За дуже дивною іронією долі 8 січня 1935 року в протилежних частинах світу народились Елвіс Преслі й Василь Симоненко. На те вона й іронія вищих сил, що нам ніколи не розгадати їхніх задумів і планів. Але йдеться не про те, щоб порівнювати двох абсолютно різних людей, а про те, щоб простежити, яку вигадливу траєкторію може обрати доля, аби привести до слави. Дуже відмінної, дуже примхливої, але неминучої для того, хто має талант та лишається йому вірним і всупереч долі, і завдяки їй.
За походженням, Елвіс Преслі — ірландець. І, зрештою, історія його успіху — це легендарна історія про те, що ірландців в Америці більше, ніж у самій Ірландії, і рано чи пізно одному з них мало дуже пощастити.
Життя Преслі дослідили, видається, мало не до кожної хвилини. Багато сторінок, наприклад, присвятили його поведінці на сцені, тим майже шаманським танцям самими ногами, за які він дістав прізвисько Elvis-Pelvis (англ. pelvis — таз, пояс скелета нижньої кінцівки). І ще цікаво, що Преслі — це суто американський феномен, адже в нього було лише два виступи за межами США, та й то недалеко звідти — у Канаді. Також усі його пісні — не зовсім його, бо він був здебільшого не автор, а виконавець, хоча деінде записали і як співавтора. Загалом уже давно лунають думки, що весь його успіх полягає в тому, що це біла людина, яка грала й співала музику темношкірих, а в той відверто расистський час, коли Елвіс став популярним, якраз бракувало такої фігури, гідної скласти конкуренцію афроамериканським виконавцям.
Тож для США він насамперед утілення американської мрії. Відповідно, і будь-яка книжка чи фільм про нього просто таки приречені на успіх. Що й засвідчив, зокрема, нещодавній байопік База Лурманна «Елвіс» (2022), де роль Короля тріумфально виконав Остін Батлер, і в підсумку фільм здобув 57 нагород різноманітних фестивалів. Засвідчивши тим факт, що постать Преслі лишається магічно принадною і дотепер. У різний час на екрані його грали такі несхожі за типажем Курт Расселл, Майкл Джерард, Дон Джонсон, Вел Кілмер, Джонатан Ріс-Маєрс, Брюс Кемпбелл, Майкл Шеннон і Джейкоб Елорді. Цікаво, що, за підрахунками дослідників, щороку з’являється в середньому 18 кінострічок, у яких згадують Елвіса Преслі (який і сам знявся в понад 30 фільмах). Починаючи з 1957 року в цьому переліку вже понад 400 стрічок. І, як на мене, найближче до розуміння самої природи цього унікального образу підійшов Девід Лінч у «Диких серцем», де актор Ніколас Кейдж натхненно грає персонажа, подібного на Короля рок-н-ролу, по суті, живе ним і його оживлює. Завдяки цьому й цілком заслужена Золота пальмова гілка 43-го Каннського кінофестивалю 1990 року.
Гадаю, ви теж звертали увагу, як у багатьох фільмах показують конкурс двійників Преслі, який щороку відбувається 16 серпня в Мемфісі, або ж численних Елвісів, на яких натрапляють герої, якщо вони приїжджають у Лас-Вегас. Це не тільки такий стихійний вияв народної любові до співака, а і, як доводять психологи й етнологи, небажання повірити в смерть кумира та намагання відтворити його, заперечивши саме смерть як факт. Недарма ж в Америці здавна непорушними є два міфи: у каналізаціях живуть крокодили, а Елвіс живий. Навіть виник, по суті, евфемізм «Елвіс покинув будівлю». Чи, як це сформулювали у фільмі про прибульців «Люди в чорному», «Елвіс не помер, він просто полетів додому».
Боб Ділан у своїй збірці есеїв «Філософія сучасної пісні» (2022) подає перелік із 66 знакових композицій різних авторів, які зробили американську музику такою, як вона є. І дві позиції присвячує Елвісу Преслі з піснями Money Honey та Viva Las Vegas. Чим не визнання колегою колеги, почесне для кожного професіонала.
Слава — загалом дуже вибаглива панянка, і не кожному вона приходить за життя, ще й так, як того хотілося б. Багато в неї також побічних, але приємних нюансів. На вашу честь можуть назвати текстовий редактор, модель мобільного телефона, гвинтокрил і птерозавра. Усе це сталося з Елвісом, хоч, може, і добре, що він до цього не дожив. Король помер. Хай живе Король!
Отже, історія Елвіса Преслі — це історія людини, яка не зрадила свій талант і реалізувала його максимально, бо в такому випадку талант стає долею. І як ми пам’ятаємо зі слів нашого найбільшого українського таланта, знаючи це, варто все одно йти вперед:
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.