У. Т.: Як ви оцінюєте поточні та майбутні проблеми країн БРІКС, до котрих належить і Південна Африка? Чи можлива ця організація без Росії, тоді як співпраця з останньою обіцяє репутаційні загрози майже того самого штибу, що й з Іраном?
– У контексті політики цій групі не обов’язково бути послідовною. Її країни мають різну історію, відмінні політичні й економічні системи. Це складнощі, з якими слід рахуватися. БРІКС бачить себе важливим неформальним об’єднанням, здатним досягнути змін на глобальному рівні економічного управління, але не конче на політичному. Нещодавно група зробила кілька важливих кроків. Маю на увазі заснування нового банку розвитку для фінансування як її членів, так і інших країн, а також домовленість про створення резервів на випадок непередбачених обставин для утримання балансу платіжного дефіциту своїх економік. Окрім того, йдеться про свопи, які уможливлять укладення угод у наших котируваних валютах, а не в доларах або євро.
Звичайно, для Китаю, ПАР, Індії та Бразилії принципово, що БРІКС може підвищити власну додану вартість і створити альтернативні або додаткові опції фінансування розвитку грошової регуляторної системи у світі. Окрім того, вони працюють над реформами в МВФ.
Росію, звісно, у БРІКС розглядають у дещо іншому світлі. Вона відіграла провідну роль у зборі держав-членів уперше разом у Єкатеринбурзі. Її чітко ідентифікують як противагу Заходові. Зауважте, що чотири країни БРІКС перебувають поза Заходом і що вони дуже ретельно аналізують ключові ситуації у світі в контексті укладання союзів. Не думаю, що БРІКС – це спілка, яка безумовно сприяє саме Москві. Росію трактують як вельми важливий інструмент. Нині, думаю, БРІКС не дискутує про можливість її виключення, але не йдеться і про те, щоб група була чимось на кшталт антинатовського альянсу. Такі дії взагалі не на порядку денному. Нинішня ситуація в Україні справді дещо відчужує групу від решти світу, ставлячи її в скрутне становище.
У. Т.: Наскільки міжнародні санкції проти ПАР виявились ефективними в боротьбі з апартеїдом? 1974 року Генеральна Асамблея ООН оголосила про невизнання повноважень делегації Південної Африки. Це унікальний історичний прецедент чи схожі правила можуть бути застосовані тепер і до Росії як держави, що звела нанівець міжнародні мирні гарантії, діючи як неприкритий агресор?
– Росія – постійний член Ради Безпеки ООН, тож не думаю, що є спосіб це зробити. Супроти Південної Африки було запроваджено низку додаткових санкцій. Їх уводили не проти окремих осіб, проти всіх – білих і чорних, вони торкалися найуразливіших верств населення. А ще були відплив інвестицій у бізнес, академічний та спортивні бойкоти. Уряд ПАР знайшов шляхи для подолання санкцій так само, як доти це робили Іран, Ірак. Існували різні способи, але вони збільшили витрати. Найболючішими виявилися фінансові обмеження.
Чиатйте також: Україна і BRICS. Непомічені перспективи.
У. Т.: Яким чином ПАР вдалося не скотитись у прірву громадянської війни за участю найманців із третіх сторін, як це сталося у Південній Родезії? Адже всі підстави були… Рух громадянського спротиву серед південноафриканців був потужний, і вистачило його надовго. Але чи правда, що він мав переважно мирний характер?
– Опинившись під забороною, а відтак у вигнанні, Африканський національний конгрес розпочав збройну боротьбу. До 1960-х років АНК не мав мілітарного крила й не схилявся до насильницького повалення влади. Його члени в екзилі пройшли навчання в СРСР та НДР і облаштували свої бази на територіях, які стали згодом відомі як Держави переднього краю (Ангола, Танзанія, Замбія, Зімбабве та Ботсвана). В 1970-ті роки Сили оборони ПАР воювали в Анголі на боці УНІТА проти правлячої МПЛА, яка дістала підтримку від СРСР та Куби й теж дозволила використовувати територію своєї країни для баз АНК.
У ПАР відбувалася, так би мовити, млява громадянська війна, що стала інтенсивнішою в 1980-х, коли запровадили надзвичайний стан, спробувавши таким чином пригасити заворушення, що набували розмаху. Пригадую, як у 1980-х роках почастішали перевірки в торгових центрах, бо там траплялися напади. Багато чорних районів були в сум’ятті: мали місце акти насильства, повішення людей, підозрюваних у співпраці з режимом апартеїду. Водночас стало дуже важко тримати ці протести під контролем. Крім того, урядові служби безпеки також проникали в середовище національно-визвольних рухів у вигнанні, з відповідними жертвами та впливом на їхню діяльність.
