРК і міста Севастополя РФ обрала переслідування кримських татар чи не головною мішенню репресивної машини. Що не дивно, адже для авторитарних систем РФ це традиційна політика: винищення корінного населення. Із першої анексії Криму в 1783 році, коли Єкатєріна ІІ репресувала духовну й інтелектуальну еліту, коли почався масштабний перепис історії кримських татар і знищення кримськотатарської ідентичності взагалі, а також русифікація регіону. Як наслідок, упродовж наступних 100 років третина кримських татар змушена була емігрувати. Ми досі маємо великі діаспори у країнах колишньої Османської імперії як наслідок кількох великих хвиль еміграції з анексованого Криму ХVІІІ–ХІХ століття.
Депортація 1944 року поставила кримських татар в умови виживання, коли майже половина народу померла через голод і хвороби. Спроба анексії 2014 року для кримських татар стала черговим ударом та по суті поверненням у ту репресивну дійсність, проти якої народ боровся десятки років.
Водночас політика офіційного Києва щодо кримських татар зазнала важливих змін. У 2014 році Україна приєдналася до Декларації ООН з прав корінних народів і фактично визнала такими кримських татар разом із караїмами та кримчаками. Питання захисту кримських татар, зокрема й політичних в’язнів, завжди перебуває в полі уваги та щоденної роботи дипломатів МЗС України й у постійних представництвах при міжнародних організаціях: ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших.
Читайте також: Військово-юридичний формалізм
Додаткові зусилля спрямовані на визнання міжнародною спільнотою депортації кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.
Я також мала можливість торік у грудні взяти участь у 13-й сесії Експертного механізму ООН з прав корінних народів. Він є допоміжним органом, що надає Раді ООН з прав людини експертні консультації з прав корінних народів, викладених у Декларації ООН про права корінних народів. Я зверталася до спеціального доповідача Ради ООН з прав людини стосовно прав корінних народів і запрошувала відвідати Київ.
Окремо хотіла би згадати Постійний форум ООН з питань корінних народів, який щорічно відбувається у штабквартирі в Нью-Йорку. На цьому майданчику Україна активно працює разом із представниками Меджлісу кримськотатарського народу. Я неодноразово брала участь у сесіях Постійного форуму, зокрема присвяченому 10-й річниці Декларації ООН про права корінних народів.
Переслідування кримських татар і дискримінаційна політика щодо наших громадян розглядається в Міжнародному суді ООН за позовом Україна проти Росії. На жаль, проміжне рішення суду відновити діяльність представницького органу, який Верховний суд РФ визнав «екстремістською організацією» та заборонив, Росія ігнорує.
Водночас хочу наголосити на необхідності законодавчого врегулювання питання корінних народів і статусу кримськотатарського народу, адже воно чутливе в нашому суспільстві, до того ж ми є свідками, як етнофактор використовують сусідні країни.
Між правами національних меншин і корінних народів є відмінність, хоча корінні народи — нерідко кількісно національна меншина. Караїмів і кримчаків, на жаль, залишилося кілька тисяч осіб у світі. Кримські татари у Криму через відповідну політику Росії різних часів також були доведені до стану національної меншини. Після повернення у Крим із місць депортації станом на початок 2000-х років близько 13,5 % населення півострова становили кримські татари.
Перед Україною сьогодні багато завдань не тільки щодо відновлення свого суверенітету в Криму, а й щодо збереження культур і мов корінних народів, захисту їхніх прав. Важливе рішення цього року ухвалив президент Зеленський у День спротиву окупації Криму 26 лютого. Відповідний указ передбачає розробку Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022—2032 роки. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України підготувало Концепцію розвитку та популяризації кримськотатарської мови, яка зараз перебуває на погодженні в інших органах влади.
Одне слово, багато вже зроблено, але й попереду роботи не менше.