Ваша нова книга “Нюрнберг над комунізмом” приурочена до сторіччя більшовицького перевороту в Росії. Увагу в ній зосереджено на періоді правління Андропова, а також — Горбачова, Єльцина та частково — Путіна. Чому Ви обрали саме цей відтинок часу, а не почали з перших концентраційних таборів, що з’явилися за Леніна, сталінських репресій, Голодомору в Україні тощо?
– На відміну від моїх колег та друзів-істориків, – Юрія Афанасьєва, якого вже, на жаль, немає, Алена Безансона, мого вчителя, Стефана Куртуа, Нікіти Петрова з “Меморіалу”, П’єра Рігуло, Франсуази Том, небіжчика Іліоса Яннакакіса чи Ніколя Верта, я є політологом. Отже, я відмовилася вкотре досліджувати падіння царату, більшовицький заколот, вбивство родини Романових, громадянську війну, Леніна, Сталіна, жахливі злочини нового тоталітарного режиму, що були скоєні проти народів СРСР та країн Центральної та Східної Європи… Упродовж століття у світі вже вийшли друком десятки, сотні досліджень на ці теми. Відтак, я вирішила проаналізувати серпневий путч 1991 року в Москві, — брехню державних масштабів, що пришвидчила падіння Радянської імперії, – а також лаштунки того “Нюрнберзького процесу над комунізмом”, що справді мав відбутися в період між 1991 та 1993 роками, за Єльцина. Мій “Нюрнберг над комунізмом: заборонений процес” зазирає до потаємних закапелків радянської влади, шукаючи правди про серпневий путч 1991 року в Москві, буцімто скерований проти Міхаіла Горбачова, який перетворився, в очах цілого світу, на нещасну жертву, згідно з офіційною версією. Щоб пояснити, чому і як відбувся цей путч, я мусила повернутися до часів Андропова, справжнього “батька” Перебудови. Я проаналізувала наслідки путчу. Заборонивши КПРС та відпустивши на волю чотирнадцять радянських республік, Борис Єльцин спробував послабити КГБ, проте комітет відновив свої позиції з приходом до влади Владіміра Путіна.
Читайте також: Елен Блан про "пропутінську Францію"
Другою сюжетною лінію книги є історія радянського дисидентства…
– Ця історія змусила мене повернутися до часів Хрущова, – до того періоду, коли дисидентство започаткувалося, – та віддати шану тим людям, які в усіх радянських республіках та державах Центральної та Східної Європи, повстали проти тоталітарної влади, – безжалісної, збудованої на нерівності, винної в організації геноциду та злочинів проти людяності. Багато хто з молодих європейців ніколи не чув про цей спротив. На жаль, більшість з тих “звичайних героїв” нині вже не є з нами. Проте залишився їхній спадок. Я перечитала й багато разів процитувала Володимира Буковського та Леоніда Плюща, – двох видатних осіб, яких мала щастя знати особисто, завдяки моїй колезі, співавтору, молдавській дисидентці Ренаті Лєснік. Спротив смертоносній ідеології, негуманній та тиранічній владі уособився в перших захисниках засадничих прав та свобод у СРСР. Вони та їхні родини заплатили за це жорстоку ціну. Світ рухається вперед, часи змінюються, але не варто забувати трагедії та уроки минулого. За свободу доводиться боротися завжди.
Читайте також: Людина в радянському державосуспільстві
Ви пишете, що Єльцин практично погодився на суд над комунізмом…
-Так! Про цей факт з пост-радянської історії не часто згадують. Дисидент Владімір Буковський фактично переконав Єльцина, що такий судовий процес є необхідним. Але суд так і не відбувся. Після Нюрнберзького процесу (1945-1946), що засудив нацистську ідеологію, юридичне провадження над комунізмом було б легітимним, засадничим, справедливим. Такий процес розклав би систему на складові, викривши численні злочини режиму. З нагоди сторіччя “Жовтневої революції”, зосередившись виключно на фактах, я вирішила проаналізувати суперечливі обставини зникнення СРСР. Вийшов такий собі “історичний триллер”, в якому найпотужніші держави світу грають провідні ролі. Що є для мене найважливішим? Не зупинятися на темах, які вже ретельно проаналізовано, а натомість добре розставити акценти в тих феноменах, що є маловідомими. Мені йдеться про незалежність та суверенитет Франції, – моєї країни, а також — інших європейських держав, що входять або ні до Євросоюзу. Намагаюся відкрити очі необізнаним, наївним, несвідомим…Не приймаючи “офіційні версії” та “узгоджену колективну думку, я намагаюся чинити опір пропаганді, дезінформації. Сьогодні більше ніж колись важливо давати відсіч маніпуляціям Кремля, поширюючи правду про історію Європи. Моральна корупція духу та розуму значно гірша, ніж підкуп грошима.
Читайте також: Смолоскип свободи
Непросто чинити дієвий спротив дезінформації з Кремля, зважаючи на колективну поблажливість щодо Росії великої частини французьких політиків …
– Франція, на відміну від багатьох інших країн, має вікові взаємини з Росією. Деякі французи залишаються байдужими до проблем українців, грузинів, самих росіян, заклякши в романтичному баченні Росії. Вони відмовляються визначати режим як диктатуру — або ж “авторитарний режим”. Існують також підприємці, банкіри, бізнесмени, що орієнтуються виключно на власні інтереси, прагнуть торгувати з РФ, незважаючи на те, хто там при владі. Є, на жаль, й інші, яких куплено, – ці люди стають адвокатами та лобістами Кремля. Такі “колабораціоністи” часто поводяться зверхньо та агресивно, ховаючи в такий спосіб брак аргументів. Врешті, з 1999 року, відколи Путін прийшов до влади, мало хто знає, яка війна триває між спеціалістами, зокрема, у Франції. Ті, хто чесно виконують свою роботу, зазнають потужного тиску з боку Москви. Йдеться про експертів, журналістів, письменників… Ви згадали про Голодомор — страшний голод, що з волі Сталіна знекровив Україну в 1932-1933 роках. Я писала про цей жахливий злочин радянської влади у книгах “Кремлівські хижаки” та “Гудбай, Путін”. У “Нюренберзі над комунізмом” я також згадую про Голодомор — злочин без покарання. Кожен народ СРСР пережив свою трагедію, що впливає на його життя сьогодні. Наша спільна з Ренатою Лесник боротьба за правду, справедливість, свободу висловлювань завжди мала на меті одне — бути корисними в справі. Хіба в житті може існувати краща місія?
Біонота
Елен Блан — французький аналітик, доктор політології, спеціалізується на темах слов’янських країн. Пропрацювала кількадесят років у французькому Національному центрі наукових досліджень (CNRS), нині співробітниця Коледжу Франції. Авторка десятка книжок і розслідувань на теми діяльності радянського КГБ та російської ФСБ. Одна з них – “Родом із КГБ: система Путіна” вийшла друком українською мовою у видавництві “Темпора” в 2009 році.