До кінця 1980-х років існувало багато факторів, збіг яких нарешті переламав ситуацію. Режим мусив визнати високу вартість продовження свого політичного курсу. Фінансові санкції почали кусатися. Саме тоді влада стала встановлювати неофіційні контакти з Нельсоном Манделою в тюрмі та ще через деяких активістів, бізнесменів, учених з АНК. Важливо, що обидві сторони визнали: їм необхідно сісти за стіл переговорів. Конфлікт було врегульовано способом дипломатії та компромісу. Падіння СРСР теж полегшило, зі свого боку, режимові апартеїду вступ у переговори з АНК, бо тодішній уряд стверджував, що бореться проти комунізму.
Як на мене, то в Україні конфлікт нині не дозрів до такого переговорного процесу.
У. Т.: Південна Африка після повалення режиму апартеїду інтегрувала збройні групи в офіційні структури. Яким чином це допомогло їй урегулювати соціально-політичний конфлікт?
– Така інтеграція входила до переліку пунктів усеосяжних перемовин і була пов’язана з обговоренням архітектури нової держави. Сьогодні в Україні, наприклад, вам потрібно поставити запитання: «Чи можна говорити про реформу сектору безпеки в межах Основного Закону? Чи є нинішня конституційна система інклюзивною? Якою мірою поширення збройних груп залежить від потреби змін у конституційному процесі?». У ПАР на початку переговорів пункт про масові та інші вбивства, про винуватців насильства не виключав права певних людей на участь в органах держвлади. Тож і лідери АНК, і Національна партія прагнули залучити своїх силовиків до дебатів, забезпечити їхнє включення до переговорного процесу. Бо ж, якщо їх не зацікавити, вони здатні зірвати будь-які перемовини.
Чиатйте також: Штучний блок, збудований не з цегли
Силовики обох сторін, окрім того, служили в комітетах, які були частиною перехідного уряду перед виборами 1994 року. Така взаємодія збільшила довіру, ставши частиною процесу включення сил безпеки в рішення, важливі й для них. В Україні зараз найактуальніше, щоб усі сторони визнали необхідність обговорення. Хоча бачу, що хлопці в Луганську та Донецьку насправді не зацікавлені в такому діалозі.
Взаємодія сторін надзвичайно важлива. Процес, за допомогою якого ви створюєте сегмент законодавства чи політики, вирішальний. У ПАР було об’єднано представників оборони й поліції режиму апартеїду, сили безпеки з 10 регіонів, збройне крило АНК, а також бійців інших визвольних рухів, зокрема загони самооборони «Інкати». Але це не означає, що система працює чудово. Ми, як і раніше, стикаємося з багатьма проблемами: бракує, зокрема, культури дотримання прав людини. Поліція потрібна не для того, щоб побити вас чи застрелити, а щоб захищати. Вона дістала в нас назву поліцейської служби, а МВС було перейменовано на Міністерство охорони та безпеки. Це чіткий меседж щодо функції силових органів.
Багатьох людей демобілізували без належної компенсації чи альтернативних можливостей, і це проблема, бо військові навички часто були в них єдиними. Хтось пішов у найманці, хтось –
у криміналітет.
Усі групи повинні бути задіяні в процесі. Ви мусите вирішити, як бути з правосуддям і наскільки далеко хочете просунутись у примиренні. Іноді варто сказати: «Гаразд, в інтересах цілковитого викриття політично забарвлених злочинів ми не переслідуватимемо винних, а надамо амністію».
Біографічна нота
Елізабет Сідіропулос – головний виконавчий директор Південноафриканського інституту міжнародних відносин (SAIIA). Від 1999 до квітня 2005 року – директор із досліджень Інституту расових відносин Південної Африки. Редактор журналу Race Survey (нині South Africa Survey). Головний редактор видання South African Journal of International Affairs. Член науково-консультативної ради уповноваженого з питань розвитку ЄС, а також міжнародної консультативної ради видання Indian Foreign Affairs Journal. Випускниця Університету Вітватерсранду в Йоганнесбурзі. Серед головних сфер дослідження – зовнішня політика ПАР, глобальне управління та роль держав, що розвиваються, в Африці